Нещодавно мав нагоду відвідати Чернівецьку область. Запросив давній друг – молода, високоосвічена, порядна і смілива людина, яка вірить, що добро і правда зажди перемагають бабло, а бажання кращого життя поверне людям впевненість у своїх силах та віру в майбутнє. Всю дорогу говорили про долю України, про її майбутнє. Було про що подискутувати
Їхали з Києва дружною компанією і, як усі сьогодні, довго обговорювали тему виборів. Сперечалися про те, як можна в Україні достукатися до зневірених сердець людей, а головне – довести їм те, що в нашій країні є ціла плеяда незаплямованих молодих професійних і порядних лідерів, які хочуть і можуть змінити життя суспільства на краще, збудувати демократичну державу європейського типу. Обговорювали досвід проведення реформ в Грузії, Словаччині, Польщі та інших країнах.
Мальовничі краєвиди Бессарабії та Буковини захоплювали дух – безкрайні сади, оброблені поля, доглянуті садиби та чудові ландшафти у передгір\’ях Карпат радували око.
Мандруючи Чернівецькою областю був вражений величезною кількістю соціальної реклами з гаслами, що прославляють цей край. І дійсно, – \”Буковина – це край де варто жити\”.
Підписуюсь під кожним словом цього влучного лозунга. Адже, зустрічаючись та спілкуючись з людьми у різних куточках цього мальовничого куточку України, постійно в цьому переконувався. Декілька днів перебування там пролетіли майже непомітно.
Повертався до Києва сповнений нових вражень, окрилений думками про те, які у нас чудові працьовиті та щирі люди, гарна країна і що в політику повинна прийти нова генерація керівників – з іншими цінностями, відчуттям відповідальності за долю власної держави та усвідомленням своєї історичної міссії. Вони, на відміну від «папєрєдніків» і «кровосісь», не на словах, а в своїй повсякденній діяльності сповідуватимуть сучасні цінності, – ті, які вже давно стали звичною справою в Європі та у всіх розвинених країнах світу. Повага до прав людини, верховенство права, свобода ЗМІ, демократія, ринкова економіка, – ось те, чого так бракує нинішній Україні.
Виїхавши з Мамаївців через Чернівці і далі на трасу Чернівці – Київ, відволікся від своїх роздумів. Привернуло увагу те, що вздовж дороги, замість бордів з гаслом \”Буковина – край де варто жити\”, що радували подорожуючих ще декілька днів тому, через кожні сто метрів стовбичили такі вже зненавіснілі нашому народу «біг-морди».
Спочатку портрети Михайла Бауера,
потім Геннадія Федоряка,
пізніше Артема Семенюка.
Щодо перших двох поважних панів усе зрозуміло – політична реклама напередодні виборів. У вирі політичної агітації не звернув би на них увагу, якби не маленька дрібниця. Про неї розповім далі.
Щодо третього був щиро вражений, оскільки, крім майже дитячого обличчя та слів \”Артем Семенюк\”, нічого більше на бордах не було.
Хто цей юнак випадковому свідку не зрозуміти, – може телезірка чи видатний спортсмен, а може й вундеркінд якийсь, якого повинні усі знати і від виду якого повинно перехоплювати подих у пересічних громадян.
Цікавість змусила полізти в Інтернет, – всесвітня павутина знає все, навіть дає відповідь на запити про цих «поважних панів», що затьмарили собою прекрасні буковинські краєвиди.
Google вкотре порадував своєю обізнаністю. Як виявилося, усі троє, і Михайло Бауер, і Геннадій Федоряк, і Артем Семенюк, зареєстровані кандидатами у народні депутати від Партії регіонів.
Здивувала насправді така немаловажна деталь – усі вони скромно замовчують на своїй бордах цей суттєвий факт, – ні партійних кольорів, ні партійної символіки, ні згадування про саму партію. Хоча, як свідчить сайт ЦВК, суб\’єктом висування цих поважних осіб до Верховної Ради є саме вона.
Невже вони цураються своєї політичної \”матері\”, яка ніби дає їм путівку у велике політичне життя? А може ці добродії стидаються її, чи її високоповажних членів та вождів, – Прем’єра та Президента?
Але ж це та партія, яка на кожному стовбі і на кожному телеканалі волає, що мол «Руїну подолано, стабільність досягнуто». Дожилися! Народу впарюють лозунги, яких самі ж і стороняться, як прокази!?
