Українська громада нарешті почала відверту розмову з своїми обранцями. Її все менше цікавлять бренди і популізм. Цікаво, що політичне \”прозріння\” першою демонструє саме Західна Україна.
Жовтень 2012 року. Івано-Франківщина. На виборах до Верховної Ради опозиційні сили набрали 94% голосів. У мажоритарному виборчому окрузі №87 з центром у місті Надвірна єдиного кандидата від опозиції, свободівця, з перевагою у три тисячі голосів перемагає самовисуванець.Січень 2013. Довибори до Івано-Франківської обласної ради по 25-му округу з центром у тій же Надвірній. Єдиний узгоджений кандидат від опозиції програє майже 50% голосів незалежному демократичному кандидату, який отримує 64,9% голосів виборців, тоді як єдиний кандидат від опозиційних сил – 17,4%.
Це тривожний сигнал з осередку опозиційності для наших демократичних сил, якому потрібно дати чіткий аналіз та оцінку для того, аби зробити відповідні висновки. То чому так сталося?
Перше. Виборці дали належну оцінку політичній зраді.
На довиборах надвірнянці не проголосували за представника від \”Фронту змін\”, так як представники цієї політичної сили стали першими \”тушками\”, які з’явилися у новій Верховній Раді.
Така жорстка оцінка ганебного демаршу Табалових має стати для всієї України прикладом демонстрації громадянської позиції, коли виборці, незважаючи на шалену підтримку опозиційних сил на минулих виборах, заявили: політики повинні нести відповідальність.
Проігнорувавши кандидата від партії, заплямованої зрадниками, виборці зробили щеплення від хвороби безвідповідальності, якою на сьогодні інфікований український політикум. Тепер потрібно, аби опозиція прийняла це щеплення від громади, не даючи хворобі вразити ввесь її організм.
Цей прецедент має стати останнім попередженням для демократичних сил та продемонструвати їм, що вони не матимуть майбутнього, якщо не зупинять появу перебіжчиків чи не відстоюватимуть ті позиції, з якими йшли в політику.
З ними станеться те ж, що з партіями Ющенка, Мороза чи Литвина – прямий шлях на політичний смітник.
Йдучи до парламенту, лідери опозиційних партій публічно взяли відповідальність за всіх списковиків та мажоритарників, які йшли під їхніми брендами. Вони гарантували, що зрадників не буде, але не знайшли важелів впливу для того, щоби виконати обіцянку. Тому Табалови сьогодні є в парламенті, і з юридичної точки зору їх неможливо позбавити депутатства.
Завдавши перший політичний удар та деморалізувавши опозицію табаловими, партія влади продемонструвала, що нічого страшного в тому, щоб переметнутися до протилежного табору нема, що можна продаватися цілком безкарно.
Табалови стали тим прикладом, який переговірники з Банкової використовуватимуть для того, аби \”переконати\” близько 30 депутатів з опозиційного табору і сформувати конституційну більшість у 300 мандатів.
Ця більшість дозволить їм де-юре внести зміни в Конституцію, які дозволять обирати президента в парламенті. Де-факто це означає президентське правління Януковича ще на наступних 7 чи 14 років.
Шалений тиск влади не може бути виправданням зради. Опозиція не має права остаточно втратити довіру людей. І наше основне завдання – бути в єдності, стояти міцно, не відколюватися та не допустити реалізації так званого Плану-300 Януковича.
Поки опозиція висновків не робить. 31 січня, під час затвердження плану першочергових дій для опозиції, на засіданні опозиційних фракцій і позафракційних опозиційних депутатів у парламенті, до переліку дій не було включене питання про термінове прийняття закону \”Про відкликання народних депутатів\”.
Якщо в опозиції є твердий намір не допустити майбутніх тушок, то саме цей закон має стати такою гарантією.
Друге. Виборці обирають не ставлеників партійних брендів, а самодостатніх незалежних політиків.
На проміжних виборах до Івано-Франківської облради політичні партії розділили між собою три округи в Івано-Франківській області, не даючи громаді права обрати гідну людину, а фактично змушуючи проголосувати за того, на кого вони вкажуть.
Так, ВО \”Свобода\” висувала свого кандидата по округу в Івано-Франківську, ВО \”Батьківщина\” – у Снятині, \”Фронт змін\” – у Надвірній.
Опозиційні партії задіяли весь свій політичний капітал. Кандидата від Фронту по надвірнянському виборчому округу публічно підтримав сам Арсеній Яценюк, 10 народних депутатів, обраних від Івано-Франківської області, та 48 депутатів Надвірнянської рай- та міськради від опозиційних сил.
Зважаючи на таку колосальну підтримку, Анатолій Гриценко поразку опозиційних сил на 25 виборчому окрузі вважає нищівною. Серед причин називає кулуарне призначення кандидата без обговорення його кандидатури та без відбору дійсно найкращих партійних кадрів, погану організацію агітаційної кампанії та надмірну віру у силу партійних брендів.
Людям не потрібні бренди, людям потрібні політики, яким вони довіряють. Такі політики, котрі відчувають і допомагають вирішувати їхні наболілі проблеми, прислухаються до думки громади та захищають її інтереси.
