В`ячеслав Чорновіл. Згадаймо, щоб завжди пам`ятати

У складний для країни час, коли український народ обливається кров`ю у війні з російським загарбником, особливо гостро відчувається нестача лідерів-патріотів. Лідерів, які б своїми багаторічними діями довели свій патріотизм, свою любов до України. Таких, яким був В`ячеслав Чорновіл.

В`ячеслав Чорновіл. Згадаймо, щоб завжди пам`ятати

Його визначна особистість була незрівнянно вищою за тогочасних політичних так званих конкурентів. По суті, жоден з них не міг скласти конкуренцію Чорноволу – адже він був не просто політиком, а стратегічним генієм українського національного самоусвідомлення, людиною вершинної суспільно-демократичної думки XX століття, справжнім патріотом України, який по-справжньому вболівав за її долю та впродовж всього життя зазнавав за це жорстоких гонінь. Він не став Президентом України. Але став її національним Героєм – посмертно. Його вбили в русі – у дорозі, по шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здоров`ям і життям.

Ми повинні завжди пам`ятати непересічну особистість В`ячеслава Чорновола, щоб на наступних виборах обрати більш достойну владу, звіряючи свої думки із власним серцем та власною совістю. Для цього необхідно рішуче позбутися звички продавати свій голос за залатані до виборів ями на дорогах, за встановлені у лікарняній вбиральні пластикові вікна з символікою від кандидата, за спортивні майданчики, поспіхом змонтовані за тиждень до виборів і т. п. Ми повинні нарешті зрозуміти, що навіть якщо Бог пошле нам такого лідера-патріота України, яким був В`ячеслав Чорновіл, у нього не буде таких статків, щоб у такий завуальований спосіб купувати наші голоси або банально роздавати гречку.

Зараз досить багато наших земляків працює у сусідній Польщі. Мені теж довелося попрацювати в цій країні. Я не побачив у ній спортивних майданчиків з логотипами місцевих партій, на білбордах не красуються нарум`янені обличчя польських політиків, які вітали би поляків зі всіма можливими святами, особливо перед виборами. Тобто там не існує впливу на свідомість виборців і олігархи не мають можливості скуповувати подібним чином голоси електорату. До того ж, олігархів там також немає.

Саме тому 25 березня, у день смерті визначного українця, лідера-патріота В`ячеслава Чорновола, варто порівняти цю непересічну особистість з іншими українським політиками, щоб зрозуміти різницю. Жоден з них не може стати з ним у рівень. Чорновіл прагнув, щоб Україна була насправді незалежною, а ми, українці, стали справжніми господарями на своїй землі. Цим прагненням він підпорядковував усю свою діяльність, за що відсидів довгі роки у тюрмах. Зауважу, що це було в той час, коли навіть подібні думки заборонялися. У 1967 році, коли справа Чорновола слухалась у Львівському обласному суді, СРСР здавався непохитним велетнем. Чорновіл тоді отримав три роки таборів. У той же час його основний конкурент на президентських виборах у 1991 році Л. Кравчук працював у відділі агітації і пропаганди Чернівецького обкому КПУ. Чому ж так? – можете запитати ви. У В`ячеслава Максимовича були всі шанси зробити подібну кар`єру. Він був здібним журналістом і талановитим організатором молоді, був висунутий на посаду завідувача відділу однієї з комсомольських газет. Чому ж він проміняв м`яке комфортне ліжко і смачні ситні обіди в обкомівській їдальні, які мав Кравчук, на холодні нари і тюремну баланду? Мабуть, через любов до України, до всіх нас, через небажання чорне називати білим, відсутність вміння ходити “між крапельками”, яким так вихвалявся Л. Кравчук. Майже в той самий час інший політичний діяч, Леонід Кучма, після вдалого одруження з донькою головного технолога Дніпропетровського “Южмашу” вибудував собі стрімку кар`єру по партійній лінії.

Тобто у той час, коли Чорновіл сидів у в`язниці за свої патріотичні переконання і принциповість, два інших майбутніх політики, яких ми допустили до управління нашою державою, стараються викорінити зі свідомості українців почуття національної самосвідомості, нав`язати усім нам почуття нашої меншовартості порівняно з росіянами. У той час українською у великих містах, за винятком Західної України, розмовляти було соромно. У давньому українському місті Чернігів була лише одна українська школа. У цьому була немала заслуга і Л.Д. Кучми разом з Л.М. Кравчуком, який до 1990 року дослужився до посади завідувача відділу ЦК КПУ.

Загалом за свої політичні переконання В`ячеслав Максимович три рази відсидів у в`язниці, що у підсумку склало 17 років.

