Ветеранів треба любити. Всіх. І з усіх боків. Бо їх уже дуже мало. Наймолодшому ветеранові другої світової війни тепер має бути 86 років. Це серед тих, хто пішов на фронт вже під кінець. А тим, хто з перших днів на війні, вже виповнилось 90. Багато таких?.. То чому на День Перемоги вулиці міст і сіл України мерехтять від блиску зіркових ґудзиків та ювілейних медалей? Справжні бойові медалі та ордени вже потьмяніли від часу. Той метал, з якого вони зроблені, був не блискучим. Бойові нагороди – строгі і скромні. Ювілейні – блискучі і крикливі.
Цього дня сором’язливо іноді вдягають нагороди національні герої — воїни УПА. Вони боролися за Україну. Їхні хрести за заслуги зовсім не блищали. І їх повинно тепер бути набагато більше, аніж хрестоматійних ветеранів. Бо вони молодші. Останні бої УПівці вели в кінці 50-х — на початку 60-х років. І найстаршим ветеранам УПА нині стільки років, скільки наймолодшим ветеранам хрестоматійним. А наймолодшим УПівцям не більше 70 років.
Чому все перевернулося в Україні догори ногами?
Це питання мучить не одного вченого у нашій державі, не одного політика і журналіста. Хоч якось прояснити те, що сталося і що відбувається, спробую на прикладі окремих фактів з біографії багаторічного голови Чернівецької міської ради ветеранів полковника у відставці Павла Бажеріна. Він активно працював у часи Миколи Федорука. Останній добре використовував ветеранські організації для своєї політичної діяльності. Особливо під час виборів. І у тому, що Федорука вибирали мером 17 років, чимала особиста заслуга Павла Бажеріна. У часи Федорука голова ветеранів став почесним громадянином міста Чернівці, отримав багато державних нагород, орденів і медалей. З колишнім мером Павло Бажерін працював чимало років. Він прославляв Федорука скрізь і всюди. А зараз славить інших.
— Ми з Федоруком працювали 13 років, — розповідає Павло Бажерін. – Вирішували з ним питання ветеранів. Але життя не стоїть на місці. Все тече і все міняється. І з теперішньою владою ми спілкуємося та вирішуємо питання значно краще, ніж тоді.
Влада змінилася, і змінилася думка голови ветеранів. З чого б це?..
Раніше до нашої редакції завітала ветеран війни з вулиці Стеценка у Чернівцях. Вона скаржилася на одного скоробагатька, який розбудовував свій палац у дворі будинку, де жила сім’я ветеранів. Він нехтував їхніми інтересами і творив усе, що бажав. Редакція допомагала ветеранам. Але сили були нерівними. «Бабло» скоробагатька перемогло правду бідових людей. Тоді ми запропонували ветеранам звернутися за підмогою до голови міської організації ветеранів Павла Бажеріна. І тоді вперше дізналися, що нічого спільного з ветеранами Другої світової війни у Павла Бажеріна нема. Справжні воїни і учасники боїв з фашистами та нацистами до нього мають віддалений стосунок.
Та полковник у відставці продовжує ходити на зустрічі з школярами, трудовими колективами і розповідати про подвиги народу в 1941-45 роках.
На одній із прес-конференцій я попросив Павла Бажеріна розповісти хоч один епізод своєї участі у героїчній боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками.
— Я не брав участі у війні, — здивував усіх присутніх відкриттям голова ветеранської організації. – У 13 років я йшов до військкомату проситися на фронт у танкові війська. А мене не взяли. В армії з 1949 до 1983 року.
— А який стосунок маєте до ветеранів війни?
— Я брав участь у військових діях в гарячих точках. У 1956 році командував кулеметною ротою у Угорщині. Потім був військовим радником та брав участь у військовому конфлікті на Суецькому каналі у Єгипті. І, насамкінець, був у Афганістані.
— А чи брали ви участь у боях на території України?
— Ні.
— Де ви служили?
— Спочатку я служив у Любомилі на Волині, а потім у полковій школі в Чернівцях.
— Саме на Волині у 1949 році активно діяла армія УПА. Що ж ви на Волині робили?
— Так, там діяли бандерівці. Одного разу я їхав на розмінування. Дивлюся: у селі спалена хата, біля неї стоїть солдат. Каже, що йшов на весілля, а бандерівці спалили хату. Це єдиний раз я мав таку зустріч з діяльністю бандерівців. Я сам безпосередньої участі у боях на території України не брав.
Ось така історія…
Петро КОБЕВКО
Світлина з сайту Чернівецької міської ради
peredplata
