Лілія Гриневич: «Ми проходимо стадію дикого капіталізму, де гроші – все…»

Лілія Гриневич: «Ми проходимо стадію дикого капіталізму, де гроші – все…»Минулого тижня до Чернівців завітала Лілія Гриневич — радник голови Ради Об’єднаної опозиції з питань освіти. У партійному офісі вона виступила на зборах жіночого активу Об’єднаної опозиції, приурочених висвітленню актуальних проблем України та обговоренню шляхів їх розв’язання. Наш кореспондент попросила її відповісти на декілька запитань.

— Розкажіть нашим читачам трохи про себе – як ви пов’язані з освітою?

— Я в освіті працюю впродовж всього життя, пройшла шлях від вчителя до директора школи, начальника Головного управління освіти м. Києва. Працювала над створенням системи ЗНО в Україні, була першим директором Українського центру оцінювання якості освіти та керувала першою кампанією ЗНО. Зовнішнє незалежне оцінювання визнане однією з успішних реформ освіти за часів незалежності, бо дало шанс усім здібним працьовитим дітям вступати до вузів незалежно від матеріального становища родини.

— Яким, на ваш погляд, є стан нинішньої освіти в Україні? Які її перспективи?

— Переконана, що сфера освіти в Україні сьогодні перебуває у стадії занепаду, і всі позитивні напрацювання тримаються тільки на ентузіазмі педагогічних працівників.

— Чому так відбувається?

— Бо чинне міністерство, чинна влада не робить вагомих кроків для покращення якості освіти в Україні. Найважливішим чинником, що впливає на якість освіти, є соціальний статус і кваліфікація вчителя, а не щось інше. Сьогодні, незважаючи на те, що у 2010 році відбувся багатотисячний мітинг вчителів проти маніпуляцій з тарифною сіткою, вони тривають, і вчитель та викладач ВНЗ у залежності від кваліфікаційної категорії втрачає щомісяця від 300 до 3 000 гривень.
На жаль, випускники не мають фактичного стимулу для роботи у сільських школах, немає мотивації для молоді працювати за цим фахом.

— Як ви оцінюєте діяльність профільного міністра Дмитра Табачника?

— В чому полягає суть реформи чинного міністерства? Найперше – у великих бізнес-проектах сфери освіти. Наприклад, запроваджені минулого року контрольні роботи, коли батьки змушені були придбати збірники тестів з помилками, чи зловживання при друку підручників, оприлюднені Рахунковою палатою і Головним контрольно-ревізійним управління. Це – один напрям міністерських «реформ». Другий –лобіювання міністром власної ідеологічної позиції з державної посади. А його ідеологічна позиція суперечить державницькій, він дозволяє собі особисто впливати на зміст підручників з історії, а зміст цей має творитись за участі науковців і педагогів, аж ніяк не чиновників, які прагнуть з висоти посад лобіювати свої погляди. Третій напрям – це створення різноманітних можливостей для зловживань. Наприклад, зараз триває вступна кампанія. В умовах прийому вступників до вишів збережені всі одіозні норми, запроваджені попередніми роками. Зокрема, необґрунтовано піднятий бал атестата, введено додаткові бали за підготовчі курси, доступу до яких не має значна частина абітурієнтів через те, що проживає у селах і малих містечках або не має змоги їх оплатити. У впровадженій електронній базі фактично залишилися всі минулорічні помилки, технічно вона постійно дає збої. Система «електронного» вступу поєднана з Єдиною державною базою з питань освіти. Тут можна отримати інформацію про результати ЗНО, але немає інформації про бал атестата випускника, і це дозволяє здійснювати маніпуляції для «надування» прохідного балу. Почасти абітурієнти, побачивши свій рейтинг нижчим за інших, розчаровуються та йдуть до інших навчальних закладів. Ми ж радимо їм бути терплячими, уважно відслідковувати своє місце у рейтингу, чекати оновлених списків, навіть сфотографувати їх – чи, бува, люди, котрі були у списку нижче вас, не опинилися вище.

— А як ви оцінюєте зміни до ст.5 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці»?

— За всього декілька днів до оприлюднення списків зарахованих на навчання абітурієнтів раптом розширюється категорія людей, що мають право позаконкурсного вступу. Раніше цим законом було передбачено таке право тільки для дітей шахтарів, батьки яких відпрацювали у шахті більше 15 років. Тепер цю категорію розширено і на тих осіб, які мають понад 18 років, якщо вони завершили загальну середню освіту за останні три роки. Цей законопроект спрямований винятково на підтримку великої категорії виборців (електорального ядра) Партії регіонів. Цю «ініціативу» можна кваліфікувати хіба що як хабар виборцям напередодні виборів – одноразове покращення їхнього становища за рахунок інших. При цьому ця пільгова категорія буде конкурувати з іншими категоріями — дітьми-сиротами, інвалідами у межах квоти бюджетних місць, яка відповідно до Умов прийому не може бути більшою, аніж 25 відсотків. Якщо влада насправді хотіла б допомогти громадянам здобути освіту, вона мала би розширити можливості вступу на місця держзамовлення для всіх. Цьогоріч кількість абітурієнтів, порівняно з минулим роком, зросла удвічі, а кількість місць державного замовлення – всього на 16%.

