Скільки вже сказано про сучасну кризу в європейському суспільстві! Мовляв, загрузли європейці у безмежному споживацтві, запливли жиром і втрачають свою духовну основу. Християнські храми порожніють на очах, навіть ультра-католицька Польща відчула наслідки цього процесу. Молоді поляки, що пороз’їжджалися на заробітки Західною Європою, усе рідше відвідують костели і все критичніше ставляться до ксьондзів. На тлі періодичних педофільських та інших скандалів у середовищі римсько-католицького духовенства це й не виглядає дивним.
Православні мають свої проблеми. Московський патріарх Кирило вкрай стривожений ставленням російської молоді до своєї церкви. А на що інше він розраховував? Коли публічно проповідує аскетизм, не знімаючи з руки годинника за десятки тисяч євро та приїжджаючи до телестудії на розкішному автомобілі з мигалкою, ще й у супроводі машин охорони і величезного почту… А церква, говорячи про високу духовність, торгує алкоголем і тютюном, заробляючи «на будівництво храмів». Є у неї і власний банк. І найгірше, що наразі відбувається, – це перетворення російського православ’я на «департамент духовності» путінського режиму, зрощення його з державою.
А у Старому Світі простолюд все активніше висловлює невдоволення зростаючою соціальною нерівністю та несправедливим розподілом суспільного багатства. Майже сто років тому подібними настроями скористалися більшовики, влаштувавши на руїнах Російської імперії криваву вакханалію. Нині у суспільстві немає ідеї, подібної до облудної більшовицької, яка обіцяла загальне щастя – після знищення «ворожих класів». Богу дякувати, у минуле відійшла також нелюдська гітлерівська маячня про світове панування «арійської раси» та ліквідацію «расово неповноцінних» народів.
Після всіх жахів ХХ століття з його більшовизмом і нацизмом Європа вдалася до проповіді всеохоплюючої толерантності й почала розвивати мультикультуралізм. Іншими словами, у ній поруч мають мирно співіснувати різні культури, взаємно збагачуючись і розвиваючись. Такий досвід Європа має. Є в ній місця давньої толерантності, наприклад, Буковина. За традицією, чудовими весняними днями, коли за часом майже збігалося святкування Пасхи іудейської, римо-католицької і православної, чернівчани різного етнічного походження та віросповідання взаємно вітали один одного з цим великим святом. Знайомому євреєві казали «Мазлтов!», приятелеві-поляку — «Єзус Христус з мартвих встал!», колезі-румуну — «Хрістос инвіат!», а друзям українцям та росіянам – «Христос воскрес!».
Для свого успішного розвитку мультикультуралізм потребує взаємної поваги людей, що належать до різних культур, та їхнього бажання вчитися найкращого у тих, з ким живуть поруч. Коли ж хоч одна зі сторін починає демонструвати свою зверхність і зневагу до інших, толерантність неминуче зникає, й їй на зміну приходить нетерпимість. На жаль, Європа вступає в епоху гострого культурного протистояння. Настає час розплати за історичні гріхи. Колись європейці зуміли обігнати народи інших континентів у своєму розвитку й за допомогою найновітнішої зброї почали завойовувати колонії в Азії, Африці та Америці. Американці визволилися першими й розвивалися, спираючись на здобутки європейської культури і в тісному контакті зі Старим континентом. А от азіатам та африканцям довелося найважче, бо європейські колонізатори їх нещадно грабували і всіляко принижували. Нині вони починають платити колишнім кривдникам за старими рахунками.
Народжуваність у Європі мала, а робоча сила необхідна. Життєвий рівень тут високий. З бідних держав до «європейського раю» приїхали мільйони людей, дуже відмінних від європейців своїми культурою, релігією, звичками і традиціями. Коли їх було ще небагато, то іммігранти намагалися врости у нове середовище й не особливо відрізнятися від «старих» європейців. Нині ж у багатьох європейських містах швидко зростають ісламські анклави, населення яких не бажає бути подібним до німців, французів чи норвежців ні своїми звичками, ні одягом, ні поведінкою. А це викликає роздратування людей, котрі на власній землі перетворюються не в господарів, а в меншість. Відтак політику мультикультуралізму критикують нещадно й навіть визнають її банкрутство.
Почастішали взаємні прояви насильства. З одного боку, молодь з іммігрантських кварталів вчиняє безчинства з пограбуванням магазинів і підпалами автомобілів, а з іншого – проти азіатів та африканців у європейських містах вчиняють терористичні акти. Кульмінацією стало вбивство 77 людей норвежцем Брейвиком. Нині розпочався суд над масовим вбивцею. Терорист підтвердив, що діяв з ідейних міркувань. Він вимагає захистити Європу від агресивного ісламу за допомогою насильства. Брейвик хвалив Путіна, політика якого спирається на російський етнонаціоналізм.
У зарубіжних мас-медіа зустрічаються окремі згадки про нібито існуючі зв’язки Брейвика з Білоруссю. Навіть натякалося на те, що швидкий розстріл вітебських робітників В. Ковальова та Д. Коновалова, звинувачених у вибуху в мінському метро, був пов’язаний з їхньою спільною з Брейвиком підготовкою у якихось секретних терористичних центрах. Буцімто хлопців знищили ще до суду над норвезьким терористом, аби правда часом не випливла назовні. Проте переконливих доказів цієї версії не існує. Можливо, судовий процес у норвезькій столиці розкриє невідомі нам таємниці.