Кому на Буковині жити добре?

Губернатор Чернівецької області запустив межи люди думку, що Буковина – це край, де варто жити. Думку підхопили, і вона гуляє світами, створюючи образ ледь не земного раю у нашому краї.

Михайло Папіев сказав «а», і не сказав «б», а саме: кому варто добре жити на Буковині? Край, де споконвічно у мирі та злагоді співіснували люди всіх національностей, релігій і конфесій, комфортний для будь-якої влади. Бо люди терпеливі і вважають, що кожна влада – від Бога. Навіть погана влада.

На підсумковій прес-конференції Михайло Папієв поділився з журналістами окремими здобутками влади за останній рік. На перше місце він ставить те, що митрополича резиденція, де знаходиться Чернівецький національний університет, взята під охорону ЮНЕСКО. Аби не виникло сумнівів у тому, чия це заслуга, пан губернатор відразу подякував за це президенту України Віктору Януковичу. Це завдяки йому ще у другому „пришествії” на прем’єрство у 2007 році були порушенні питання про архітектурний шедевр світової спадщини. А потім пан Папієв пішов ще далі. Він вважає, що до спадщини ЮНЕСКО, під її охорону, мусить потрапити Вашківська Переберія і Буковинська Маланка та Собор Успення Святої Богородиці, що у Білій Криниці. Якби все це сталося, то наш губернатор був би на сьомому небі і вся Буковина з ним.

Окрім ЮНЕСКО гордиться Михайло Папієв тим, що у Чернівці провели другу гілку газогону без затрат бюджетних коштів. Навпаки, 16,8 млн. грн. на побудову його дали приватні структури і особи (кажуть, що Фірташ). Щоправда, не сказав Михайло Папієв того, що після введення газогону його передано тим, хто платив. Отже, ніхто задурно нічого нам не робив.

Маємо тішитися й 35-ма шкільними автобусами, переданими області керівництвом держави.
Собі у велику заслугу губернатор записав будівництво шкіл майбутнього у Молодії Глибоцького району та Кам’яній Сторожинецького району. Щоправда, він скромно промовчав про попередників, котрі ці школи починали будувати. Також за 2011-й рік введено в дію 18 дошкільних дитячих установ. Збудовано сміттєсортувальний завод, молокозавод, Горішньоширівецький тваринний комплекс.

А за всі роки незалежності України минулого року збудовано перший будинок культури у селі Багна Вижницького району. Знову-таки про проблему новозбудованого клубу не говорилося. А там ведеться боротьба за те, хто буде цей клуб експлуатувати і що там буде: питейний заклад, гральні автомати чи культурний осередок?

Говорив Михайло Папієв про Івана Миколайчука. Торік на 70-річчя Івана Миколайчука здійснилася мрія нашого митця: «На гостини до Івана» зібралися тисячі людей. І столи були накриті вздовж доріг від Чорториї до Чернівців. Це зробили українські люди, віддаючи шану своєму великому землякові. Влада приєдналася і очолила цей процес. І, насамкінець, на Буковині вдалося зменшити заборгованість із зарплати майже у 10 разів.
Що вдалося, то вдалося.

А далі губернатор розповів про те, що він має мрії. Зокрема маю мрію розвитку подієвого туризму на Буковині. Область не може змагатися з регіонами України, де розвинута індустрія, промисловість, зі своїми 1 відсотком загальноукраїнського виробництва. Тому повинні використовувати природні умови. Зокрема, Карпатські гори, Дністровське водосховище, храми і монастирі. Наприклад, румунський монастир – у Банченах, старообрядницький російський – у Білій Криниці, синагоги єврейські – у Чернівцях. Треба більше інформувати світ про наші принади. Адже такого благодатного краю, де виростали світові таланти, де переплелися европейські культури, не має жоден регіон не тільки України, а й цілої Европи.

У Мигово, Сонячній Долині та на перевалі Німчич можна організувати паралімпійський центр. А на період «Евро-2012» у Карпатах приймати на відпочинок у червні тих українців, хто живе у містах, де проходитимуть футбольні баталії. Не кожному до вподоби цей вид спорту і не кожна сім’я з Донецька, Харкова, Києва чи Львова захоче цілий місяць штовхатися на вулицях своїх міст з футбольними фанами Європи. Тож нехай на цей час приїжджають у Буковинські Карпати, відпочивають тут. А туристичні фірми нехай створять умови та виставлять відповідні ціни на послуги.

Буковина і буковинці мусять гордитися видатними земляками. А для цього їх, принаймні, треба знати. Адже увесь комп’ютерний світ знає Стіва Возняка, захоплюється його талантом, він мало чим поступається Білу Гейтсу та Стіву Джобсу. А хто знає, що цей Стів насправді є Степаном Возняком 1950 року народження з Червоної Діброви Глибоцького району.
Ще недавно з полонин Путильщини возили молоко, масло і вурду з бринзою для пар-тійних бонз Києва і Москви. Тож можна у Чернівцях створити продуктові магазини з суто буковинськими продуктами і під гаслом «Купуй буковинське!» піднімати рейтинг натуральним сирам, маслам, м’ясам, моркві і капусті „без ГМО”.

А ще створювати імідж Буковині у світі. Бо якщо не будемо цього робити ми, то сусіди зроблять, але не для нас. Михайло Папієв уже мав неприємну історію, коли на презентації Буковини у Брюсселі румуни на політичних і географічних мапах зазіхнули на нашу територію і репрезентували Европі всю Буковину нібито румунську. Був невеликий міжнародний скандал, через що офіційні особи євроструктур на ту виставку не прийшли. Зараз за посередництвом Австрії будуть відновлювати політичну, територіальну на історичну правду. У ній Південна Буковина – це Румунія, а північна – це Україна. І світ про це мусить знати.

А ще Папієв мріє, аби жодне місто України уже не ставало на змаг з Чернівцями по кількості людей у вишиванках. Також, аби повернулася додому Івасюкова «Червона рута», аби у буковинському соймі (обласній раді) депутати могли порозумітися легко 3-5 мовами, як колись. Бо сьогодні на одній, українській, і на другій, «фєні», не можуть один одного зрозуміти. Тому досі й голови нема, і рада працює, як мокре горить.

Журналісти порадили губернаторові обережніше ставитися до ЗМІ і відповідно співпрацювати з ними, не надаючи преференцій окремим газетам, радіостанціям чи телеканалам. Бо цього року знову, як у часи Бауера, була спроба влади просунути по передплаті лояльну прислужливу їй газету «Свобода слова», яка ще недавно, виконуючи волю Бауера ганьбила цього ж Папієва, що був у немилості Теофіла Йозефовича. Губернатор хотів заперечити. Але журналісти мали документи: листа Путильської РДА, де у наказовій формі «пропонували» передплачувати нібито незалежну газету «Свободу слова».

На Буковині дуже важко виборювати свободу слова. Ми стали одними з перших в Україні, де обласна влада відмовилася від своїх офіційних органів. Тому ця свобода нам дуже дорога. І якщо Папієв декларує її, то повинен раз і назавжди відмовитися від преференцій будь-яким ЗМІ. Тим паче газеті, яку зневажливо, але справедливо називають зельц-газетою, а її редактора – зельц-редактором.

Сподіваємося, що губернатор Михайло Папієв добре засвоїв уроки Теофіла Бауера і вже не допустить помилок у спілкуванні та співпраці зі ЗМІ.
Петро Кобевко