(Рубрика «Точка зору»)
Чи встоїть Україна на внутрішньому фронті?
Вибори 2019 року (президентські й парламентські) є надзвичайно небезпечними для Української держави. Насамперед тому, що центр ваги російської політики щодо України припадає нині на організацію внутрішнього політичного перевороту. Звісно, це може бути й комбінований варіант (що дуже полюбляють в Москві), коли внутрішні негаразди жертви російської агресії доповнюються, посилюються і стимулюються зовнішніми ударами, коли політична агресія підтримується збройною агресією. Тому до заяв деяких українських (чи «українських»?) політологів про те, що до закінчення виборів Росія на Україну, очікуючи результатів кампанії, не нападе, треба ставитися дуже обережно, особливо враховуючи схильність господаря Кремля до нестандартних рішень і дій.
Відомо, що в період виборів будь-яка держава є дещо розбалансованою, бо одна влада вже нібито пішла (вона є, як то кажуть, «кульгавою качкою»), а друга ще тільки готується взяти на себе повноваження. Особливістю України є те, що тут досі не існує виборчих механізмів, що навіювали б довіру суспільству щодо результатів виборів. В Україні збираються обирати в 2019 році за виборчим законодавством часів Януковича, лише нещодавно оновили склад Центральної виборчої комісії. Та й стосовно викорінення підкупу виборців реальні заходи протидії електоральній корупції не вжиті й досі. Все це дає чудові можливості для зовнішньо організованих зловживань, для глибокого втручання. Якщо вже спецслужби РФ втручалися у вибори в США та Західній Європі, то що казати про Україну. Тут є всі підстави очікувати не просто втручання, а справжньої вакханалії…
Москві нікуди відступати
Політичний переворот в Україні внаслідок загальних виборів був би справжнім подарунком долі для Кремля, бо в 2014 році бліцкриг Росії в Україні дав Кремлю лише частковий результат (адже Москві потрібна ціла Україна, а не лише Крим і Донбас, проте навіть так званої «Новоросії» не вийшло на південному сході). Замість бліцкригу почалася виснажлива позиційна війна, санкції проти Росії повільно але неухильно погіршують її становище і перспективи розвитку. Міжнародна ситуація потроху стає для Росії дедалі несприятливішою, кількісні зміни набувають якісного характеру, виникають серйозні проблеми в російській економіці, деградують технології (в тому числі військові).
Зростає у світі якщо не ізоляція, то принаймні відчуження від Росії.
Та й небезпека того, що називають «чорними лебедями», аж ніяк не виключається. В російському інтернеті з’явилися повідомлення про якісь проблеми з опорами нещодавно збудованого Керченського мосту. Все ж таки геологія – річ вперта, намул Керченської протоки гранітом не стане за жодних обставин. Деякі особливо чутливі російські діячі вже діляться своїми поганими передчуттями. Зокрема, відомий Ігор Гіркін-Стрєлков із російським журналістом Калашніковим. Гіркін-Стрєлков є людиною з феноменальною інтуїцією. Саме вона підказала йому вчасно тікати зі Слов’янська, який він захопив зі своїми озброєними авантюристами, а потім узагалі з Донбасу, бо інакше був би він сьогодні в команді небіжчиків разом із «Гіві», «Моторолою», Мозговим, Дрьомовим, Захарченком й іншими.
Із гіркотою і сумом Гіркін-Стрєлков сказав Калашнікову, що в ім’я порятунку Росії від цілковитого краху Крим доведеться повернути Україні. Чому з гіркотою і сумом? А тому, що Гіркін-Стрєлков був одним з найактивніших учасників «російської весни-2014» на півострові. Саме він зі своїми спецпризначенцями та бойовиками під прицілом автоматів гнав як отару баранів кримських депутатів голосувати за приєднання Криму до Російської Федерації.
Україна загалом встояла на зовнішньому фронті, а чи вдасться втриматися на внутрішньому, враховуючи той очевидний факт, що Путін не зупиниться перед жодними фінансовими, організаційними й конспіративними зусиллями в ім’я політичної поразки України на президентських і парламентських виборах 2019 року?
То чи варто так смертельно ризикувати? Чому б не запровадити цілком доречний, законний і виправданий воєнний стан і відмовитися від виборів, бо жодна держава не зобов’язана їх проводити під час війни?
Загрозлива диспозиція
Бо що ж відбувається в Україні напередодні виборів? На деяких «українських» телеканалах вирує справжня вакханалія антиукраїнської, пропутінської пропаганди, мета якої – підштовхнути Україну до припинення опору російській агресії, до капітуляції.
За воєнного стану ці органи антиукраїнської пропаганди можна було б закрити за 5 хвилин, а менеджмент притягнути до карної відповідальності за законами воєнного часу. Нині ж будь-які спроби закликати ці пропагандистські центри до порядку наражаються на їхню несамовиту істерику про «порушення свободи слова». Ця істерика здебільшого підтримується московськими «найвільнішими у світі» ЗМІ. Також пропагандисти негайно звертаються до європейських громадських організацій, урядів і парламентів, де ще не завжди вміють (чи хочуть) розрізняти журналістику і пропаганду.
Триває в регіонах України системний «відстріл» українських активістів, щоб залякати патріотичну громадськість, щоб патріоти боялися виходити на вулиці, залишивши їх виключно антиукраїнським силам. Між іншим, саме так діяли нацистські бойовики, забезпечуючи прихід Гітлера до влади, жорстоко тероризуючи вуличними нападами й замахами всіх своїх опонентів за безсилля поліції Ваймарської республіки.
Ґауляйтер Берліна доктор Йозеф Геббельс сказав: «Вулиця має бути нашою!» Контроль за вулицями, за публічним простором значною мірою допоміг нацистам перемогти на виборах. На жаль, чинна влада, її численні радники й аналітики історії не знають…
Риторика промосковських угруповань стає дедалі агресивнішою, феноменально нахабною і демагогічною. Наприклад, 11 листопада поточного року на телеканалі «112» лідер партії «За життя» Вадим Рабінович публічно звинуватив екс-главу СБУ Валентина Наливайченко в тому, що той нібито є «завербованим агентом російських спецслужб». Це засвідчує, що публіка, яка прагне реваншу, під час виборчої кампанії не буде гребувати нічим. Ще одним з багатьох доказів того, що це фактично московська партія в Україні, а зовсім не «партія миру», як вони себе називають, є виступ нардепа Юрія Бойка на 1-му каналі російського телебачення, де він заявив, що офіційний Київ повинен розпочати прямі переговори з «ДНР»-«ЛНР» (за спиною яких стояла і стоятиме Москва). Це саме те, чого постійно вимагає від України Путін.
Вибори відбуватимуться на тлі невдалої діяльності українського уряду – підвищення цін на газ для населення, зубожіння того ж таки населення, безсоромного збагачення олігархів. Тяжка політична імпотенція чинної влади, її нездатність навести елементарний порядок в Україні, невміння і небажання завдати поразки внутрішньому ворогові, проведення політики Великого Договорняка з ним – на такому тлі йти на вибори означає коїти політичне самогубство. Але весь жах полягає в тому, що разом із владою програти може ціла Україна…
Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА
(Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода)
https://www.radiosvoboda.org/a/29607340.html
peredplata
