Куди йдемо з Медведчуком? Великий-великий секрет..

Куди йдемо з Медведчуком? Великий-великий секрет..З білл-бордів в один день зникли всі політичні фізіономії і передвиборні обіцянки всенародного щастя

І тільки «Український вибір» і його лідер одноосібно продовжує наполягати, що «Країною ТИ керуєш», а не ті хлопці, хто завдяки нам готуються стати народними обранцями. Дуже схоже, що В.Медведчук навіть і не збирається згортати свою публічну діяльність після закінчення парламентських виборів. А, швидше за все, тільки почне її. Тим більше центральні телеканали, які тягнули на свої струм-шоу всіх підряд, чомусь уникали запрошувати такого серйозного експерта, як Медведчук.

Не запросили навіть після гучного візиту до нього на дачу його російського кума. Не менш дивним виглядає і, що ні один з центральних каналів ТБ-після голосування за Закон про референдум не взяв коментар головного з апологетів ідеї всенародних референдумів. До речі, таке одностайне ігнорування телеканалів сам Медведчук нещодавно пояснив тим, що його на ТБ «за допомогою влади» – не чекають. Що ж, напевно, у нього є для цього підстави…

Проголосивши метою свого повернення забезпечення права народу на референдуми і повернення до парламентсько-президентської республіки, лідер «Українського вибору», як мантру повторює тезу про вступ України в Митний союз. Чи можна вважати, що основна його мета – це входження в Митний союз?

Гонка у Верховну Раду закінчилася, і ми нарешті можемо відпочити від гасел, обіцянок, а також великих і маленьких плакатів з проникливими особами наших політиків. Раз – і немає їх. Деякі ще поки займають ефір – напевно, вирішили сказати пару слів подяки своєму електорату. Але в цілому можна вважати, що після передвиборної канонади настала відносна тиша, порушується продовженням скандалів за кількома мажоритарних округах. Але, судячи з усього, всі вже думками налаштовуються на новий парламентський спектакль. Вчать ролі, репетирують мізансцени…

Не виключено, що «перемир\’я» може тривати кілька років – до наступних виборів. Ставитися серйозно до загрози нового Майдану і потуг опозиції організувати протест, сьогодні мало кому прийде в голову. А скромний «майданчик» перед ЦВК – тому підтвердження. Тим більше в прицілі вже здалася головна політична мета – президентські вибори. Так що патрони даремно заздалегідь витрачати ніхто не захоче.

Порушує конвенцію, мабуть, один тільки Віктор Медведчук. Він наповнив країну своїми білл-бордами більше півроку тому, так нікуди не йде і після виборів. Суб\’єктивно, ні на один плакат менше на вулицях не стало.

Відповідно, знову виникає питання, чого йому від нас треба? На вибори Медведчук не пішов. Як, власне, і попереджав. Навряд чи він боявся програти, швидше за все, погребував брати участь у цьому балагані. Або не бачив сенсу. Можна було запросто прорватися через мажоритарку, але він не став цього робити. Та й без парламентської фракції важко розраховувати на те, щоб надати якийсь вплив на внутрішню і зовнішню політику країни. Тому поки що Медведчуку вдалося реалізувати лише одне. Лідер «Українського вибору» більш-менш чітко, але наполегливо намагається пояснити, за що він виступає. Як то: за повернення скасованої Януковичем Конституції 2004 року, за федералізацію, за російську мову як другу державну, за вступ до Митного союзу, за право проведення референдумів за народною ініціативою, в тому числі ухвалення на референдумі його (Медведчука) законодавства по боротьбі з корупцією. Останнє дуже логічно: у разі успіху він отримує зброю проти будь-якого українського чиновника, починаючи від президента. Як відомо, Медведчук пропонує вважати корупцією навіть голосування в Раді чужою карткою.

Очевидно, що будь-який політик прагне отримати владу. У цьому суть політичної діяльності як такої. Навіть якщо про це не говориться прямо і справжні мотиви маскуються різноманітними євфемізмами з приводу «влада народу» або бажанням зробити всіх людей щасливими, але це дійсно так. Тому якщо Віктор Медведчук не намагається отримати владу через вибори, значить, він має намір це зробити іншим способом. У нинішній системі це неможливо. А заяви про те, що Медведчук готується балотуватися в президенти в 2015-м не вірять навіть їх автори. Значить, він збирається якось змінити систему. І не факт, що він мріє про високу публічну посаду. Але немає сумніву, що він мріє про реальну владу.