І ось внаслідок економічних проблем та відсутності економічних реформ за китайським зразком спочатку захитався, а потім розвалився на частини Радянський Союз. Багато хто і понині звинувачує українських націоналістів у розвалі СРСР, у тому, що колись потужні підприємства лежать у руїнах, у зруйнованих колгоспах, у тому, що нашу колись потужну в 1991 році країну перетворили на “кукурудзяно-ріпаковий” придаток світової економіки, за те, що мільйони українців задля того, щоб прогодувати свої сім`ї, змушені були виїхати на заробітки за кордон, така ситуація зберігається і нині.

Насправді ж СРСР у Біловезькій пущі розвалили найвищі чини компартії СРСР. Це були член політбюро ЦК КПУ Л.М. Кравчук та перший секретар Московського міськвиконкому КПУ Б.М. Єльцин. Вони, безумовно, не могли діяти без згоди місцевих політичних еліт і були лише представниками їхньої волі. Як показав час, їм хотілося більш розкішного життя, більшої влади, переведення безпосередньо у підпорядкування своїх родин промислових підприємств, закріплення за собою і своїми нащадками права на те, що створювалось громадянами СРСР. Рівень партійних “спецїдалень” і “спецрозподільників” видавався їм занадто мізерним.

І ось здійснилось. 24 серпня 1991 року Україна отримала омріяну незалежність. Але 1 грудня 1991 року український народ припустився однієї із найбільших помилок у своїй історії. Замість патріота Чорновола, який роками доводив свою любов і відданість Батьківщині, він обрав президентом Кравчука. Це за його правління закладено початок штучних банкрутств потужних підприємств з метою їх подальшого привласнення. Більшість з них отримали за безцінь у власність клани, що утворились із колишніх високопоставлених комуністів та кримінальних злочинців. Для цих людей слова «Україна», «патріотизм», «Батьківщина» – порожній звук. Для них простіше порізати на металобрухт колись прибуткове підприємство, швидко заробити на цьому гроші і вивезти їх за кордон, ніж відродити його і дати роботу простим українцям, завдяки голосам яких вони прийшли до влади. Отримавши владу, вони почували себе чужими на нашій землі. Це були могутні та впливові родини Ханенків, Терещенків, Бродських, які не мали наміру пов`язувати своє майбутнє, майбутнє своїх дітей і онуків з Україною, нормально жити самим і давати жити простим людям, забезпечити їх роботою і нормальними умовами для життя.

Саме відсутність у душі цих людей патріотизму, любові до рідної землі породила в їхніх душах зневагу до всього українського. Доречним тут буде нагадати один факт. Етнічний українець Леонід Кучма так старався вислужитись перед компартією і витравити з себе все українське, що за роки такого вірнопідданого служіння геть забув українську мову. Коли вже став президентом, мусив брати уроки мови того народу, яким він управляв.
Саме тому зараз, під час війни українські олігархи виводять свої кошти з країни і не платять податків до українського бюджету. Один із прикладів – скандал, пов`язаний з Панамськими офшорами. Саме тому вони під час війни торгують з Росією і сепаратистами, постачають на окуповані території всі необхідні для продовження нашими ворогами воєнних дій ресурси: воду, світло, газ, продукти харчування. При цьому здійснюється це за рахунок українських громадян і за нашої мовчазної згоди.

Інший шанс ми втратили вже у 1994 році, обравши Президентом замість колишнього члена Політбюро ЦК КПУ Кравчука колишнього парторга Кучму. За його правління відбулось остаточне зрощення партійних кланів з криміналітетом, поява олігархів і створення тієї олігархічно-кланової системи управління державою, яку ми маємо і до сьогодні. Саме Кравчук і Кучма, йдучи на повідку таких “великих союзників” України як США, Росія та Великобританія, віддали взамін за папірець під назвою “Будапештський меморандум” ядерну зброю. Хлопці, які зараз сидять в окопах на передовій, їхні батьки, а також усі небайдужі українські громадяни “безмірно вдячні” таким українським “патріотам” як Кравчук і Кучма за цей вчинок.

Мені при цьому можуть заперечити і сказати про те, що в України не було можливості утримувати такий величезний ядерний арсенал. Такий величезний, може, і не було, але у першій половині 90-х більшість заводів ще працювала, країна ще не перетворилась на “кукурудзяно-ріпакову” республіку, повністю залежну від кредитів МВФ, тож трохи менший арсенал для забезпечення своєї безпеки утримувати ми могли.