— Як все-таки насправді відбувається процес розвитку системи ЗНО у нашій країні і чи він взагалі відбувається?

— Насправді у нас із ЗНО спостерігаємо тривожну ситуацію. Адже сьогодні відбувається стагнація у його розвитку. Навіть країни, які мають 100-річний досвід тестування, щороку розвивають зміст тестів і підходи до оцінювання. Ми ж спостерігаємо вилучення з тестів відкритих завдань, у той час, коли весь світ запроваджує їх для того, аби випускники навчалися формулювати свою думку, аргументувати, доводити. У цьогорічних тестах, на противагу минулим рокам, були помилки. Це відбувається через недофінансування ЗНО і відсутність бажання міністерства приділяти йому увагу. Наслідком такої політики є зростання невдоволення вчителів і батьків щодо ЗНО. Не виключено, що це і є прихованим інтересом влади – адже ще на початку своєї діяльності вони заявляли про те, що ЗНО не може бути вирішальним чинником вступу до вищих навчальних закладів.

— А до чого призводить зростання кількості медалістів?

— Це спричинено необґрунтованим підвищенням балу атестата, що призводить до гонитви за оцінками та створює ажіотаж навколо них, до того ж, ставить дітей у нерівні умови. Наприклад, якщо у школі здійснюється поглиблене навчання з фізики та математики, то таким випускникам складно отримати високий бал з гуманітарних предметів, а у звичайній загальноосвітній школі дитина може менше знати і отримати вищий бал атестата. Тому атестат може зараховуватися, але не у такому гіперболізованому вигляді. Він скоріше демонструє старанність випускника у порівнянні з іншими учнями у цій школі, але не може надавати об\’єктивну інформацію про його досягнення у порівнянні з усіма іншими абітурієнтами.

— Батьки нинішніх малолітніх дітей дедалі частіше нарікають на неможливість потрапити на навчання до дошкільних закладів…

— Справді, увесь світ визнав, що наявність дошкільної освіти збільшує шанси для подальшого успіху в навчанні. Це дуже важливо, усі передові країни йдуть шляхом залучення до системи освіти дітей з раннього віку. Дошкільна освіта може мати багато різноманітних форм. В Україні гасло влади про обов’язковість дошкільної освіти суперечить Конституції, котра визначає обов’язковою тільки загальну середню освіту. Ситуацію треба виправляти не такими гаслами, а збільшенням кількості місць у дошкільних закладах та запровадженням різноманітних форм дошкільної освіти. Наприклад, якщо дитина має можливість родинного виховання, то держава має пропонувати форми короткотривалого перебування у дошкільному закладі – упродовж кількох годин, аби дитина інтегрувалась, отримувала досвід, який знадобиться їй для подальшого навчання. Проблема черг у дошкіллі, на жаль, давно вже існує у великих містах, а є і населені пункти, де взагалі немає дошкільних закладів. Її можна вирішити шляхом освоєння вивільнених приміщень у школах, де зменшується кількість дітей. Проте влада закриває ці школи, це називається оптимізацією, причому з єдиною метою – економити на освіті.

— Працівники освітніх закладів Буковини нарікають на відсутність цього року так званих «оздоровчих» коштів, які вони, як і педагоги, отримували до щорічної основної відпустки.

— Держава має виконувати обов’язки перед вчителями та іншими працівниками системи освіти. Бо, наприклад, бібліотекар – не вчитель, але він працює у школі, він – працівник системи освіти. А у нас система освіти перебуває у стані хронічного недофінансування – влада спонукає органи місцевої влади здійснювати різні маніпуляції з виплатами бюджетникам, бо ж саме фінансування заледве включає в себе видатки на зарплату та комунальні послуги. Повинні бути збільшені видатки на освіту, відповідно до визначених Законом, а саме до 10 відсотків ВВП, а нині вони становлять трохи більше 6 відсотків. Реально ситуацію можна змінити тільки тоді, коли державний бюджет буде наповнюватися за єдиними правилами для всіх. Наприклад, буде обмежена можливість вивезення капіталу в офшорні зони без оподаткування (лише за рік, що минув, на Кіпр було вивезено 52 мільйони без сплати податків). А при розподілі коштів державного бюджету в основу буде покладене справедливе ставлення до громадянина. Це означає пріоритетність видатків на освіту, медицину, соціальні програми, а не бюджетні призначення на обслуговування можновладців та ті, що освоюють на підприємствах олігархів, які підтримують цю владу.

Інтерв’ю взяла Наталія БРЯНСЬКА