ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРИЧОРНОМОР\’Я. У КОГО ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ РУМУНІЯ З \”ідеального ВОРОГА\” УКРАЇНИ

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРИЧОРНОМОР\'Я. У КОГО ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ РУМУНІЯ З \"ідеального ВОРОГА\" УКРАЇНИ

Перезавантаження в українсько-румунських відносинах відбулася. Питання, що буде далі і якою буде ціна нинішнього добросусідства
 
Російська агресія проти України не тільки обрушила існувала досі систему міжнародної безпеки. Одним з її наслідків стало порушення існуючого балансу сил на Чорному морі. Крім того, вона суттєво вплинула і на відносини України з країнами Чорноморського регіону: Молдовою, Румунією, Болгарією, Туреччиною і Грузією. Десь, як, наприклад, у відносинах Києва і Бухареста, стався радикальний поворот, десь, хоч без нього і обійшлося, акценти почали розставлятися трохи інакше. У будь-якому випадку Причорномор\’я вже ніколи не буде таким, як раніше.

Якщо до 2014 р Румунії відводилася роль \”головного ворога\” України, то за минулий з початку російської агресії період вона перетворилася в союзника. Бухарест залишається головним провідником стратегії НАТО в Чорноморському регіоні і виступає з ініціативами, спрямованими на посилення присутності альянсу. Перезавантаження в українсько-румунських відносинах відбулася. Однак ряд гострих питань, які затьмарюють дружбу двох держав, що не стільки вирішено, скільки відсунутий на другий план. Як буде в подальшому розвиватися діалог Києва і Бухареста, чи будуть принесені інтереси України на Дунаї в жертву союзницьким відносинам, – на ці питання ясних відповідей зараз немає.

ІДЕАЛЬНИЙ ВОРОГ

До 2014 р Румунія ідеально підходила на роль \”головного ворога\”.

Вона виглядала таким з позицій історії, в якій химерно сплелися радянські міфи і концепти з сучасними українськими: захопила в 1918 р Бессарабію, в 1941-му виступила на боці гітлерівської Німеччини проти СРСР. 4-я румунська армія штурмувала Одесу, і низькі бойові якості румунських солдатів довгий час були приводом для глузувань і стали додатковою цеглинкою в будівництві міфу \”дедивоевалі\”. Це неповага і навіть презирство до румунів особливо культивувалося в Одесі, яка перебувала в зоні румунської окупації, і було перенесено також на нинішню Румунію. Справедливості заради, варто відзначити, що тому сприяли і деякі дії румунської сторони – наприклад, спроба часткової реабілітації румунського диктатора Іона Антонеску у 2006 році (скасована вищим судом Румунії через два роки).

Правда, українцям, звичайно не цікавить все, що відбувається навколо \”рідної хати\”, події в Румунії і позиція румунської влади ставали відомі завдяки російським мас-медіа, які звично робили акцент на одних деталях і упускали інші. Весь цей коктейль зі стереотипів минулого і сьогодення в кінцевому підсумку і сформував зневажливе ставлення до Румунії, яке навіть виразилося в образі: чому їх беруть в ЄС, а нас – ні.

Крім того, тривалий час існувала проблема \”втрачених територій\”, тобто регіонів, що входили до складу Великої Румунії в період 1918-1940 рр. і приєднаних до Радянського Союзу по пакту Молотова-Ріббентропа. Це сучасна Правобережна Молдова, Буковина, Хотинщина і південні райони Одеської області. На початку 1990-х це питання дійсно істотно ускладнював відносини двох країн. Ще до розпаду СРСР 24 червня 1991 р румунський парламент прийняв Декларацію парламенту Румунії за пактом Молотова-Ріббентропа і його наслідків для країни, яка містила, по суті, вимога повернути Румунії Південну Бессарабію, округ Герца і Північну Буковину.

У відповідь Верховна Рада Української РСР в заяві від 5 липня 1991 р розцінив такі дії румунської сторони як висунення територіальних претензій, заявивши, що \”Українська РСР заперечує будь-які претензії на її землі, звідки і від кого б такі претензії не відбувалися\”. Варто сказати, що чималу роль тут зіграв молдавський уніонізм – рух, спрямований на возз\’єднання Молдови з Румунією. Молдавські уніоністи були страшилкою не тільки для Придністров\’я, а й для жителів української Бессарабії.

