Пiдлеглi Януковича платять за оцiнки, дипломи i дисертацiї тверду \”таксу\”

Пiдлеглi Януковича платять за оцiнки, дипломи i дисертацiї тверду "таксу"Вiдомий професор президентської академії заговорив
Вiн — автор та спiвавтор понад 200 наукових i навчально-методичних праць. Вiльно володiє українською, росiйською, польською та нiмецькою мовами. 13 рокiв наукового життя професор Олег Ярославович Лазор вiддав Iнституту державного управлiння Нацiональної академiї державного управлiння при Президентовi України. П\’ять з них працював завiдувачем кафедри управлiння персоналом та державної служби.

Не менший послужний список i в дружини професора, також доктора наук, професора Оксани Дмитрiвни Лазор, яка викладала у цьому ж вишi дисциплiни з мiсцевого самоврядування.

Нинi обох професорiв незаконно звiльненно з роботи. Судовi вакханалiї навколо науковцiв — справжнє знущання з поважних людей.
Розправа над професором Лазором та його дружиною — так називають у наукових колах ситуацiю, у якiй опинився доктор наук з державного управлiння, професор, та його дружина, також доктор наук i професор.

Але чому звiльнили з роботи двох вiдомих професорiв? Що вiдбувається у закладi, який має у назвi гучнi слова \”при Президентi України\” i готує спецiалiстiв для всiх гiлок влади?

Правда про президентський виш — у незвичному iнтерв\’ю \”Експресу\” з професором Лазором.

— Ви сказали, що хочете зробити сенсацiйну заяву щодо махiнацiй в iнститутi, який пiдпорядковується Президентовi України. Що маєте на увазi?
— Наш iнститут готує держслужбовцiв для найвищих ешелонiв влади. Тут завжди вчились рiзнi, як тепер кажуть, крутi люди — мери, суддi, прокурори.
Так ось, хочу, щоб усi знали: багато хто з них на заняття не приходив, а тiльки за оцiнками. Та й за оцiнками самi не йшли, а когось присилали. Ранiше то були такi поодинокi випадки, а за директора Загорського це перейшло всi рамки — документи на двадцять-тридцять чоловiк тобi приносять. Приносять пачками тобi тi талони, i ти — став. Мусиш ставити. Людини мало що не бачиш нi на лекцiях, нi на практичних, а то взагалi не бачиш.

— Себто вiд вас вимагали ставити оцiнки людям, якi нiколи не з\’являлись на заняттях?
— Отож-то. Приносять пачку талонiв — штук 30. Це — 30 слухачiв iнституту, яких нiхто нiколи не бачить. Мало того що тi так званi студенти на лекцiї не ходять, але й на практичних заняттях їх не буває взагалi, i ти мусиш ставити їм оцiнки.
Звiсно, директор це робив не сам, не царське дiло таке, а через декана — це категорiя людей, що слухаються його. Як, наприклад, Каляєв. Цей i грошей за сесiю назбирає, i талони всiм порозносить, i \”касу\” принесе шефу.

— А чи платили за такi \”послуги\” грошi директоровi, iншим викладачам? Чи ви цього не можете знати?
— Чому не можу знати? Знаю. I добре знаю. Я знаю, хто платив, кому платили, коли i навiть скiльки платили. Якби ж то один-два випадки, то ще б так. А то ж — платять масово.

— А скiльки платили?
— Вiд 300 до 500 доларiв сесiя коштує.

– А ви маєте докази, що такi суми фiгурують?
— Ось я вам поклав на стiл кiлька пачок талонiв, якi мав пiдписати \”вiд шефа\”. Докази? А цього в iнститутi нiхто не приховує — такса давно фiгурує вiдкрито. Це вже в нас — норма. Хочете перевiрити — вступайте до iнституту i почуєте всi суми.

— А чому фiгурує двi суми: 300 i 500? Це що — хто скiльки дасть?
— Тут все чiтко: 300 — для \”блатних\”, а не дуже \”блатнi\” платять 500 доларiв.

