ПІДХОДИМО ДО КРАЮ

ПІДХОДИМО ДО КРАЮСитуація в Україні погіршується. За все доводиться платити, і нині українці платять за те, що в країні замість проведення справжніх реформ в основному імітувалися глибинні зміни, а суть олігархічно-феодальної держави залишалася тією ж самою. Не зроблено головного – судової реформи. А без наявності справедливого суду, що послуговується довірою і повагою в суспільстві, розвитку позитивних тенденцій годі й очікувати.

Примара анархії

У 2016 р. в Україні розпочалося економічне зростання. З\’явилася надія на покращення життєвого рівня простих українців. Але вона виявилася недовговічною: зростання загальмувалося. Влада звинувачує у цьому тих, хто розпочав економічну блокаду ОРДЛО. Учасники ж блокади відповідальність за погіршення покладають на саму владу. У державі, що функціонує нормально, таку проблему мав би вирішувати суд. Його справа – карати винних. А спроба влади силовими методами прорвати блокаду лише різко погіршила становище: такі дії не зустріли масової підтримки у суспільстві.
Особливо неприйнятною для більшості українців є владна імітація \”боротьби з корупцією\”. Коли підозру в корупційних діяннях оголосили головному фіскалу країни Насірову, в народі відразу сприйняли цю звістку скептично. Мовляв, відкупиться і вийде на волю, як завжди. Дружина звинуваченого невдовзі внесла заставу в 100 мільйонів гривень (!) і він повернувся додому. Це далеко не перший такий випадок з однаковим фіналом: ще до суду підозрюваний зникає з України. Невже цього разу буде по-іншому?

Розрив між владною верхівкою і мільйонами знедолених громадян досяг критичної межі. Якщо неправедно нажиті капітали не конфіскуються судом, їх неминуче розграбує озлиднілий натовп. Куди подівся золотий батон з Межигір\’я під час Революції Гідності? Звідки взялися різноманітні коштовні предмети, що належали Азарову, знайдені відносно недавно в одній з київських квартир? Соціальні вибухи, як правило, супроводжуються розграбуванням розкішних палаців. Сто років тому Україна вже проходила крізь таке пекло, але історія, як завжди, нікого нічому не навчила.

Коли влада критично слабшає, їй на зміну приходить анархічне свавілля. В Україні столітньої давнини воно отримало назву \”отаманщини\”. Рецидиви такого розгулу отаманської вольниці проглядаються і нині. Коли немає справедливого суду, неминучі стихійні розправи без суду і слідства. Ще не забулося, як у Києві застрелили антиукраїнського пропагандиста Олеся Бузину. А минулого понеділка сталася ще одна резонансна справа – у Чернівцях активісти скрутили Олега Хавича, якого звинуватили у сепаратизмі. І віддали його поліції для покарання. А чому рядові громадяни беруться за те, що має робити правоохоронна система? Адже лише суд уповноважений визначати вину тієї чи іншої особи. Сьогодні скрутили Хавича, завтра скрутять будь-кого. Звичайно, і Бузина, і Хавич вели себе як свідомі провокатори, але їм на заваді повинен стояти закон, а не сваволя. Коли закон не діє, рано чи пізно приходить суд Лінча…

Зупинитися, доки не пізно

Влада наробила дуже багато помилок, результатом яких є втрата народної довіри. Таким шляхом ішов Янукович, результат чого видний наочно. Нинішнім необхідно негайно встановлювати постійнодіючі канали зворотнього зв\’язку з суспільством. Інакше вони неминуче опиняться у справжньому вакуумі, що завершиться дуже сумно. Чверть століття поспіль самозвана постсовєтська \”еліта\” крала і брехала, за що не несла жодної відповідальності. Першим міцного копняка отримав Янукович, хоча і \”проффесора\” ще не встигли засудити. Дарма сподіваються нинішні, що без особливих зусиль зможуть уникнути подібної долі.

Проти України Кремлем ведеться \”гібридна\” війна, у якій використовується найпідліша інформаційна зброя. Успішно протистояти їй може лише та влада, яку по-справжньому підтримує більшість українців. Така підтримка можлива тоді, коли люди побачать: правляча верхівка відстоює національні, а не власні бізнесові інтереси. Наразі цього не видно. Якщо не готувати громадську думку до розуміння і підтримки дій влади, поразка неминуча. Гетьман Мазепа свого часу навіть не спробував пояснити основній масі козаків, чому різко змінив політичний курс, відтак не зміг спертися у своїй боротьбі за незалежність України на цю могутню силу. Подібні прорахунки потім робили і Петлюра, і Скоропадський. Тому і втрачали державність, віддаючи ініціативу демагогам-більшовикам.
Нині ситуація не менш серйозна. В народі є розуміння небезпеки і є бажання відстоювати справжню незалежність України та її курс на європейську інтеграцію. А чи є таке бажання у політичної верхівки? Відповідь на це питання має вирішальне значення для нашого майбутнього.
Ігор Буркут, політолог

Новини Партнерів