Ціле покоління відокремлює нас від кінця холодної війни, і майже стільки ж часу пройшло з моменту розвалу Радянського Союзу. Двадцять років тому головними новинами в біполярному світі були війна в Афганістані, а також суперечоки щодо розміщення ракет у Європі.. Двадцять років потому немає ні Радянського Союзу, ні Варшавського пакту, а залишилася тільки сильно що зменшилася і спрощена Росія і тривала війна в Афганістані, але під прапором НАТО. При цьому Сполучені Штати і НАТО милитаризировали Європу в безпрецедентних масштабах – фактично відбулося підпорядкування майже цілого континенту що знаходиться під впливом Вашингтона військового блоку. У цих умовах Румунія, закріпившись у НАТО, все більше проявляє агресивність до своїх сусідів.
Бажання щось урвати у сусідів, це завжди присутнє у Румунії. Але тепер натхненна рішенням Гаазького міжнародного суду, вона шукає нових територій, яких вона готова проковтнути. У цьому суть агресивної зовнішньої політики Бухареста. Але Румунія межує на півдні з Україною, протяжність кордону становить 176 км, т на південному заході – 362км.
До речі, Бухарест застрахував себе від різного роду несподіванок. Так на території Румунії створюються об\’єкти США, які будуть перебувати на авіаційній базі ім. Михайла Когельнічану неподалік від Констанци (чорноморське узбережжя Румунії), на військовому полігоні Бабадаг в дельті Дунаю, на полігонах Лагодження та Смердан на південному сході Румунії.
Вже на наступний день після від\’їзду 23 жовтня 2009р. віце-президента США з Румунії американський військовий чиновник говорив про повітряну базі \”Михайло Когелничану\” (Mihail Kogalniceanu), поблизу портового міста Констанца на Чорному морі, куди планується вкласти $ 50 млн. інвестицій, і яка була використана для ведення військових дій в Іраку і Афганістані. Він сказав, що вона \”навесні стане об\’єктом постійного базування і буде використовуватися спільно з румунськими військами\”.
Видання збройних сил США \”Stars and Stripes\” повідомило, що Пентагон витратить додаткові $110 мільйонів на модернізацію і розширення семи військових баз в Болгарії і Румунії. Кошти розподіляються наступним чином $ 50 млн. на військову базу в Румунії, яка може вмістити 1600 американських солдатів, і ще $ 60 млн. на об\’єкт, що вміщає 2500 солдатів в Болгарії, які вони отримали в користування відповідно до договорів, підписаних у 2005 і 2006 роках.
Про своє бажання взяти американські протиракети в різний час заявляли Польща, Чехія, Болгарія, у тому числі і Румунія – країни, які перебувають у небезпечній близькості до українських кордонів.
Нагадаємо, що президент Румунії Траян Бесеску повідомив 4 лютого 2010р., що Верховна рада оборони країни погодилася розмістити на румунській території елементи нової системи протиракетної оборони США. Опорним пунктом для майбутніх об\’єктів ПРО може стати існуюча кілька десятиліть на чорноморському узбережжі Румунії американська військова база. Як заявив президент Бесеску, ракети-перехоплювачі (SM-3) можуть бути розміщені на території країни вже до 2015 р.
Ретроспектива. В результаті першої світової війни, яка призвела до розпаду Австро – Угорської імперії, а також Російської та Османської імперій, дозволила Румунії приєднати додаткові території: південну частину Бессарабії – від Росії, Буковину від Австрії; Трансільванію, Кришану-Марамуреш і частина Банату від Угорщини (інша частина Банату відійшла до Югославії). Як бачимо, південна частина російської Бессарабії стала на 22 роки окупованою територією.
Радянський Союз ніколи з 1918 р. не визнавав анексії Бессарабії Румунією, але наближення Другої світової війни поступово ставило бессарабське питання в площину практичного вирішення. Радянське керівництво розуміло \”свою зацікавленість в Бессарабії\” виключно як її повернення і включення до складу СРСР.
Як писав тодішній міністр закордонних справ Р. Гафенку, Росія \”хоче повернути свої кордони періоду до 1914 р., а Німеччина не має ні права, ні бажання перешкодити їй в цьому\”.