— А хто входить у категорiю \”блатних\”?
— Керiвники обласних адмiнiстрацiй, керiвники апарату, з Адмiнiстрацiї Президента у нас вчаться, з мiнiстерств, з мiської ради керiвники, суддi, прокурори, мiлiцейськi начальники — то все \”блатнi\”. То тi — дешевшi. А всi iншi — простi спецiалiсти, керiвники вiддiлiв, дрiбнi слiдчi, голови сiльських рад, чиновники з районних адмiнiстрацiй — тi по 500 доларiв.

— Мало б бути навпаки. У \”блатних\” бiльше ж грошей?
— Нi. З \”блатних\” беруть менше. Не завжди й кажуть, що треба платити, але вони самi знають, скiльки i в який час давати.
Знають, що так тут заведено. Там є такий, як я вже казав, Каляєв, то вiн тими питаннями рiзними й вiдає: назбирає i несе.

— А Каляєв це хто?
— За документами — декан. А насправдi його якраз робота — збирати грошi й носити.

— А ви вiдмовились ставити оцiнки?
— Ясно, що не ставив. I це їм, звичайно, не подобалося. Пробували на мене давити \”ето от шефа — став, шеф сказав поставити\”. Дружина моя, професор також вiдмовлялася таке робити.

— Це вас принижувало?
— Звичайно, що так. Ще як принижувало. Я вже не того рiвня, як тi дiти, що покупляли дисертацiї й, куди дiнуться, заглядають директоровi в рот. Я й так знаю, що тi, чиї талони приносять, нiчого не знають й не тямлять, але прийди хоч раз, хоч за оцiнкою. Тож до професора хоча б можна зайти, щоб той не принижувався так, хоч би бачив, що той був, — i того нема.

— То для багатьох слухачів навчання у президентському виші полягало в тому, щоб вчасно платити гроші?
— Для багатьох — так. Тому це й гидко. Я на той час, як оце все \”носiння\” почалося, був єдиним спецiалiстом — доктором наук, професором з державного управлiння. Бiльше нiкого не було. Жодного. Хоча в нас iнститут — державного управлiння.

— Ви протестували лише проти оцiнок за грошi, чи були й iншi проблеми у президентському вишi?
— Були й iншi. Адже я був ще й головою спецради iз захисту дисертацiй. I теж почали пiдсовувати менi на пiдпис подання, заявки на оголошення про захист дисертацiї. Кажу: \”Добре, пiдпишу. А де дисертацiя?\” — а менi: дисертацiї ще нема.
Спершу я не розумiв, що все так далеко зайшло. Ось оголошення є, а дисертацiї — нема? Кажу — таке пiдписувати не буду. На мене починають тиснути: \”То шеф сказав пiдписати\”. Я кажу: \”Шеф сказав, то добре, але хай шеф ще дасть дисертацiю, щоб я її бачив, тодi й пiдпишу. А так — нi\”.

— Як це розумiти: ставити пiдпис за захист без самої дисертацiї?
— А ось так. На голе мiсце — чистий аркуш. А дисертацiя може буде, а, може, й не буде взагалi. I нiкого не здивує, що на захистi кандидат без дисертацiї, — шеф казав пiдписати, то й пiдписують.

— Можете конкретно назвати прiзвища тих, чиї захисти без дисертацiй вам наказували пiдписати?
— Можу. Наприклад, полковник мiлiцiї Логiн.

— То ви йому пiдписали документи без дисертацiї?
— Звичайно, що не пiдписав. А iншi зробили це.
Або була у нас слухачка Попович, керувала управлiнням юстицiї областi. Вона в той час, коли складала сесiю, була за кордоном, а за неї тут такi, як Каляєв, бiгали за оцiнками. Потiм як почали її шукати, коли все вилiзло, що робиться в iнститутi, пiдпорядкованому Президенту. Але скандал зам\’яли.