Принагідно хочу навести цитату з виступу великого пакистанського патріота, представника бідної і корумпованої країни Пакистан Зульфикара Алі Бхутто. Під час індо-пакистанської війни 1965 року цей політик сказав мудрі пророчі слова: “Якщо Індія створить свою атомну бомбу, значить, і нам доведеться створити свою, навіть якщо доведеться для цього сидіти на хлібі й воді або ж узагалі помирати з голоду…”. Це сказав громадянин країни, яка потопає у злиднях, корупції і беззаконні. Але коли над незалежністю країни нависла реальна загроза з боку набагато більшої і могутнішої Індії, пакистанська еліта, якою б вона не була продажною і корумпованою, вирішила захистити свою Батьківщину. Зокрема, у січні 1972 року стартувала програма зі створення власної пакистанської атомної бомби. Були погрози і різні ембарго, були намагання задобрити папірцями, подібними до Будапештського меморандуму. Але патріотизм і бажання відстояти свою країну для своїх дітей та онуків взяли гору, й 30 травня 1998 року на полігоні Чагай були проведені перші успішні випробування ядерної бомби потужністю 12 кт. Після цього лідери Індії усвідомили, що варто їхнім “зеленим чоловічкам” з`явитися у прикордонному пакистанському містечку і проводити там різні референдуми, їм одразу дали зрозуміти, що довгих переговорів ніхто вести не буде, ніхто не буде апелювати до різних папірців на кшталт Будапештського меморандуму, безпомічно простягаючи руки до фальшивих союзників. Відповідь буде жорстокою і швидкою. Мабуть, тому ми не почуємо, що щось подібне до кримського сценарію відбулось у Пакистані.

При цьому Кравчук з Кучмою віддали вже готовий ядерний арсенал для того, щоб їхні родичі й інші наближені до них особи могли виводити вкрадені в Україні кошти у західні банки, купувати в Європі й США елітну нерухомість, облаштовувати там життя своїх дітей і онуків.

Тобто пакистанські еліти проявили патріотизм, вони захотіли залишитись жити в Пакистані, на своїй землі, з часом передати свою владу своїм дітям і внукам. Їм не були потрібні рахунки в західних банках і елітна нерухомість в Європі. Пакистанський народ їх підтримав, і вони разом за довгих і важких 26 років створили таку гарантію незалежності, яка не йде у жодне порівняння з Будапештським меморандумом.

Тому мені досить цікаво, про що може домовитись Кучма у переговорах щодо урегулювання ситуації на Донбасі та якими новими бідами для українського народу це може обернутися.

Останнього шансу обрати Президентом Чорновола доля нам просто не дала. Олігархи, які міцно закріпились при владі, у 1999 році просто знищили великого патріота України. Скільки б я не читав про автокатастрофу, не вірю жодному слову. Дуже гладко все вийшло. Основного конкурента, який міг покласти край пануванню олігархів, було усунуто. І за президентську посаду змагаються люди, для яких Україна – це порожнє місце, які добре навчились “ходити між крапельками”, які довго втокмачували у свідомість українців те, що українська культура – це шароварщина, горілка і сало.

Саме такими були основні кандидати на президентських виборах 1999 року: старий працівник КДБ Є. Марчук, парторг Л. Кучма, перший секретар ще радянського обкому КПУ О. Мороз і перший секретар вже української КПУ П. Симоненко. В`ячеслав Максимович виглядав білою вороною серед цих запроданців. І він мав реальні шанси на перемогу. Про те, що він піде на компроміс з колишнім членом банди Ахата Брагіна (Аліка Грека) Ринатом Ахметовим або зятем Кучми Віктором Пінчуком чи іншими олігархами, не могло бути й мови. Вони усі вже відчули на той час наркотичний дурман від швидкого збагачення, яке подарували їм перші приватизації державних підприємств, які вони, з легкої руки Кучми, купили за безцінь. Тому і було прийнято рішення знищити, ліквідувати В. Чорновола і все це обставити як ДТП.

Потім були вибори 2004 року коли донецькі олігархи вирішили цинічно посміятись над нами виставивши кандидатом у Президенти відвертого бандита Януковича.

Помаранчева революція. Я до цих пір з теплотою у душі згадую ті два тижні на протязі я, прагнучи відстояти свій вибір, разом з мільйонами українців брав участь у масових акціях протесту у Києві. Перед моїми очима і досі стоять ті жовті прапори громадського руху “Пора” і та радість і піднесення простих українців, яким вдалося відстояти справедливість. На жаль, забракло тоді Україні “Вашингтона з новим і праведним законом”. Безвільний і продажний Ющенко повернув Україну у хижі пазури своїх “любих друзів”, а у кінці взагалі подарував Януковичу, з яким боровся у 2004 році. А лідер руху “Пора” Владислав Каськів спокусився на “золотий батон” від Януковича і долучився до когорти його блазнів.