29 березня 1940 р. В.М. Молотов на сесії Верховної Ради СРСР заявив, що \”у нас немає пакту про ненапад з Румунією. Це пояснюється наявністю невирішене спірного питання про Бессарабію, захоплення якої Румунією Радянський Союз ніколи не визнавав, хоча і ніколи не ставив питання про повернення Бессарабії військовим шляхом\”. Ця заява викликала в Румунії певне занепокоєння. Вже 30 березня румунський прем\’єр-міністр Р. Тэтэреску повідомив Німеччину про необхідність подальшого переозброєння румунської армії і просив вплинути на Москву, щоб вона не претендувала на Бессарабії. На це було отримано відповідь, що відносини з Румунією будуть залежати від виконання нею своїх економічних зобов\’язань перед Німеччиною. При цьому, як вже зазначалося, румунські влади намагалися блефувати в очах іноземців, виставляючи себе в якості захисників Європи від більшовизму. Зокрема, в бесіді з італійським посланцем в Бухаресті міністр закордонних справ Румунії Р. Гафенку відзначав, що на Дністрі Румунія захищає від радянської експансії не тільки Бессарабії, але і решту Балкан. А Карл II 7 січня 1940 р. заявив в Кишиневі, що він буде захищати Бессарабію самовіддано і нікому і ніколиї не поступиться.
28 червня 1940 року Червона Армія увійшла до межі Румунії, і Бессарабія знову повернулася в лоно СРСР. Тут є необхідність повернутися до книги Анрі Барбюса \”Сталін\”, де є такий пасаж: \”Німецька армія відірвала від Росії Прибалтійські країни і Фінляндії. Союзники загарбали від неї Польщу і, доповнивши її шматками Австрії та Німеччини, створили незалежну державу… Вони вкрали у радянської держави Бессарабію, щоб, нехтуючи бажаннями бессарабців, заплатити нею Румунії\”.
Ми не будемо посилатися на авторитет Анрі Барбюса, але слід звернути увагу на лексичний нюанс: одна справа \”відірвала\”, \”загарбали\” – це все з політичного лексикону і раптом \”вкрали\”… А слово це тут не випадково. в літературі двадцятих років така інтерпретація з приводу саме Бессарабії зустрічається. Справа виявляється в тому, що в грудні 1917 року Румунія окупувала Бессарабію.
5 березня 1918 року в Яссах (і в Одесі 9 березня 1918 року) за участю держав Антанти представники Румунії Москви підписали \”Угоду між РРФСР і Румунією про очищення Румунією Бессарабії\”.
Згідно з цією угодою Румунія зобов\’язувалася очистити Бессарабію протягом двох місяців. Негайно ж вона очищає стратегічний пункт Жебряни – місцевість, яка лежить в глибині бухти, поблизу гирла Дунаю. Всі очищуються румунськими військами місцевості займаються зараз же російськими військами. Після двох місяців в Бессарабії залишається румунський загін з 10000 осіб для охорони румунських складів і залізничних ліній.
Румунія узяте зобов\’язання не виконала, більш того Румунія неодноразово зверталася до держав Антанти, щоб ті прийняли рішення про включення Бессарабії до складу Румунії, однак вона так і не отримала міжнародного правового документу на володіння Бессарабією. Таким чином договір від 5 березня 1918 року як би залишався в силі. А Румунія його ігнорувала. Ось чому у Анрі Барбюса з\’явилося слово не з політичної лексикону – \”вкрали\”.
Так що 26 червня 1940 року Радянський Союз направив \”Ультимативну ноту Румунському уряду\”, де було підкреслено: \”Уряд СРСР вважає питання про повернення Бессарабії органічно пов\’язаним з питанням передачі Радянському Союзу тієї частині Буковини, населення якої в своєму величезному більшості пов\’язано з Радянською Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови і національного складу. Такий акт був би тим більш справедливим, що передачав північній частині Буковини Радянському Союзу могла б уявити, – правда лише незначною мірою – засіб відшкодувань того величезного збитку, який був нанесений Радянському Союзу і населенню Бессарабії 22-літнім пануванням Румунії в Бессарабії.
