Парламентські вибори завершилися, але справжня битва за формування більшості у Верховній Раді ще попереду. Поки що зрозуміло одне: жодна політична сила одразу не матиме конституційної більшості – 300 депутатів з ходу не вдалося набрати нікому. Відтак йтиме пошук союзників для проведення потрібних собі парламентських рішень. Найбільше місць у Верховній Раді отримали «регіонали». До того ж, вони перетягатимуть на свій бік частину мажоритарників, котрі перед виборами нічого не говорили про свої партійні симпатії та антипатії. Нарешті, партія регіонів досконало володіє технологією «тушкування депутятини», тобто залучення до своєї фракції нестійкої частини членів інших фракцій.
Донедавна ПР мала у Верховній Раді офіційних союзників – комуністів та партію Литвина. До нового складу парламенту «литвинівці» не потрапили, а лідер КПУ заявив, що в союз із Партією регіонів у парламенті нового скликання вступати не збирається. Мовляв, можливе лише ситуативне головування «червоних» з «біло-блакитними». Правда, «регіонали» й тепер вважають комуністів союзниками. А народ втомився від того, що слова і конкретні справи українських політиків відрізняються разюче.
Якщо Партія регіонів не може знайти відкритих союзників, вона шукатиме прихованих. Кого, крім КПУ? Вичерпну відповідь отримаємо лише згодом. Перед виборами подейкували, що партія Кличка УДАР якраз і створювалася за допомогою Банкової, щоби згодом підтримувати «регіоналів», не дуже засвічуючись при цьому. Проте сам Кличко після перемоги заявив, що прагне бути у союзі лише з «Батьківщиною» і «Свободою». Перед виборами він відмовився ставити свій підпис під документом про такий союз, аргументуючи свою позицію «європейською практикою». Мовляв, якщо пройдемо до парламенту, тоді й будемо вирішувати, яку форму співпраці варто обрати. А союз з Партією регіонів та компартією лідер УДАРУ на словах відкидає рішуче. Побачимо, чи не буде ця позиція змінюватися, коли парламент розпочне конкретну роботу і на голосування будуть ставитися законопроекти, що визначатимуть долю України. Політики вміють миттєво розгортатися на 180 градусів під акомпанемент слів про свою «вірність взятим зобов’язанням» та «незмінність і принциповість» власної по-літичної позиції.
Українці ще не забули, як під час Помаранчевої революції на Майдані стояли поруч Ющенко, Тимошенко і Мороз. Доки йшла спільна боротьба з Кучмою, ці політики виступали разом. Але коли потрапили до омріяних владних кабінетів, відразу розпочали боротьбу один з одним. Адже вони впритул наблизилися до розподілу ресурсів цілої держави й дуже не хотіли ділитися з кимось тими можливостями, які відкрили перед ними ключові державні посади. Безпринципна боротьба набирала обертів, і врешті-решт програли всі її учасники. Гірше того, – програла вся Україна. Владу «переможці Майдану» ділили так запекло, що вона вислизнула з їхніх ослаблих рук і була підхоплена «донецькими». За два з половиною роки вихідці з того регіону встигли втратити довіру значної частини своїх колишніх виборців. Але все ж завдяки мобілізації адміністративного ресурсу і системному залякуванню російськомовного населення України страшними «бєндєравцамі-фашистамі зі Львова» їм вдалося й цього разу набрати значну кількість голосів.
Тепер будуть переформатовувати владу, виходячи з нового розкладу сил. А коли починається такий переділ, то хтось обов’язково програє. Головна боротьба вже точитиметься не між союзними політичними силами (ми пам’ятаємо, що у союз з ПР наразі ніхто з переможців парламентської кампанії вступати не спішить), а всередині правлячої партії. Така ж боротьба веде до розколів. Свого часу подібним чином розколювався колись могутній Народний Рух, також і Соціалістична партія України – цей список можна продовжувати. А кінцевий результат завжди один: сильна політична партія внаслідок внутрішньої боротьби сходить нанівець і викидається на узбіччя по-літичного життя. Відродитися вона вже не в змозі.
Перед очима стоїть «Наша Україна», яка ще недавно була найпопулярнішою партією в Центрі та на Заході України. На нинішніх виборах до Верховної Ради «Наша Україна» набрала ганебно низький відсоток голосів, втративши народну підтримку внаслідок невиконаних обіцянок, даних народу на Майдані. Та ще й ці неповні два відсотки колись впливова сила «відкусила» від Об’єднаної опозиції, тут вже не виправдавши сподівань нині правлячої партії на більш помітний результат. Але цілковите розчарування пережили автори технологіч-ного проекту, що закликав «Вперед Україна!», мабуть, «вперед ногами». Виборці розібралися, для чого він створювався і що в ньому роблять дуже далекі від політики футболісти разом з акторами. До парламенту пані Королевська не потрапила, натомість отримала можливість ретельно попрацювати над помилками.
Парламентська більшість формуватиметься лише з тих, хто зумів подолати прохідний бар’єр. Боротьба за її створення обіцяє бути жорсткою: йдеться про великі гроші й велику владу. Побачимо, хто зуміє у цій боротьбі вистояти і зберегти у собі хоч дрібку порядності. Час обіцянок минув, настає час конкретних справ. А тут народний обранець повинен розкритися повністю і продемонструвати свої людські та ділові якості. Не всі пройдуть це складне випробування. Невдовзі суспільство отримає відповідь на питання, наскільки вірний воно зробило вибір 28 жовтня 2012 року.
peredplata
