Останні тижні вражають. Чи не щодня ми дізнаємося про судові позови проти журналістів. Позиваються на те, що ті пишуть правду про чиновників. І якщо раніше вимагали сотні тисяч моральних збитків за образу честі та гідності, то тепер хочуть, аби журналістам обмежили волю.
В Криму, зокрема, судять журналістів за те, що ті дізнались, що перший віце-прем’єр автономії зареєстрований в гуртожитку, отримав там кімнату, але вже два роки там не проживає. Тим часом їздить на дорогих автівках тощо. Проти журналістів порушено карну справу за порушення недоторканності приватного життя. Їм загрожує штраф або обмеження волі до трьох років.
В Івано-Франківську керівник підрозділу внутрішньої безпеки Державної податкової служби в області, депутат-регіонал судиться з журналістом. Каже, що той замахнувся на його честь, гідність та ділову репутацію. А все через те, що журналіст написав, посилаючись на судові документи, про колишню судимість посадовця за фактом підроблення трудової книжки та військового квитка. На 31 січня призначене чергове слухання у цій справі. Журналісту інкримінують оприлюднення конфіденційної інформації. Йому загрожує штраф, позбавлення волі. Дякувати Богу, суд відмовив податківцю в задоволенні позову.
І інформації, як бачите, надходять з різних куточків країни. Об’єднує їх одне – чиновники, посадовці вважають за правильне вимагати порушення кримінальних справ проти журналістів за те, що ті виконують свою роботу! І відбувається усе це на тлі суду над вбивцею Гії Гонгадзе Пукачем. Під час розгляду справи, оголошення вироку, яким Пукача засуджено до довічного ув’язнення, висвітлюються всі деталі жорстокого вбивства журналіста. А як всі ці новини впливають на всю журналістську братію, можна й не говорити. Пишеш правду про дрібного чиновника – на тобі позов до суду та кримінальну справу з можливістю потрапити за ґрати. Пишеш правду про високопосадовця – на тобі подробиці того, як таких, як ти, жорстоко вбивають.
І таке ставлення до ЗМІ в Україні вважається нормальним. Зрозуміло, журналістська робота передбачає незадоволених та судові позови. Але зовсім іншого змісту. Виходить, журналістам тепер безпечно писати хіба лиш оди про владу і матеріали про ніщо. В іншому випадку – дивіться вище.
З приходом цієї влади Україна за рівнем свободи слова скотилась з 89 до 131 позиції у світовому рейтингу. Тоді було вбито журналіста з Харкова. Тепер Україна на 126-й позиції. На щастя, нікого не вбили. Але кількість нападів на журналістів у 2012 році порівняно з 2011 роком зросла майже в чотири (!) рази (з 24 до 80). Представники «Репортерів без кордонів» в Україні констатують зростання цензури на телеканалах, ріст агресії проти журналістів, безкарність тих, хто вчиняє фізичні розправи та агресивні напади на представників ЗМІ.
Ці факти свідчать про чергову спробу влади задушити свободу слова та справжню, а не махрову, журналістику. Чи вдасться їй це? Чи потрібна українцям свобода слова?
Надія ВІРНА
peredplata