Уряд СРСР пропонує Королівському Уряду Румунії:
1. Повернути Бессарабію Радянському Союзу.
2.Передать Радянському Союзу північну частину Буковини в межах, згідно з\” прикладеної мапі.\”
Уряд СРСР змусив Румунію виконати взяті на себе зобов\’язання 5 березня 1918 року і не більше того.
До результату 8 липня 1940р. сім прикордонних загонів у складі 110 сухопутних і 10 берегових застав загальною чисельністю близько 9100 осіб приступилися до охорони державного кордону з Румунією . На колишній демаркаційній лінії залишилося 165 прикордонних постів загальною чисельністю близько 1800 осіб для прикриття.
У звільнених районах була встановлена Радянська влада.
Таким чином, у 1940 р. совєти не тільки ні на кого не нападали, але з точки зору міжнародного права, агресор і окупант в особі королівської Румунії добровільно, мирним шляхом, не вчиняючи ні найменшого опору, повернув захоплену і анексовану ще в 1918 р. територію Бессарабії.
14 серпня 1941 року фюрер в листі до румунського диктатора визначив головні цілі стратегічного настання в північній частині Чорного моря: захоплення Криму і встановлення контролю над територіями \”між Дністром і Дніпром\”. За оцінками експертів, і на початку XXI століття, коли традиційний для Західного світу задум \”розширення\” на схід здійснюють вже не тевтони, а англосакси, першочерговою метою територіальної експансії далі постає Крим.
Що стосується територій \”між Дністром і Дніпром\”, то можна пригадати, як гітлерівська Німеччина і її румунський союзник, \”розширившись\” в ході бліцкригу на схід, окупували частина нинішньої Молдови, частини Одеської, Миколаївської та Вінницької областей України. Можна пригадати, як Гітлер пропонував перейменувати Одесу в Антонэску. Можна пригадати, як на окупованих молдавських і українських землях, у квазі-державі \”Трансністрія\”, створеній за вказівкою Гітлера і переданій в управління румунам, за декілька місяців було знищено близько 200 тисяч євреїв і слов\’ян з Бессарабії і Північної Буковини. Не пам\’ять про часи тієї грандіозної \”зачистки\” території від неарійських елементів спонукає румунських політиків, починаючи з 1991 року, то й справа повторювати, що вони не визнають кордонів з Республікою Молдова, а румунський парламент – проголошувати Північну Буковину (Чернівецька область України) і деякі райони Одеської області \”румунськими територіями\”? Зважився б Бухарест демонстративно топтати до півдюжини міжнародних договорів і угод, включаючи Заключний акт про безпеку в Європі 1975 р., рішення Ялти і Потсдама і ряд інших, якщо б не відчував за собою підтримку \”єдиної наддержави\”?
Сьогодні українська сторона теж могла б нагадати, що Румунія в 1941 році окупувала українські землі і підписувала таємний пакт Гітлер – Антонеску.
Подальші події – напад 22 червня 1941 р. Румунії на Радянський Союз як сателіта гітлерівської Німеччини і було спробою переграти ситуацію і повернути собі Бессарабію, але як ми знаємо, що з цього вийшло.
На початку війни Румунія виставила 14 дивізій і 9 бригад. для посилення німецько-фашистських військ. У нагороду за допомогу Румунія отримала від Гітлера українську Буковину, Бесарабію і провінцію Придністров\’я, куди входили Одеса, Очаків, Могильов-Подільський.
30 серпня 1941 року в Бендерах було підписано узгодження між німецьким та румунським командуванням (так зване \”узгодження Хауффе – Тетеряну\”) щодо регулювання прав і функцій сторін на окупованій радянській території між Дніпром і Бугом – Транснистрией. До її складу входили лівобережні райони Молдови, Одеська область (у довоєнних кордонах), південні райони Вінницької, західні райони Миколаївської областей. Трансністрія була розбита на 13 повітів і 65 районів. Причому маршал Іон Антонеску підкреслив, \”що Трансністрія повинна самим широким чином покривати військові витрати, які ми зазнали… Війна коштувала нам 170 млрд. лей, і ми прикладемо всі зусилля, щоб вирвати з Трансністрії 10-15-20 або 40 млрд. лей. Якщо будемо знаходитися там довше – вивеземо більше, тим краще… \” Більш того, 26 лютого Антонеску заявив, що \” потрібно позбутися від інших меншин – росіян, українців, поляків, болгар, гагаузів\”. У 1943 році почалася насильницька евакуація українського і російського населення з деяких сіл Рибницького повіту.
