Мудрі люди кажуть: «Коли людина, обрана народом, починає думати, що вона обрана Богом, настають тяжкі часи». Схоже, що в нас вони вже настали.
Я про насильницькі злочини і реакцію влади на них. Зокрема про реакцію Президента на замах, скоєний минулої суботи в Одесі, проти громадського активіста Олега Михайлика. Точніше, про відсутність жодної реакції упродовж двох діб.
Дочекалися лише на третій день. Щось у стилі брєжнєвських часів: доручаю розібратися. А приїхати в Одесу і хоча б по-людськи в лікарні відвідати потерпілого, підтримати його та рідних бодай морально – це для гаранта прав і свобод громадян занадто дріб’язково?
І байдуже, що злочин стався поряд з одеським главком поліції. Важко поранений Олег просто дивом лишився живим. Завдяки лікарям. Направду народився «в сорочці», бо втративши майже два літри крові, він попри все вижив.
Влітку був скоєний злочин проти херсонської активістки Катерини Гандзюк, яка досі перебуває у лікарні. Загалом за останній рік число таких насильницьких дій, в тч побиття і вбивств громадських активістів, сягає півсотні. А за останні чотири роки напевно кількасот.
Сьогодні беззаконня і бандитизм відбуваються прямо в центрі великих міст. Зазвичай за кількасот метрів від будівель органів влади, правопорядку. Тобто під самим носом у тих, хто мав би забезпечити порядок і безпеку.
Хто саме замовник і хто за ким стоїть, має виявити слідство. Свої розслідування ведуть і журналісти, і активісти. Але масштаби насилля свідчать, що це вже не аномалія.
Уже ясно, що йдеться про чітко налагоджену систему. Це кримінально-мафіозний спрут. Він так чи інакше переплівся з владою. Центральною, регіональною і місцевою. Виконавчою і представницькою. Податківцями і силовиками.
Влада зосередила головну увагу на грошових потоках. Через дерибан державної і комунальної землі, нерухомості, підприємств. Через вимивання мільярдів з бюджетів різних рівнів, через віджим чийогось бізнесу, безбашенне рейдерство.
За правилами арифметики владі попросту не вистачає часу виконувати свої базові функції, визначені Конституцією і законами. Про (не)професійність окрема розмова. Влада як привідний механізм для бізнесу посадовців, а не як генератор ефективних рішень в інтересах суспільства.
Тому вище державне керівництво на чолі з Президентом належним чином не реагує на цей виклик насилля. Точніше, ніяк не реагує. Навіть з відчуття самозбереження. Релізи прес-служб не реакція – це піар, відписка.
Якою мала би бути реакція? Подивіться на зрілі демократії, приміром, на британську чи французьку.
Як Британія зреагувала на отруєння Скрипалів? Здавалося б, хто вони такі ті Скрипалі для Британії, щоби цілий парламент і прем’єр-міністр з урядом вдалися до безпрецедентних кроків, аж до санкцій проти Росії і до жорсткого міжнародного протистояння. Хтось скаже, що це геополітика. Не без цього, але в її основі – честь британської держави, яка забезпечує порядок на своїй території і безпеку своїм громадянам. Навіть якщо ці громадяни – російські перебіжчики.
У нас, до слова, в таких стріляють прямо в центрі Києва, за якихось кілометр-два від стін адміністрації Президента, Ради, Кабміну, МВС, СБУ та ГПУ. Ми з Вами пам’ятаємо, як вбили колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова, який шукав в Україні захисту і був цінним свідком у справі щодо анексії Криму.
А тепер другий приклад: як зреагувала Франція, коли радикальні ісламісти розстріляли журналістів редакції Charlie Hebdo? Сатиричного, дуже контраверсійного журналу з точки зору етики, міжконфесійної та міжетнічної толерантності. Якщо відверто, то до теракту прибічників цього лівацького ЗМІ у Франції було не так уже й багато. Але свобода слова є свобода слова. Вона для всіх – і для правих, і для лівих, і для консерваторів, і для лібералів. До Парижу на знак солідарності тоді з’їхалися лідери країн ЄС і не тільки ЄС. Був там і Порошенко. Щоправда, чомусь демонстрував на жалобній ході свій зовсім не по-жалобному веселий настрій.
До Парижу Президент України поїхав вшанувати вбитих французьких журналістів. А що ж у нас? Журналіста Павла Шеремета підірвали в автомобілі прямо в центрі столиці, майже під офісом СБУ. Все навколо буквально обтикане відеокамерами. Результатів слідства немає досі.
Як завжди, два ключових питання: хто винуватий? і що робити?
Хто ж винуватий? Так чи інакше, за нерозкриті злочини, тим більше такі резонансні, як убивство чи замах на життя журналістів і активістів, відповідає влада. Правоохоронні органи безпосередньо. Вище державне керівництво і Президент як гарант прав і свобод громадян – політично.
І тут свою гідну й адекватну відповідь як політичний вирок, я переконаний, українське суспільство дасть уже скоро, на президентських виборах. А відповідальність за бездіяльність теперішніх посадовців настане після виборів.
Але ж треба дожити до виборів, тож що нам з Вами робити зараз? Моя відповідь: єднатися! Новітня історія свідчить, що в тяжкі часи у нас, українців, це непогано виходить.
Щоб єднання було щирим і широким, пропоную єднатися не навколо вождя чи партії – навколо спільної громадянської платформи, спільних принципів і цінностей.
Єднатися в живу загальнонаціональну мережу інформаційної, юридичної, організаційної взаємодопомоги та людської підтримки одне одного.
Сучасні технології й комунікації дозволяють нам з Вами робити це в режимі реального часу. А мужні й небайдужі люди, готові до дії, є чи не в кожному куточку нашої великої країни.
І важливим кроком на шляху нашого єднання є громадська ініціатива “Мовчання вбиває”, що пройде завтра ввечері на Банковій на знак протесту проти переслідування громадських активістів.
Приходьте. Якщо влада мовчить, то своє слово мають сказати активні й небайдужі громадяни.
peredplata
