Трохи фактів про нинішнє загострення азербайджансько-вірменської війни.
Те, що за підсумками російських навчань “Кавказ-2020” десь стане дуже гаряче – писали геть усі. Нагадаю, що у цих вченнях брали участь військові Вірменії та “Абхазії”. Вчення проводилися зокрема й на Каспії, з відпрацюванням десанту та обстрілу берегових цілей.
Азербайджан за пару тижнів до початку вчень скасував свою участь під формальним предлогом.
25 вересня Держдеп США офіційно та синхронно, через оголошення на сайтах посольств у Баку та Єревані, попередив громадян США про очікувану ескалацію між двома державами.
МЗС та Міноборони Азербайджана та Вірменії сьогодні демонструють добрі “домашні заготовки” воєнної пропаганди.
Це все означає що сьогоднішні бої та підготовку до них сторін імпровізацією або “віроломним нападом” назвати дуже важко.
З юридичного виміру цікавим є сьогоднішнє звернення Вірменії до ЄСПЛ щодо застосування невідкладних заходів проти Азербайджану за ст. 39 Регламенту.
Дуже важливою, зокрема для України, стане відповідь Суду, особливо за умов коли нинішні бої йдуть на визнаній міжнародною спільнотою території Азербайджану та коли про вчинення якихось резонанских воєнних злочинів сторонами не повідомляється.
Може ЄСПЛ буде вимагати від сторін щось на кшталт встановлених ним у березні 2014 року заходів за зверненням України щодо Криму.
Тоді вже важливою стане реакція на це Азербайджану.
Нічого не буду казати про хід військових дій, але з заяв та пропаганди сторін все ж очевидно, що наступає Азербайджан, а обороняються вірмени.
Час покаже результат.
Але у політико-правовому вимірі все вже очевидно.
Наступ Азербайджану в Карабасі вже став стратегічною поразкою Росії.
Навіть якщо азербайджанці за підсумками захоплять одну сопку.
Бо такий наступ став би абсолютно неможливим, якщо би на базі в Гюмрі були не тисячі росіян-гвалтівників, а двадцять американських морпіхів.
Усі гарантії безпеки з боку РФ, за які Вірменія двадцять років дивилася в рота Москві, виявилися пустими папірцями, постами Кадирова у Телеграмі з проханням “пожаліти матерів”.
Вірменія це вкрай ймовірно вже добре зрозуміла та може зробить очевидні висновки на майбутнє.
Бо війна це дуже довга. Та може й поб’є рекорд Сторічної.
А нам сьогодні кавказькі учасники Мінського процесу (так, там він також є, з 1992 року, та також під егідою ОБСЄ) дали простий безкоштовний урок.
Нагадали про те, що села та міста звільняють/захоплюють не переговорами.
Не виплатами пенсій, не мантрами про “перехідне правосуддя” та не фейковими каравансараями на пунктах пропуску.
Та про те, що жодні переговори та жодні угоди ніколи не гарантують миру без готовності військових вбивати та вмирати за нього.
Бо справжній мир гарантує лише перемога.
Борис Бабін
peredplata