Вміння румун лавірувати в бурхливому військово-політичному житті, особливо яскраво проявилася під час Другої світової війни, коли Бухарест, будучи вірним союзником Берліна в серпні 1944 року вийшов з війни і вміло прилаштувався \”до визволителів Європи\”.
Румуни у всьому досягли успіху. 25 грудня 1989 го румунський лідер Ніколає Чаушеску та його дружина Олена були засуджені до смертної кари і розстріляні, хоча не мав секретних рахунків в іноземних банках, зокрема, у швейцарських, і не міг використовувати державні фінансові кошти за кордоном. Більш того, на момент арешту і розстрілу у подружжя на їх рахунках в Ощадній касі Румунії перебувало всього 270 тис. лей (22,5 тис. доларів за тодішнім курсом).
У 1988 році Румунія зробила спробу виплатити останній транш свого зовнішнього боргу Всесвітнього банку, однак той, з незрозумілих поки причин відмовився прийняти його. Тоді на ці гроші Чаушеску розпорядився купити золото і покласти його в один із швейцарських банків на рахунок румунської держави. Потім ці кошти були повернуті в Румунію і використані для внутрішніх цілей.
Але так звані \”повсталі\” призвели вирок у виконання. Щоправда за повсталими постійно стирчали вуха західних спецслужб.
Але таке життя. Румуни на практиці реалізують доктрину Таке Іонеску (глава МЗС в 20-х роках), яка визначається як \”національний інстинкт\” і зміст якої полягає в тому, що \”Вірним є лише те, що ніщо не є остаточним\”. І поки виграють.
Потрапивши під парасольку НАТО Румунія активізувала свої дії в регіоні, прагнучи стати регіональним лідером, одночасно вирішуючи свої питання відтворення Великої Румунії.
14 жовтня 1991 року з\’явилася декларація членів \”Конвенції щодо встановлення демократії в Румунії\”, де стверджувалося, що \”Північна Буковина і район Герца є румунськими землями\”, заява румунського парламенту, в якій і Північна Буковина, і деякі райони Одеської області проголошуються \”румунськими територіями\”. Ця заява супроводжувалося закликами до парламенту і урядів інших держав при визнанні незалежності України не поширювати на ці спірні території. У квітні 1993 року Румунія направила ноту МЗС України, в якій, посилаючись на факт розпаду колишнього СРСР, проголосила неправомірним Договір про режим радянсько-румунської державного кордону, підписаний 27 лютого 1967 року. У 1994 році румунська сторона в односторонньому порядку підтвердила своє рішення про його денонсацію.
Думка офіційного Києва була прямо протилежна. Лінія державного кордону між Україною та Румунією встановлена договорами між СРСР і Румунією в 1949 році. Ці угоди в свій час були ратифіковані парламентами обох країн. Україна як держава – правонаступник СРСР успадковує позначений на той момент державний кордон, що відповідає статті 11 Віденської конвенції про правонаступництво держави.
2 червня на колишній віллі Чаушеску \”Лататья\” на чорноморському курорті поблизу м. Констанца під Договором про відносини добросусідства і співробітництва між Румунією і Україною поставили підписи президенти Еміль Константінеску і Леонід Кучма.
Виступаючи після церемонії підписання, глави обох держав підкреслили історичне значення документа і висловили надію на розвиток нових румунско – українських відносин довіри і партнерства.
Як раз добросусідства і не вийшло. Договір, проте, не вирішив головного румунско – українського спору – при розділі континентального шельфу і про виняткові економічні права двох країн на Чорному морі. Переговори з цього питання вирішено продовжити, а якщо протягом двох років результат не буде досягнуто, то – звернутися в Міжнародний суд у Гаазі.
