Хто винен в політичному пшику Мунтяна на Буковині?
«Час» помиляється дуже рідко. Не стали винятком і наші прогнози про політичний балаган, на який обласні владники, – Мунтян із Фищуком, – перетворили 100-річчя Буковинського Віча.
Ця величезної історичної ваги подія пройшла настільки блідо і невиразно, що через тиждень після неї Буковина мала б забути, що святкувала.
І справді, про що згадувати? Про смажену барабулю і наливайки на Соборній площі?
Чи, може, про нафталіновий «Форум інтелігенції та громад» в Мармуровій залі ЧНУ?
А, може, про напівпорожню залу драматичного театру, бо управління культури «забуло» належним чином повідомити чернівчан про патріотичний концерт Скрипки і «Хореї козацької»?
Провальну організацію свята Фищуком і його підлеглими «врятував» Іван Мунтян. І про Буковинське Віче заговорили по всій Україні. Правда, не так, як би мали. Бо замість того, аби розказати українцям, як буковинці 100 років тому здобували Українську Державу, увага була прикута до мунтянових «тітушок», які розганяли акцію, що могла заплямувати бенефіс Юлії Тимошенко.
«Час» вже писав, як Мунтян прагне перебратися у тепле парламентське крісло і що для цього робитиме все, що вміє. А вміє він, як засвідчили події, дуже багато. І головне – не боїться, на відміну від інших партійних достойників, особисто забруднити руки і стати пліч-о-пліч із «тітушками» в нерівній боротьбі проти протестуючих громадян.
Більше того – Мунтян поставив справу боротьби проти опонентів Тимошенко на міцну сімейну основу. Поки Іван Мунтян висмикував плакат із написом «Громадянин Румунії Мунтян – новий курс Тимошенко!», його середній син Мірча безстрашним кам’янським левом кидався на журналістів телеканалів «1+1» та «Інтер», а старший Артур бігав між татом і братом, допомагаючи гучними криками то одному, то другому.
Аби ні в кого не виникало сумнівів в мунтянових брехнях, коли він казатиме, що ставить інтереси народу вище за особисті і партійні, мусимо нагадати, що того ранку, 3 листопада, Іван вперше з’явився на людях саме під час розгону активістів. Його не було на офіційних заходах ні біля Буковинського куреня, ні біля пам’ятника Тарасу Шевченку. Замість нього туди відправили підлеглих чиновників обласної ради на чолі із вірним Борцем.
Де тим часом був сам Мунтян, не важко здогадуватися. Одні стверджують, що готував для Юлі ранкову каву у чернівецькому готелі, інші – що перевіряв, як з районів підвозять людей, щоб ті заповнили залу обласної філармонії, де пізніше Юля зустрічалася із «діловими колами» і розповідала їм про «новий курс».
Небайдужі до правди і «Часу» партійці «Батьківщини» кажуть, що Мунтян хвалився Юлі, як він «технічно» і «рішуче» усунув «провокацію політичних противників». Якщо це правда, то не зовсім зрозуміло, чому Юлію Володимирівну так вивело з себе прохання журналіста «Часу» підтвердити, що Мунтян та «Батьківщина» на Буковині давно стали справжньою владою. Замість того, щоб визнати очевидне, вона почала вповідати про маніпуляції і читати журналістам лекцію про основи конституційного ладу.
А ще в «Батьківщині» кажуть, що настрій лідерки почав різко псуватися після прес-конференції, коли їй доповіли, що кадри бійки вже гуляють соцмережами і що вся Україна може впевнитися в тому, як насправді «Батьківщина» вчиняє з інакомислячими.
Після зустрічі з «діловими колами» до Юлії Володимирівні зуміли прорватися рядові партійці, які їй розказали про справжній стан справ в обласній партійній організації і поскаржилися на авторитарне сектантство Івана Мунтяна.
Цвяхом в домовину перебування Тимошенко на Буковині став гучно анонсований мітинг і концерт Пономарьова. Мунтян та Пуршага обіцяли, що насолоджуватися «Новим курсом» на Соборну площу прийдуть не менше семи тисяч буковинців. А зібрали не більше однієї тисячі людей, включно із безхатьками, поліцією та «тітушками».
Мунтян і Пуршага, напевно, так рвалися засвідчити свою «вірність новому курсу», що партійних прапорів «Батьківщини» було набагато більше, ніж державних. І це при тому, що зібрання на Соборній площі офіційно було не з нагоди приїзду, а з нагоди 100-річчя Буковинського Віча. Саме по селах людей збирали і казали, що вони їдуть у Чернівці на віче, а не на партійні збори ВО «Батьківщина». А відтак зусилля політтехнологів Тимошенко, – підкреслювати, що вона не партійний лідер, а всенародний, – і тут пішли прахом.
Словом, як офіційна влада в особі Фищука, так і тіньова влада в особі Мунтяна, зі 100-річчям Буковинського Віча сіли в калюжу. І якщо Фищуку вже все одно, він пакує речі на вихід і шукає, який колгосп візьме його своїм головою, то в Івана ситуація скрутніша. Адже Мунтян, перетворивши Буковинське Віче на сектантсько-партійний шабаш, мав велику надію, що Тимошенко забронює для нього місце у прохідній частині виборчого списку. Або скомандує партійним спонсорам дати Мунтяну грошей на його вибори по якомусь із буковинських округів. Або ще якось виявить своє прихильне ставлення до Івана Миколайовича Мунтяна, який завдяки безхребетності Фищука вже подарував їй електорат Чернівецької області. Адже, що б не розказувала Юля про конституційний устрій, кожний собака на Буковині знає, що справжньою владою в області є «опозиціонер» Мунтян.
На жаль для Мунтяна, і на щастя для буковинського люду, його титанічні зусилля сподобатися Юлі скінчилися тихим пшиком. Після провалу на Соборній площі вона відмінила вечірню прес-конференцію, лишила Івана та партійних товаришів їсти канапки на святковому банкеті без неї та подалася до Києва.
У «Батьківщині» тихенько перешіптуються, що Тимошенко настільки була незадоволена Мунтяном, що навіть не дозволила йому супроводжувати себе до аеропорту. Івана Миколайовича висадили з кортежу посеред вулиці як побитого пса. Кажуть, що виглядав він так само…
Якби Тимошенко прислухалася не тільки до підлабузників і лизоблюдів, але й брала до уваги народну мудрість, – «Не дай Бог з Івана пана», – то могла б мати кращий результат на Буковині. Але вона оточила себе лише тими, хто хвалить її рейтинги і боїться казати правду. Так само вчиняє й Мунтян – останню партійну опозицію він викоренив ще три роки тому, коли вигнав із партії Юрія Скорейка. В чернівецькій «Батьківщині» не знайдеться жодної людини, яка б сміла хоч у чомусь перечити Мунтяну. А тому придворні пантелеймонови, гливки, мельники, пуршаги, гуцуляки, фочуки не могли ані спинити Івана від неоковирної ідеї перетворити Буковинське Віче на партійний фюрер-фест, ані нормально організувати це збіговисько, ані пояснити, що негоже голові обласної ради кидатися на активістів з плакатами, як голодний пес на кістку.
Схоже, що скоро спостерігатимемо, як Мунтяна його київські боси шмагатимуть лінійкою по пальцях буцім нездалого школяра в старій румунській школі. Бо якщо не шмагати, то з парторганізацією «по-мунтянівськи» світитиме Тимошенко на Буковині припорошена маком дуля. Коли і як саме це станеться, «Час» покаже…
Василь Мудрий
peredplata