Вибори вже у 2014 році теж нічого не змінили. Крім корупції ми отримали війну, яка буде тривати поки нами будуть правити олігархи. Багато хто може мені заперечити і сказати, що війну розв`язав Путін. Так, я погоджусь але лише частково. Ринат Ахметов, або як його ще називали “Володар Донбасу” привів до влади Януковича, який видав Росії всі державні таємниці та впровадив російських агентів в усі сфери державного управління. Чи міг, наприклад, лідер одного з правлячих кланів у тому ж Пакистані допустити до того, щоб Міністерство оборони Пакистану очолив колишній громадянин Індії. А в Україні це цілком реально тому, що той же Ринат Ахметов не бачить свого майбутнього в Україні, а його дружина і син вже давно живуть в Англії. Те саме можна сказати і про Коломойского, Пінчука і інших олігархів. Саме тому з відома, а можливо і за наказом олігарха Порошенка, який по сумісництву ще є Президентом України і Верховним Головнокомандуючим ми купуємо у сепаратистів вугілля, поставляємо їм воду, електрику, продукти харчування. Дехто може мені заперечити, що мовляв там проживають і українські громадяни і вони потребують цих ресурсів. Так, вони їх потребують. Але в першу чергу водою з українських надр вгамує спрагу не бабуся-пенсіонерка, а сепаратист тому, що він сильніший. Він у першу чергу, вгамує свій голод продуктами вирощеними на нашій землі, щоб потім вбивати наших земляків. А ми у цей час, коли офіційно війни немає, платимо військовий збір, ховаємо наших хлопців і слухаємо виступи Порошенка, який обіцяв завершити АТО за лічені дні, про необхідність ще почекати для розв`язання конфлікту дипломатичним шляхом.

За цей час олігархи планують збагатитись за рахунок військового збору, скупити ще не приватизовані державні підприємства і планували ще поторгувати з сепаратистами.

У останній справі, на щастя, їм на перешкоді стали небайдужі громадські активісти.

Мені дивно чути від ставленика олігархів В. Гройсмана те, що ми ніяк не можемо обійтись без вугілля і інших ресурсів, які ми отримуємо від сепаратистів. Але ж пане Гройсман іде війна, які Ви маєте гарантії того, що завтра сепаратисти не припинять поставки цих ресурсів до України, вони ж наші вороги? Чи може сепаратисти є ворогами лише для звичайних українських хлопців в окопах, а люди, які поставили Вас на цю посаду давно з ними про все домовились? Адже сепаратистам потрібні українські кошти і матеріальні ресурси для продовження війни. Лише активна життєва позиція і небайдужість справжніх українським патріотів призвели до того, що врешті припинена торгівля з окупованим Кримом і зроблено спробу покласти край торгівлі на крові з донецькими сепаратистами.

Які ж висновки можемо зробити ми, згадуючи у ці дні В`ячеслава Максимовича Чорновола.
На мою думку, для того, щоб жити краще, потрібно пам`ятати, що революції нічого варті коли старі продажні політики, які підпорядковані олігархам купують наші голоси і знову приходять до влади.

Для того, щоб змінити наше життя ми повинні:
1. Ходити на вибори. Саме низька активність зневірених у Ющенку виборців призвела до того, що переміг Янукович. При цьому я не вважаю Ю. Тимошенко політиком рівня Чорновола, але часто доводиться обирати не найкращого кандидата, а просто менш брудного.
2. Пам`ятати, що на даний момент чесних політичних партій немає і треба обирати не кращих, а менш брудних. Коли ми цього не зробимо це за нас зроблять Ахметов, Пінчук і інші олігархи. Вони у день виборів у примусовому порядку завантажать працівників своїх підприємств до автобусів і змусять їх проголосувати як їм потрібно.
3. На виборах потрібно віддавати перевагу кандидатам, які були військовими, або пов`язані з військовим середовищем. Мова тут звичайно не йде про зрадницю Н. Савченко. У цьому випадку потрібно лише віддати належне старому працівнику КДБ Путіну, який так вміло організував цю операцію для того, щоб остаточно зневірити українців.