Причому Румунія залишила в Договорі \”лазівку\” для розборок з Україною. Так, у статті 2 у пункті першому \” сторони підтверджують як непорушний існуючий кордон\” і в той же час у другому пункті \” сторони укладуть окремий договір про режим кордону між двома державами і вирішать питання про делиметации континентального шельфу і виняткових економічних зон у Чорному морі…\” Більш того, згідно з листами Г.Удовенко і А. Северина підкреслено: \”якщо переговори не завершаться підписанням Договору в розумний строк, але не більше ніж 2 роки з дня їх початку, Уряд України і Румунії домовилися, що справа про делімітацію континентального шельфу буде вирішена Міжнародним судом ООН на прохання будь-якої з сторін, за умови законності Договору про режим державного кордону між Україною та Румунією.\”
Про спрямованості дії румунської дипломати свідчить і такий факт, в листі міністра закордонних справ Румунії Андріана Северина, де йдеться про межі вжито слово \”nu afectreaza\”, в українському тексті листа Геннадія Удовенка чітко викладено \”проголошення незалежності України не змінює існуючий
між Україною і Румунією державний кордон\”, то в румунському тексті Андріана Северина це звучить так \”проголошення незалежності України не впливає на існуючий між Румунією і Україною державний кордон\”.
Хотілося нагадати слова А. Преди (заступника начальника договірно-правового управління МЗС Румунії), який виступив 21 березня 1997 року на юридичному факультеті Бухарестського університету і який підкреслив, що \”Підписання базового Договору з Україною має переслідувати, в першу чергу, мету не підтверджувати express-verbis\” політико-юридичні наслідки пакту ріббентропа-молотова. Щоб залишилося \”віконце\”, яке нам залишила відкритим у 1940 році тодішня дипломатія\”. (Румунські дипломати довоєнного часу знайшли формулу відповіді на радянський ультиматум, а саме: \” Румунія бачить себе вимушеної евакуюватися\” замість того, щоб визнати акт залишення територій.)
Далі ще цікавіше: \”Другий момент, це 1993 рік, коли ми заявили про незаконність Договору про режим кордону, підписаного в 1961 році, Скориставшись розпадом Радянського Союзу. Таким чином, ми відрізали Україні будь-які можливості проголосити себе правонаступницею Договору, укладеного попередником.\”
Відзначаючи, що Договір \”є торгом, який має політико-юридичну кон\’юнктуру,… зберігаючу і надалі можливість відкрити досьє проблеми в той момент, коли політична кон\’юнктура стає сприятливою. Це досьє потрібно тримати зі святістю в національному багатстві Румунії\”.
Практично Договір має таке утримання, яке дозволяє Румунії мати в перспективі шанс на претензії до України, чим скористався Бухарест.
Претензії Бухареста. Румунія знову висунула Україні територіальні претензии. Йдеться про невеликий (1500 на 800 метрів) безлюдний острів Майкан на Дунаї, по якому проходить кордон між містами Кілія і Вилкове. За міжнародним правом, коли кордон між країнами йде по річці, він проходить по фарватеру, якщо сторони не домовилися інакше.
Але фарватер, що проходив між великим островом Бабин (Румунія) і нашим островом Майкан, обмілів, замулився, і тепер кораблі ходять між Майканом і українським берегом. На цій підставі рік тому румуни вперше заявили про перенесення кордону, після чого Майкан став би румунським.
У Держприкордонслужбі підтвердили, що новий раунд переговорів повинен пройти в квітні 2010 року МЗС повідомили, що незмінність кордону з Румунією зафіксована в договорі про добросусідство від 2003 року, тому Україна виступає проти ініціативи румунської сторони.
У проблеми є і економічна основа: з тих пір, як Україна п\’ять років тому побудувала глибоководний вихід з Дунаю в Чорне море через гирло, все більше кораблів вважають за краще йти за ним, а не з румунськими протоками, адже українська сторона бере за прохід дешевше. Якщо кордон перенести, судноплавний коридор стане загальним і гроші доведеться ділити навпіл. \”Румунії потрібен не острів, а канал\”, – коментує ситуацію депутат Задирко. Він упевнений, що поступатися добровільно островом не можна: суперечку не винесено на розгляд міжнародного суду. Адже якщо замулиться фарватер нижче за течією, між островами Бабін і Єрмаков, його теж тоді доведеться віддати румунам.