Обмін політичними претензіями тривав до тих пір, поки Румунія впритул не підійшла до вступу в НАТО. Одним з ключових вимог приєднання до альянсу є відсутність територіальних суперечок з сусідами. Це і сприяло підписання 2 червня 1997 р базового Договору про відносини добросусідства і співробітництва, який підтвердив непорушність кордонів. Але, як то кажуть в анекдоті, \”осад залишився\”. І будь-яка заява румунських політиків або преси, де містилися або вгадувалися територіальні претензії до України, моментально виявлялося в центрі уваги і служила приводом для чергової хвилі обурення. Тим більше що російська преса сприяла поширенню таких новин.

Недовіру до Румунії не було подолано навіть після Помаранчевої революції, коли Бухарест розглядався як один з \”адвокатів\” України в НАТО. Румунія брала участь в установчому з\’їзді Співдружності демократичного вибору 2 грудня 2005 року, яке розглядали як фундамент Балтійсько-Чорноморської осі (втім, ця організація виявилася недієздатною). Відбувся взаємний обмін візитами глав держав.

Однак романтичний період закінчився в 2009 р, після рішення Міжнародного суду ООН в Гаазі. Що тривав п\’ять років судовий процес закінчився вердиктом, згідно з яким Зміїний хоч і був визнаний островом, а не скелею (як наполягала румунська сторона), але він не повинен був враховуватися на користь України при визначенні її виключної економічної зони і розділі континентального шельфу. В результаті Румунії відійшла частина континентального шельфу, потенційно багата вуглеводнями.

Рішення Гаазького суду, ясна річ, не додало теплоти у відносини Бухареста та Києва. Крім того, існувало ще кілька спірних питань. На території України проживає понад 250 тис. Молдаван, які є четвертою за чисельністю етнічною групою, і більше 150 тис. Румунів. І якщо Румунія всіх вважає румунами, то для України відмінність між двома етнічними групами, що говорять на одній мові, мало принципове значення. Знову ж через побоювання, що коли-небудь Румунія під приводом захисту співгромадян може спробувати зажадати назад історичні території. Ці побоювання посилювалися роздачею населенню півдня Одеської та Чернівецької областей румунських паспортів під приводом відновлення громадянства для тих, чиї предки жили на території Румунського королівства до 1940 р Логіка здавалася простою і очевидною: сьогодні – співвітчизники, завтра – співгромадяни, післязавтра – танки.

Не можна не згадати і про конфлікт навколо глибоководного суднового ходу (ГСХ) Дунай-Чорне море. Рішення будувати цей канал в українській частині дельти Дунаю було прийнято Кабінетом Міністрів для того, щоб послабити румунську монополію на вихід з Дунаю в Чорне море і створити умови для розвитку придунайських портів. Рішення з економічної точки зору абсолютно правильне, але, як це нерідко буває, зроблено було через … Україна фактично вирішила проблему явочним порядком, не пройшовши необхідні процедури узгоджень і не дотримуючись вимог підписаних нею екологічних конвенцій. Цей факт був використаний румунською стороною, яка стала наполягати, що український канал завдає шкоди екології дельти Дунаю. Економічну суперечку між конкурентами знайшов політичний окрас.

І хоча у відносинах з Росією було набагато більше проблем, ніж у відносинах з Румунією, проте про російську загрозу в передвоєнні роки майже ніхто не говорив, а про румунську писали всі, кому не лінь.

Тим більше що Бухарест негативно сприйняв харківські угоди про пролонгацію перебування Чорноморського флоту Російської Федерації в Криму. У листопаді 2010 року президент Траян Бесеску наголосив, що Румунію \”не влаштовує факт пролонгації Росією угоди про базування її флоту в Севастополі\”. Подібну позицію неодноразово висловлювали інші румунські політики та експерти. Треба сказати, що в цілому в той момент румунське політико-експертне співтовариство розглядало Україну як провідника російської зовнішньої політики в Чорноморському регіоні і не бачило сенсу вибудовувати будь-які особливі відносини, крім існуючих.

Українські ж мас-медіа тиражували заяву члена Громадської ради при Міністерстві оборони РФ Ігоря Коротченка про те, що Чорноморський флот захистить Україну від територіальних домагань Румунії, а один з наближених до Партії регіонів українських політологів радив грати на угорсько-румунських протиріччях і розвивати контакти з угорської партією ФІДЕС і її лідером Віктором Орбаном. Це зараз Коротченко, розсипає погрози на адресу Україниі і це сприймається як килимовий клоун, а тоді з його ідеями носилися так само, як і з згадуваним політологом, ціна слів якого вже відома, так само як і позиція угорського прем\’єра.

