У пошуках президента. З кого обиратимуть українці

Президентські вибори в Україні відбудуться 31 березня 2019 року, Верховна Рада вже остаточно затвердила цю дату. Офіційно передвиборна кампанія в Україні ще не почалася, але фактично вона вже йде повним ходом. Вулиці завішені політичною рекламою, кандидати колесять по країні з агітаційними турами.

У Європейському Союзі теж не забувають про голосування в Україні і представили свої рекомендації по організації виборчого процесу.

Корреспондент.net розбирався, що рекомендує нам Європа і як йде передвиборна кампанія всередині країни.

Моніторингова місія у складі представників Національного демократичного інституту (NDI, США) і Європарламенту надали українській владі і суспільству 51 рекомендацію для поліпшення виборчого процесу у 2019 році.

Серед рекомендацій – рівний доступ усіх кандидатів до ЗМІ, відкриття і створення офіса Facebook у Києві, фінансування суспільного мовлення.

“Кандидати від політичних партій повинні будувати свої програми на конструктивних гаслах, необхідно підтримати фінансування суспільного мовлення в Україні, Facebook повинен відкрити офіс в Україні і об’єднатися з іншими цифровими платформами, щоб боротися з дезінформацією”, – заявила регіональний директор програм регіону Євразії в NDI Лора Джуетт.

При цьому, на думку міжнародних експертів, однією з найгостріших проблем українських виборів є боротьба з політичною корупцією.

Корупція – давня проблема української політики. Багато в чому через неї майже 40% населення ще не визначилися, за кого будуть голосувати на президентських виборах і взагалі чи підуть на них. Українців просто не влаштовує старий набір політиків, за якими тягнеться довгий корупційний шлейф, відзначають соціологи. Майже 90% політиків сприймають нинішню центральну владу в Україні як людей, які піклуються, перш за все, про свою особисту вигоду і захищають власні інтереси.

Разом з тим в Україні присутній значний запит на нові обличчя в політиці. Підтверджують це й дані соціологічних опитувань. Більше українців воліють шукати альтернативу серед нових партій, ніж віддати свій голос за політичні сили, зараз представлені в парламенті.

Така ж тенденція і на виборах президента. За даними опитування, яке провели КМІС, Центр Разумкова і Соціологічна група Рейтинг з 9 жовтня до 2 листопада, за Юлію Тимошенко готові проголосувати 20,7% тих, хто визначився з вибором і має намір взяти участь у голосуванні. На другому місці – шоумен Володимир Зеленський з рейтингом в 11,4%, третій – чинний президент Петро Порошенко з усього 10,3% голосів.

При цьому, якщо розглядати результати з числа всіх опитаних, то 21,5% респондентів не змогли відповісти, за кого вони готові проголосувати, а 15% взагалі не збираються йти на вибори.

Тобто запит на нові обличчя – очевидний. Це підтверджує і рейтинг Зеленського, і кількість тих, хто не визначився.

Небажання голосувати за представників старих еліт, які віддавна займаються політикою, – це, в принципі, загальносвітова тенденція останніх років. Наприклад, таку ж ситуацію ми могли спостерігати на останніх виборах у США і Франції.

Перемога Дональда Трампа на президентських виборах 2016 року в Сполучених Штатах – це багато в чому результат протестного голосування, впевнені експерти. Люди хотіли бачити в президентському кріслі людину, не пов’язану з традиційним вашингтонським істеблішментом. Трамп вміло осідлав цей тренд і на протязі всієї кампанії таврував вашингтонські еліти, що засіли на капітолійських пагорбах. Пощастило йому і з опонентом – Хілларі Клінтон – найкращим відображенням закостенілості американського політикуму. Вона працювала державним секретарем, її чоловік – колишній президент. Трамп пропонував “ковток свіжого повітря”, зміну еліт – і переміг.

Щось подібне сталося й у Франції. Еммануель Макрон також, як і Трамп, спочатку вважався політичним аутсайдером. Але прийшов до влади повз і навіть без огляду на існуючі в країні партійно-політичні канали.

При цьому і Трамп, і Макрон не можуть похвалитися існуванням у них якихось великих, продуманих, новаторських програм. Вони говорили простою мовою, максимально зрозумілою виборцям, і здобули підтримку.

Антирейтинг опонентів – досвідчених політиків, які роками брали участь у великій грі, грав їм тільки на користь. У другому турі Макрону протистояла Марін Ле Пен, яка в політиці кілька десятиліть. В результаті для перемоги йому вистачило виступити з максимально простим гаслом: “Я – не Ле Пен!”

Для України ця історія може бути надзвичайно актуальною, адже антирейтинг діючих вітчизняних політиків зашкалює. Згідно з тим же опитуванням соціологічних компаній, 51,4% українців, які братимуть участь у виборах президента, не проголосують за Петра Порошенка ні за яких обставин. Приблизно по 27,5% ні за що не проголосують за Юлію Тимошенко чи Арсенія Яценюка.

Тому в позасистемного кандидата, не пов’язаного з нинішньою політичною елітою, є досить серйозні шанси на успіх, відзначають експерти.

“Останні 15 років ми застрягли у виборі між “дітьми Кучми” – Ющенком, Януковичем, Порошенком і Тимошенко. Всі вони починали свою кар’єру за часів Леоніда Кучми, що наклало свій відбиток на їхні мислення і дії. Між ними нам доведеться вибирати й у 2019 році. Тому наше суперзавдання – зробити так, щоб ці вибори стали для них останніми. І щоб у 2024-му до влади прийшов представник нового покоління”, – зазначає історик Ярослав Грицак.

“Взагалі сьогодні тренд на те, що довіра до традиційних системних політиків падає. І наше суспільство – емоційне, збурене, дещо дитяче в багатьох питаннях – починає довіряти як за альтернативу несистемним політикам: Савченко, Вакарчуку, Зеленському. Це говорить про те, що системна політика і політики – у кризі: іміджевій, кризі легітимності, кризі довіри”, – упевнений глава Комітету виборців України Олексій Кошель.

На думку заступника директора Інституту соціології НАН України Євгена Головахи, Володимир Зеленський, наприклад, може стати альтернативою для тих, хто розчарувався в колишніх регіоналах і всіх вихідцях режиму Кучми.

“Зеленський для півдня, центру і сходу України є тим самим феноменом, що й Вакарчук для львів’ян. Ці люди розчарувалися в колишніх регіоналах і взагалі у всіх, хто вийшов з часів Кучми. Ці люди не хочуть повернення до старих часів, при цьому не хочуть підтримувати нинішню владу, адже бачать, що вона, по суті, є продовженням тих часів, відповідно – не здатна в корені змінити стан речей. У шоумені, який, до речі, є успішним менеджером, бачать людину, яка, з одного боку, представляє інтереси Центральної і Південно-Східної України, а з іншого боку, він не буде такою одіозною фігурою, як колишні регіонали, які по суті є нащадками Кучми. Зеленський, мабуть, єдиний, хто до цієї плеяди не належить, а отже, користується певним кредитом довіри”, – зазначає Головаха.

Політичний експерт Валерій Гончарук також вважає, що головна суть “феномена Зеленського” в тому, що він не асоціюється зі старими силами.

“Електорат Зеленського – це аполітичний електорат. Тому вони й не ведуться на політичні заклики чи суто політичні фігури. Сам Зеленський досить прозоро говорить про те, що він не є політиком. Суспільство втомилося від політики, тому що її представники себе дискредитували”, – вважає Гончарук.