Як показує історичний досвід саме вихідці із військового середовища можуть навести порядок в країні. Коли заходить мова про прихід військових до влади олігархи через свої ЗМІ намагаються нав`язати нам думку про те, що чилійський шлях генерала Піночета не для України. Я в цьому цілковито з ними погоджуюсь. Але навіщо нам брати до уваги досвід далекого Чилі. Ми маємо досвід наших ближчих сусідів. Раджу Вам почитати якими способами наводив порядок у Польщі творець польських легіонів маршал Йозеф Пілсудський. Прочитати, що такого він зробив для Польщі і в який спосіб, що для більшості сучасних поляків він є другою за величною історичною постаттю після Яна Павла ІІ.

Також раджу з ознайомитись з біографією видатного представника нашого чорноморського сусіда. Мова йде про визначного сина турецького народу генерала Мустафу Кемаля Ататюрка. Теж раджу почитати в який спосіб він проводив реформи у Туреччині і чому по цей день, хоча він помер у далекому 1938 році, його портрети присутні у всіх державних установах, на банкнотах і монетах усіх номіналів.

Це все потрібно для того, що коли серед сучасних продажних політиків нарешті з`явиться людина подібна до В`ячеслава Чорновола, то вона швидше за все буде походити з військового середовища і буде мати спільні риси з Йозефом Пілсудським і Кемалем Ататюрком. Якби не хотіли цього олігархи розв`язана Путіним за їх сприяння війна, призвела до збільшення і чисельності і суспільного впливу армії. Саме безкорислива, не пов`язана з жодним бізнесом людина, яка буде мати широку підтримку насамперед в армії і в суспільстві зможе відібрати владу у олігархів і навести порядок в країні. І хто знає можливо ця людина вже зараз воює з росіянами на Донбасі, або ще тільки навчається у військовому училищі. Наше завдання привести його до влади і допомогти йому навести в Україні порядок коли для цього наступить час.

Для цього нам усім необхідно всіляко підтримувати у т.ч. і на виборах учасників парамілітарних організацій, які не пов`язані з жодною з політичних партій і до складу яких входять хлопці, які воювали на Донбасі. Саме вони є найбільшими патріотами України, які пролитою кров`ю довели свою любов до Батьківщини.

4. Також слід пам`ятати, що олігархи самостійно не могли збудувати тієї корупційної і кланової системи без допомоги на місцях. Серед Ваших сусідів та знайомих завжди знайдеться людина, яка їздила з відкріпними талонами у 2004 році, роздавала політичну рекламу регіоналів, примушувала своїх підлеглих під страхом звільнення фотографувати свій бюлетень. Проблема полягає у тому, що цих людей, вже у складі інших партій, які контролюються тими самими олігархами, ми в черговий раз обираємо до місцевих органів влади.

5. Хочу звернутись до людей, які свідомо за гроші підтримують партії, які повністю контролюються олігархами. Це стосується розповсюдження політичної реклами, представництва інтересів олігархів у місцевих органах влади, участь у корупційних схемах. Я раджу Вам подивитись на руїни елітних котеджів під Донецьком, які там побудували місцеві можновладці. З точки зору логіки я можу зрозуміти олігархів та їх прислужників, які мають іноземні громадянства, нерухомість і бізнес закордоном і завжди можуть туди втікти. Але якщо Ви належите до середньої або нижньої ланки системи, коштів, які Ви отримаєте від безпосередньо від олігархів або від хабарів на своїй посаді не вистачить для того, щоб купити іноземне громадянство і нерухомість закордоном. А наслідки Вашої спільної з олігархами діяльності планомірно ведуть країну до тієї руїни, яка зараз панує у тих елітних містечках під Донецьком.

6. Відмовтесь від перегляду новин на каналах, які належать олігархам і які нас зомбують. Тому, що коли на каналі “Україна” Вам 100 разів розкажуть, яким великим благодійником українського народу, яке є колишній рекетир Ринат Ахметов на 101 раз Ви у це повірите. Це саме можна сказати про “1+1” Коломойського та “Інтер” Фірташа.

7. Старайтесь переглядати новини на інтернет сайтах, де є можливість змінивши дату переглядати обіцянки політиків до виборів і після них. Так, наприклад, П. Порошенко у 2014 році обіцяв закінчити АТО за лічені дні. Зараз же риторика змінилась потрібен “дипломатичний підхід” і рахунок до закінчення війни вже йде на роки. Такі порівняння допоможуть Вам зробити правильний вибір.

8. Пам`ятайте, прості і доступні слова В`ячеслава Чорновола “Україна починається з тебе”. Від Вашого рішення розповсюджувати передвиборчу рекламу олігарха чи ні, продати свій голос за гречку чи засипані ями на дорогах чи не продавати починається Україна, починається майбутнє Ваших дітей і онуків.

Олександр Богач

peredplata