Причому якщо Артем Семенюк та Геннадій Федоряк новачки на цій політичній ниві, то Михайло Бауер уже був народним обранцем.
Далі більше – Артем Семенюк виявляється не просто якийсь рядовий член Партії Регіонів. Він – депутат обласної ради від неї і син голови Чернівецької ОДА Михайла Папієва, який є керівником її обласної організації.
Але чому цей кандидат у народні обранці соромиться відкрито повідомити людям про свою партійну приналежність? Як після цього він буде дивитися в очі своїм однопартійцям, друзям та соратникам в обласній раді? Невже на початку своєї політичної кар’єри він зраджує своїм переконанням та «кидає» своїх політичних лідерів та однопартійців? Для чого вводити в оману виборців?
Не здивувала така позиція старших його товаришів Михайла Бауера та Геннадія Федоряка, які також сором’язливо випустили, що в український парламент йдуть з програмою Партії регіонів. Ці люди з досвідом життя у радянській системі та вже з певним професійним та політичним минулим звикли маніпулювати своїми переконаннями. А от позиція ще молодої людини, яка претендує на роль нової еліти нації, просто вразила. Чи розуміє він ціну зради?
Згадався Київ, інші регіони України. Ситуація, окрім хіба що Донбассу, та деяких прилеглих до нього територій, за рідкісними виключеннями, аналогічна.
Про що це свідчить? Бути членом провладної партії життєво важливо. Бізнес захищений, просування по службі гарантовано, пільги тощо. Проте боротися за довіру народу … краще окремо… Оце партія, оце життєва реальність.
Хіба це не спроба масового обману виборців і країни в цілому? Як можна довіряти людям, які, так виглядає, бояться не бути обраними через ніби тягар політичної сили, яка їх просуває?
Хіба можливе таке ганебне явище у цивілізованому світі, коли людина йде на вибори у парламент від політичної партії, якої цурається? Відповідь – ні, це суто український феномен! Саме з цього починається зрада – зрада виборців, зрада соратників, політична зрада…
Прикро за те, що це відбувається в Україні.
А можливо це сигнал нам усім, простим виборцям, – якщо Партії регіонів не довіряють її ж сини, то значить її сонце заходить за політичний небосхилі? Чи може сама ця партія висунула до Верховної Ради кандидатів, яким не може довірити свої знамена та свою символіку та лозунги? Тоді як таким кандидатам можуть довіряти виборці?
По суті – це знак того, що вже невдовзі в країні будуть мати авторитет і перспективи зовсім інші політичні партії? Не політтехнологічні проекти чи кланові зібрання, а спільноти людей, які об’єднуються на ідеологічних засадах, відпрацьовують програми розвитку країни і потім їх же популяризують і виконують, а не ховаються за красивими відретушованими дизайнерами обличчями без жодного змісту, як наші три «героя». Природньо, що цього не слід чекати вже на завтра. Проте доля кується нашими власними руками. Тому в наших силах це завтра наблизити до сьогодні максимально.
***
Чудовий сонячний ранок швидко змінив настрій і відволік від сумних роздумів. Подумалось, – Україну таки очікує новий день, адже у минуле відходить ще один одіозний політичний монстр совєтського типу. Не може мати політичного майбутнього партія, висуванці якої соромляться приналежності до неї. Нові політичні сили йдуть з новим поглядом на норми політичної моралі. Чи зможуть вони здолати зневіру й байдужість простого українця відкритим і чесним шляхом ?
Впевнений – зможуть! А головне наразі в тому, щоб професійні, сміливі і чесні патріоти України, своїм приходом у Верховну Раду видалили всілякий олігархічний та «сімейний» зброд з парламенту і почали будувати нову Європейську країну.
Збудеться це бажання чи ні? Все від нас залежить. Один в полі не воїн, а гуртом, як кажуть, і батька легко бити.
Вадим ТРЮХАН,
експерт з європейської інтеграції, міжнародного та європейського права,
директор Координаційного бюро європейської та євроатлантичної інтеграції у 2008-10 рр.;
партнер адвокатської компанії \”IMG partners\”, радник Міжнародного центру перспективних досліджень;
Посол України з особливих доручень 2010-2011 рік.
Джерело blogs.korrespondent.net
peredplata