Фактор румунської загрози спробували розкрутити під час Майдану. Українські ЗМІ, швидше за все, з подачі російських, розтиражували новину про те, що Румунія має намір зробити інтервенцію для захисту своїх співгромадян в разі розпаду України. Цитована публікація була всього-на-всього думкою, висловленою в особистому блозі Сучавським кореспондентом газети Adevarul Діну Заре. Але вона підносилася мало не як офіційна позиція Бухареста. Загалом, \”закінчуйте Майдан, а то Румунія нападе\”. Примітно, що цю публікацію російські пропагандисти досі тягають в зубах, щоб довести, що не Росія, а саме Румунія становить загрозу для України.

ІДЕАЛЬНИЙ ДРУГ

Анексія Криму і війна на Донбасі дали поштовх перезавантаження українсько-румунських відносин. Президент Траян Бесеску вже 24 лютого 2014 р через три дні після кривавої драми на Майдані, заявив, що Румунія підтримує незалежність і територіальну цілісність України.

Бухарестські політики та експертне співтовариство усвідомили, що Україна не Росія і не є провідником російської політики в Чорноморському регіоні. І для Румунії набагато краще, щоб її сусідом була демократична і стабільна Україна, ніж яка-небудь \”Одеська народна республіка\”. Бухарест не радує і посилення російського впливу в Молдові, де Румунія традиційно має інтереси. Російська агресія порушила сформований останнім часом баланс сил в регіоні. І це прекрасно усвідомлюють в Бухаресті. Глава штабу ВМС Румунії віце-адмірал Олександру Мірс заявив, що мілітаризація Росією Криму веде до того, що вся румунська прибережна лінія знаходиться в зоні досяжності російських ракет \”земля-земля\” дальнього радіусу дії.

З самого початку Румунія надає Україні посильну допомогу, приймаючи на лікування українських військових і організовуючи програми оздоровлення дітей з українських родин, які постраждали у війні проти російської агресії.

Ще більш значима допомога в рамках натовських програм. У квітні 2016 року з\’явилася інформація, що Румунія вирішила виділити 250 тис. Євро військово-технічної допомоги та внести 500 тис. Євро в роботу трастового фонду Україна-НАТО з питань кібербезпеки. А в червні нинішнього року Румунія в рамках цього фонду надасть Україні обладнання для кіберзахисту на більш ніж 1 млн євро. Вельми актуальна допомогу в світлі розпочатої нещодавно масштабної кібератаки на українські ресурси.

Румунія першою з країн – членів Євросоюзу ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. У лютому 2015 року відбувся візит до Бухареста міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, а 17 березня вперше за сім років Україну відвідав президент Румунії Клаус Йоханніса. В ході зустрічі двох президентів обговорювався ряд двосторонніх питань, в тому числі і придністровське врегулювання. Тільки в 2014-2015 рр. був підписаний ряд міжурядових угод: про заходи зміцнення довіри і безпеки, про місцевий прикордонний рух, ще два – про прокладанні оптико-волоконного кабелю через українсько-румунський кордон в районі між Орловкой (Україна) і Ісакча (Румунія) і про відкриття міжнародного пункту пропуску для поромної переправи між двома цими населеними пунктами. Остання угода вкрай важливо, оскільки, маючи з Румунією спільний кордон по Дунаю, Україна не має на цій ділянці пункту пропуску. Потрапити в Румунію з Одещини українські громадяни можуть тільки через Молдову.

Не менш плідним був і візит у відповідь Петра Порошенка в Бухарест в квітні минулого року. Київ і Бухарест підписали спільну угоду про патрулювання державного кордону між Румунією і Україною для боротьби з корупцією і контрабандою, про співпрацю в сфері військових перевезень і ін. Також оновили Українсько-румунський спільну президентську комісію.