Виборцям не потрібні просто \”партійні штики\”, які слухняно сидітимуть в сесійному залі та тиснутимуть на кнопку, забувши про свій округ та своїх виборців вже наступного дня після оголошення результатів голосування.
На майбутніх виборах перемагатиме той, хто зможе знайти найдостойніших людей, а не той, хто вішатиме свої логотипи біля слухняних людей на біл-бордах.
Окрім того, що опозиція втрачає підтримку на місцях через висування випадкових людей, чиїм достоїнством часом буває лише партійна приналежність, таким чином вона ще й створює передумови появи чергових зрадників.
Появу \”тушок\” у лавах опозиції можна було спрогнозувати ще під час формування партійних списків та узгодження єдиних кандидатів від опозиції влітку 2012.
Ще 2010 року на місцевих виборах переважну кількість депутатів \”Фронт змін\” отримав виключно завдяки партійному бренду та особистому рейтингу Арсенія Яценюка, – ці люди йшли на вибори за партійним списком.
Натомість мажоритарники здебільшого програвали боротьбу. Тому було зроблено відповідні висновки та прийнято рішення, що висуватись на мажоритарні округи на виборах до Верховної Ради будуть виключно ті партійці, які мають найбільший рівень підтримки серед виборців, віддані принципам партії і здатні вигравати.
Але ці принципи під час висування кандидатів до парламенту в 2012 році були порушені. Чомусь пропонувались люди, які або жодного дня не були в партії, зате були \”лояльними\” до певних груп впливу в партійному середовищі, або були чиїмись \”протеже\”.
\”Лемки, бойки та гуцули не хочуть, щоб їх надули\” та \”Не допустимо тушок до влади\” – з такими гаслами 27 липня 2012 року приїхали мешканці Прикарпаття до столиці для того, аби висловити волю людей щодо кандидата від опозиційних сил.
Мені випала честь бути тим кандидатом, якого громада обрала серед місцевих опозиційних політиків. За один тиждень люди зібрали 53 456 підписів під проханням до лідерів Об’єднаної опозиції висунути Юрія Дерев\’янка кандидатом в народні депутати. Виборці фактично провели свій власний праймеріз в межах округу. Але думка людей була проігнорована.
Чому так трапилось? Очевидно, що партійні вожді не зуміли переступити через власні амбіції та дослухатися людей. Вони були занадто впевнені в непереможності партійних брендів, тому округ віддали представнику партії \”Свобода\”.
Мені довелось робити вибір між відносно комфортним перебуванням в якості депутата обласної Ради, під популярним партійним брендом, та непрогнозованою політичною боротьбою в якості незалежного кандидата.
87 округ виявився єдиним мажоритарним округом у Західній Україні, де представник від ВО \”Свобода\” програв кандидату-самовисуванцю.
Третє. Виборці не пробачають обману.
Виборча кампанія до Верховної Ради на нашому 87 окрузі з центром в місті Надвірна була надзвичайно брудною, зі всіма класичними прийомами \”чорного піару\” та нечесної політичної боротьби.
Звинувачення і брехливі листівки сотнями тисяч розповсюджувалися по всьому округу. Погрози мені та моїй родині змусили мене в останні два тижні кампанії покинути Україну.
Мої колеги, на той час політичні опоненти, обрали в тих виборчих перегонах технологію маніпуляцій та відвертої брехні.
В результаті по нашому 87 окрузі явка на виборах була найнижчою в області. Люди були зневірені, розгублені та дезорієнтовані. А це означає, що демократичні сили, за які віддали свої голоси 94% наших земляків, недоотримали велику кількість голосів.
Це зіграло на руку Партії регіонів. А політичної відповідальності за такі безглузді та оманливі заяви ніхто не поніс.
Тож нищівна поразка на довиборах в обласну раду кандидата, підтриманого всіма опозиційними партіями, на окрузі, де ці партії ще кілька місяців тому мали абсолютну підтримку виборців, свідчить про якісні зміни у свідомості людей і про те що й політикам настав час змінювати свою свідомість.
Разкручені та розпіарені партійні бренди вже не врятують тих, хто продовжуватиме вести політику, яка базується на популізмі, брехні та маніпулюванні свідомістю виборця.
Опозиція буде сильною лише тоді, коли говоритиме людям правду, почне діяти за тими принципами, які декларує публічно. Від того залежить, в якій країні ми будемо жити наступні 10-15 років: в Україні незалежній, демократичній, з європейськими цінностями. Чи в тоталітарній у складі Євразійського союзу, де панує режим Януковича.
Саме від кожного опозиційного депутата і від кожної опозиційної партії залежить чи зможемо ми бути єдиними і встояти від того, щоб не продати інтереси України, очікування десятків мільйонів наших людей, не допустити більше тушок.
Тому першочергове питання на якому всі опозиційні депутати повинні наполягати – прийняття закону \”Про відкликання народного депутата України\”, щоб опозиційні політичні партії і виборці могли відкликати всіх, хто їх зрадив і безпосередньо впливати на те, щоб кожен політик дотримувався взятих на себе зобов’язань.
Юрій Дерев’янко, народний депутат України, для УП
peredplata