Нескладно помітити, що одним з пріоритетів Медведчука є зміна зовнішньополітичного вектора країни. Благо Україна при Януковичі у бік декларованої євроінтеграції не зрушилася ні на крок. Цей політик однозначно і завжди вказує на Схід. У даному випадку, мова йде про вступ України в Митний союз Росії, Білорусії і Казахстану з перспективою розвитку великого міжнародного Євразійського проекту, як альтернативі ЄС.

Припустимо, так і відбудеться. Україна – чи то в силу внутрішніх факторів, чи то будучи поставленої в такі зовнішньополітичні умови – стане членом ТС. Чи може в такому випадку лідер «Українського вибору» розраховувати на повернення у вищі ешелони влади? Очевидно, що так. Навряд чи один з небагатьох послідовних прихильників інтеграції на пострадянському просторі залишиться за бортом. Тобто, Медведчук особисто зацікавлений у розвитку співпраці України з Митним союзом і поступовий перехід цих контактів у нову якість – повноцінне членство. І використовує для цього як публічні, так і непублічні механізми. Тільки так він отримає реальний шанс реалізуватися як політик.

І навпаки. Навряд чи у політика є хоч якийсь шанс увійти в історію, якщо зовнішньополітичний курс країни буде розгорнуто в протилежну сторону. В Україні, яка мріє про вступ у Євросоюз, у Медведчука немає політичного майбутнього. Він, поза всяким сумнівом, це розуміє. Тому і просуває ряд ініціатив – привабливих для простих людей і суттєвих йому самому. Якщо Медведчук досягне своєї мети, то влада йому просто перейде в руки. Без будь-яких виборів. У кінцевому підсумку буде навіть неважливо, хто в цей час буде займати президентське крісло – роль Медведчука все одно залишиться ключовою. Немає сумніву, що й сьогодні український бізнес, орієнтований на ТЗ, не обходиться без підтримки кума В.путіна.

Але він не дарма пішов у народ. А тепер уявіть, що народ повірить Медведчуку, піде за ним і захоче «управляти країною». Для початку через місцеві референдуми почне знімати ставлеників влади, повертати вкрадену власність. Це гарний початок – це країну захопить і, як великий сніжний ком розчавить будь-яку владу. І буде вже не арабська, а справжня українська весна. Навіть тільки загроза подібного сценарію змусить політиків шукати шляхи до порятунку. Може тому Медведчук так демонстративно дистанціюється від інших політиків і партій?

Є й інший шлях відновлення Віктором Медведчуком своєї колишньої могутності. Немає сумніву, що нинішній український президент вже в найближчому майбутньому почне шукати гарантії продовження свого президентського терміну, або, як мінімум, збереження свого всього, що «нажито непосильною працею». Поза Україною ці гарантії йому може дати тільки російський президент. Тим більше Росія сама все ще зацікавлена в Януковичу, який, на відміну від його супротивників, як «блудний син» може згадати свої старі проросійські гасла і свої промови з трибун з\’їздів «Єдиної Росії», і таки повернутися обличчям до «старшого брата». І в цьому сенсі, гасла про «реальне народовладдя, федералізації, боротьбу з корупцією» і т.д., з якими повернувся в політику Медведчук, можуть також стати реальністю. Тією самою реальністю, яка допоможе Януковичу уникнути спокуси знову крутити Росії дулі і загравати із Заходом. Згадайте весну 2009-го, коли Янукович в останній момент передумав підписувати угоду про розділення влади з Тимошенко. А хто був автором цього мезальянсу? Правильно – громадянин Медведчук Віктор Володимирович. Він цього і сьогодні не приховує. Парадокс у тому, що з авторитарного Януковича ще можуть зробити законослухняного демократа. Ось тільки демократія, можливо, буде щось нагадувати російську. Та ще неважко здогадатися, хто буде реальним гарантом законності в Україні.

Для Віктора Януковича-старшого такий сценарій насправді далеко не найгірший, якщо не єдиний, де передбачено його благополучний політичний кінець. Інша справа, що для будь-якого його нинішнього душоприказника відродження В.Медведчука може стати справжнім політичним кошмаром. Як відомо, «Болівар не витримає двох»…

Ірина Сушко, Фраза

Новини Партнерів