Ще одне важливе питання, яке обговорювалося під час візиту українського президента до Румунії, – підвищення енергетичної безпеки, зокрема, питання про диверсифікацію поставок газу. Петро Порошенко запропонував прискорити роботу над укладенням угод про Інтерконнектор між газотранспортними системами Румунії та України, що дасть можливість імпортувати газ з румунської сторони. Бухарест, крім усього іншого, є також союзником України в боротьбі проти будівництва обхідного газопроводу \”Північний потік-2\”, який просуває Росія. Румунія разом з ще сімома країнами Євросоюзу виступила проти будівництва обхідного газопроводу, заявивши, що проект несе ризики для енергетичної безпеки Центральної та Східної Європи.

З трьох чорноморських держав – членів НАТО саме Румунія найбільш активно наполягає на посиленні позицій альянсу в регіоні. Свого часу вона дала згоду на розміщення елементів американської системи протиракетної оборони (ПРО). Румунія також висунула ідею про створення флотилії НАТО в Чорному морі, що включає кораблі Румунії, Болгарії і Туреччини, і мала намір залучити до цього проекту Україну. Але ця ініціатива не знайшла підтримки з боку Софії. Проте Румунія продовжує політику, спрямовану на протидію військовим зусиллям Росії, що безумовно, відповідає і інтересам України.

Певний інтерес представляє і ініціатива про створення нової системи регіональної взаємодії, що базується на трикутнику Польща-Україна-Румунія.

Хто оплатить чек

Прогрес у відносинах і зближення позицій двох країн очевидний. Але чи вдалося повністю вирішити всі наявні до початку російсько-української війни протиріччя? На жаль, багато з них залишилися. Просто відійшли на другий план у порівнянні з іншими, більш важливими проблемами. Наприклад, питання надання румунського громадянства. Ініціатива президента України щодо посилення відповідальності за наявність другого громадянства може торкнутися тисячі громадян України, які мають паспорт Румунії.

І, звичайно ж, залишається проблема ГСХ Дунай-Чорне море. Вона також відійшла в тінь. Тому в чималому ступені сприяє і те, що українські відомства, в першу чергу Міністерство інфраструктури, так і не виробили якоїсь стратегії по відношенню до Дунаю і придунайським портам. Питання це виходить за суто економічні рамки.

Українська Бессарабія – це дійсно вузол економічних, соціальних, екологічних і етнічних проблем. Складається парадоксальна ситуація: з одного боку, українські політики і ЗМІ розповідають страшилки про \”бессарабський сепаратизм\”. З іншого – практично нічого не робиться, щоб поліпшити економічну ситуацію в проблемному регіоні. Добре хоч нещасливу автотрасу Одеса-Рені почали ремонтувати.

Рівень залученості України в реалізацію Стратегії ЄС для Дунайського регіону (Дунайської стратегії) на державному рівні трохи більше нульового. Те, що вдається зробити в рамках Стратегії, робиться переважно зусиллями неурядових організацій або місцевої влади (яскравий приклад тому – відкриття екопарка \”Картал\” в прикордонному Ренійському р-ні). Комплексне бачення участі України в Дунайській стратегії також розроблено неурядовими організаціями.

Подібне неувага до Бессарабії в стратегічному плані може дорого обійтися. Причому мова не йде про сепаратизм, хоча Росія всіляко намагається спровокувати цей процес.

У можновладців, до сих пір не визначилися зі стратегією в ставленні до Румунії, може виникнути спокуса махнути рукою і пожертвувати інтересами на Дунаї на догоду союзнику. 10-11 липня в Бухаресті під головуванням міністра інфраструктури України Володимира Омеляна і міністра транспорту Румунії Резван Кука було проведено друге засідання Українсько-румунської спільної комісії з питань економічного, промислового, наукового та технічного співробітництва. В рамках цієї зустрічі сторони домовилися форсувати роботу окремої робочої групи з питань туризму і створення в найближчій перспективі окремих експертних груп, які займуться напрацюванням взаємоприйнятних рішень щодо модернізації пункту пропуску Солотвино – Сігету-Мармацієй, Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд, каналу Бистре, навігації на Дунаї і розвитку транспортної інфраструктури в рамках TEN-T. Власне кажучи, це і є всі спірні питання.

Саме тому Україні сьогодні вкрай необхідно як мінімум виробити чітку і ясну стратегію щодо Дунаю та Румунії, з тим щоб розвиток союзницьких відносин не призвів до збитків національних інтересів в такому важливому європейському регіоні, як Дунайський. Грань між поступками і втратою позицій може виявитися досить тонкою.

Артем ФИЛИПЕНКО

Джерело

Новини Партнерів