Коли великий Друг України, уже колишній віце-президент США Джо Байден мало не щотижня дзвонив вам, мені, як громадянину країни, президентом якої ви, пане Петре, найняті, це надто імпонувало. Перебуваючи на дипломатичній роботі у північній Америці, я написав книгу про унікальний політичний менеджмент на цьому материку, зараз американці охоче видають мої художні романи, тому не тільки стратегічне союзництво з ними у нинішній нашій кривавій війні із Росією, а також їхнє опікунство над нашим державним конструюванням я вважаю кардинально вирішальним для нашого виживання у цей момент історичної істини.
Володіючи таким предметом, як американістика, у фахово-науковій площині, мені видається надто актуальним розгледіти наш власний політичний менеджмент у зразково показовому у цьому сенсі американському дзеркалі. Хоча наша спотворена демократія відтворює у цьому дзеркалі доволі непривабливі гримаси.
Уже впродовж чверті століття тимчасові маніпулятори на троні, позбавлені навіть натяку на стратегічне усвідомлення своєї ролі, на свій лад та заради власного увічнення на престолі намагаються перекроювати державне управління, що прийнято чомусь вважати конституційними реформами, хоча йдеться виключно про спосіб всидіти. Будучи усі разом, включно із вами, каліфами на час, усі президенти намагаються склепати владу виключно для власної наживи і власного виживання, а не для прогресу держави і добробуту нації.
Але як би не вправлялися у цьому ламанні під себе тимчасових сідалищ печерські гетьманчуки, усім їм хочеться бути все таки президентами, хоча водночас вони із неймовірним завзяттям роблять усе для того, щоб називати їх саме так було щонайменше підстав.
Отже, як виглядає наш президентський іконостас, у якому на даний час ваше зображення чинного гаранта вивершує цілком гармонійний та надто непривабливий колективний портрет?
Передовсім, треба сказати, що найефективніший вид політичного менеджменту – президенство – виключний винахід батьків-засновників саме Сполучених Штатів Америки. І хоча ця конструкція управління державами стала найпоширенішою на планеті, авторство американців цієї інновації політичного інженірінгу ніхто не піддає сумніву.
У самому центрі американської столиці, на найпрестижнішій інтелектуальній платформі, репрезентована позиція американської Нації, яка цілком справедливо виражає гордість за своїх президентів:
На жаль, люди змушені голосувати тільки за таких піддослідних кроликів, які крутяться у телелохотронах олігархів. А інших каналів свобода слова по-українському не знає.
На завершення подивимося, як американське суспільство рефлексує на сім посад президента. Яка із цих семи функцій найголовніша, вирішальна, настільки вагома, що без неї президент – уже не президент. Подивімося на соціологію, пане Петре.
Значимість семи посад розподіляються наступним чином:
Лідер Нації – 30 %
Верховний головнокомандувач – 23%
Економічний менеджер – 16%
Керівник виконавської влади – 12%
Партійний лідер – 8%
Керівник дипломатії – 7%
Голова Церемоніалу – 4%
Лідер Нації – це за вагою більше, ніж глава уряду, лідер партії і керівник дипломатії, разом узяті!
Чим сильний президент США? Тим, що він керує наддержавою, якій немає рівних на планеті за економічним потенціалом? Тим, що він командує армією, сильнішою, ніж усі армії світу?
Та ні. Американський президент знає, що його головна сила – це сила моральна. Не буде він моральним лідером – кінець йому, як президенту.
Неспівпадіння американської матриці президенства із її сімкою номінацій для президента полягає у тому, що у США нема функцій президента, які в Україні є першими:
Те, що вам ці три роки ніхто не казав правду, змусило мене зробити цю прикру роботу для вас у цьому листі.
Василь Базів,
письменник, дипломат, політолог
peredplata