Нагадаємо, рік тому Румунія відсудила у України декілька десятків квадратних кілометрів чорноморського шельфу біля острова Зміїний.А в тій частині шельфу, що відсудила Румунія, розвідані природні багатства – 10 млн. тонн нафти і 10 млрд кубометрів газу.
Тобто на практиці реалізується доктрина Таке Іонеску (міністр закордонних справ 20-х роках), визначена як \”національний інстинкт\” і зміст якої полягає в тому, що \”Вірним є лише те, що ніщо не є остаточним\”.
Сьогодні можна констатувати, що \”великий компроміс\” не відбувся – Договір явно відповідав сподіванням Бухареста, але ніяк не Києва, і Румунія продовжує наступати час від часу румунські політики промацують грунт з приводу земель \”Південної Бесарабії\” (Кілійський, Ренійський, Ізмаїльський, Білгород-Дністровський райони), а також Буковини які в 1940 році були включені до складу тоді ще УРСР.
Київ слабо реагує на політику \”румунізації\” українського населення, яку проводить Бухарест. Жителям української області Буковини активно видаються румунські паспорти. До Другої світової війни ця територія належала Румунії, і зараз в країні активно поширюються ідеї про відновлення довоєнних кордонів. Українськими законами подвійне громадянство заборонене, але місцева влада і депутати зупинити повзучу паспортизацію не в силах.
Раніше імена всіх хто отримав громадянство можна було знайти на офіційному сайті румунського Мзс. Але потім Бухарест списки засекретив. За деякими відомостями число отримали румунські паспорти перевищила 50 тисяч людей.
США підштовхує. Звертаючись до румунської влад 22 жовтня 2009р віце-президент США Байден сказав: \”У Східній Європі є країни,котрі все ще борються за встановлення повністю функціонуючої демократії і ринкової економіки. Ви можете допомогти керівництву Молдови, Грузії і України на шляху до стабільності і процвітання … Багато належить зробити у Вірменії, Азербайджані і Білорусі\”.
Шість країн, які він згадав, це саме ті цільові країни програми Східного партнерства ЄС, які потрібно відлучити від пострадянського СНД і інтегрувати в ЄС і НАТО.
Нагадаю створені багатонаціональні миротворчі сили Південно-східної Європи SEDM. Повноправними членами SEDM є наступні 11 держав: Сполучені Штати, Албанія, Боснія і герцеговина, Болгарія, Хорватія, Греція, Італія, Македонія, Румунія, Словенія, Туреччина та Україна. В ході зустрічі міністрів оборони Південно-східної Європи (SEDM) 22 жовтня 2009 р. в Болгарії міністр оборони Младенов \”запропонував своїм колегам із сусідніх країн, використовувати спільні болгарско-американські військово-тренувальні об\’єкти в \”Нове Село\”… У щорічній нараді взяли участь міністри оборони усіх країн, які мають статус спостерігачів: Грузії, Молдови, Сербії та Чорногорії\”.
Чорногорія і Сербія були включені як повноправних членів SEDM у ході зустрічі, в якій також брали участь \”представники Об\’єднаного командування ОЗС НАТО в Неаполі, і Об\’єднаного командування ОЗС НАТО в Бранссумі, а також Агентства НАТО з консультацій, командування і управління\”, – інформує сайт \”НАТО. Партнерство заради Миру\”.
І останнє. Румунському військовому угрупуванню на Дунаї Україні просто нічого протиставити, бо Радянської Дунайської військової флотилії давно немає, зате є програма оновлення румунської флоту, яку Бухарест успішно завершив, наростивши свої річкові сили до 18 бойових кораблів.
В України військових кораблів на Дунаї взагалі немає. До речі сухопутних військ теж немає. Для румунів шлях на Одесу відкритий. Ймовірно, Україні слід прибрати \”граблі\” на які вона наступає протягом 20 років незалежності, а тут не останню скрипку повинна грати дипломатія
Викладені тут матеріали ґрунтуються на даних статті А.Маначинского і документів, зібраних В.Онегіним
peredplata