— Це ж і мертвому могли дати диплом?
— Аякже. Був у нас i випадок, що людина була вже мертва, а за документами вона в той час, як вже пiшла до Бога складати iспит, складала його в президентському iнститутi. Тому я й просив завжди — прийдiть, хай побачу, що живi.
Я розумiю, що вони — неуки, але то ж нашi слухачi, то не дiти малi, що будеш змушувати вчитися. Отак подивишся, що бездарне, згнiтиш серце i пускаєш мiж люди, надiєшся, що життя навчить, бо професор тут не допоможе. Але коли вiдмовився пiдписувати документи \”мертвим душам\”, отодi почалося — атака на мене i на дружину. Я врештi зрозумiв, що ми зi своїми старомодними поглядами Загорському невигiднi, та й колеги вже вiдкрито казали: \”Загорський наказав знайти будь-який спосiб, аби звiльнити вас\”.

— Олегу Ярославовичу, що керувало вами, що ви не чинили, як усi? Могли б спокiйно пiдписувати тi талони, \”не бачити\”, що кандидат є, а дисертацiї немає? Дивись, i вам щось перепало б…
— Знаєте, я так не навчився. Ще того, старого гарту.

— Чи ж вам грошей не треба?
— Я ж вам кажу — вiк уже не той. Дiти дорослi. Слава Богу, мають роботи, мають, де жити, та й зарплата в мене не така вже й мала, аби йти на порушення закону i приниження. Звичайно, я не ангел, але такi грубi речi — ставити оцiнку, жодного разу не бачивши людини, робити липовi дисертацiї… Я взагалi не розумiю такого й проти своєї совiстi не пiду. Як це так — даю грошi, а ти менi дисертацiю. Перетворили iнститут на базар: купи-продай. Ото й
кандидати наук й професори виходять такi — далi грошi клепають уже з iнших.

— Як я розумiю, купити у президентському вишi можна все. А для того щоб менi стати, наприклад, доктором наук, скiльки треба заплатити?
— Спершу вам треба стати кандидатом i заплатити за цю послугу. Якщо ти сам написав дисертацiю, то все одно здеруть вiд трьох до п\’яти тисяч доларiв. А якщо не сам — то мiнiмум 10 — 15 тисяч. Це — кандидатська. А докторську — множте смiливо на два. До професора ще багато платити — за науковi роботи, публiкацiї.

— Як я розумiю, президентський виш сьогоднi — це не кузня кадрiв, де вирощують державних керiвникiв, а таке собi кубло для приватного заробляння грошей, де послуги надають прокурорам, працiвникам мiлiцiї, мерам, чиновникам?
— Абсолютно. Ви правильно все розумiєте.

— А яку причину для вашого звiльнення знайшли?
— Абсурдну. Придумали закiнчення термiну трудового договору. Насправдi такого документа немає i в природi. Не було нi термiну, нi трудового договору, нi контракту такого. У мене був безстроковий трудовий договiр, тому вiн не може закiнчитися тодi, коли це захочеться якомусь членовi Партiї регiонiв, як-от Загорському.

— Вiдкритий конфлiкт з директором Загорським у вас був?
— Закритий. Не пасувало якось уже вiдкрито, чини не тi. Вiн усе не своїми, чужими руками робив. Ось про Машуру з Адмiнiстрацiї Президента, нашу випускницю, то всi в очi менi говорять, що вона — їхня \”криша\”.

— А ви її також вчили?
— Як я мiг її вчити, якщо я її не бачив? Бачив лише раз, коли вступала. Тодi вона була керiвником апарату облдержадмiнiстрацiї, то ще прийшла на вступ. Вона жодного разу не прийшла до мене на заняття, то я у вiдомостях її оцiнок не поставив.

— Ви не поставили оцiнки за iспит… А як тодi Машура диплом отримала?
— Мабуть, хтось iнший за мене поставив — на те мене й треба було викинути з iнституту. Але я у вiдомостях не
розписувався, i це легко перевiрити. Каляєв до мене з пачками її талонiв ходив як по свячену воду.
До речi, навiть з Києва до нас приїжджають на сесiю тi, що поважають себе i людей. I вона могла б приїхати.

— А вашi високопоставленi студенти, якi ходять на лекцiї, — це ж уже не дiти, вони ж також бачать, що є отi по 300, котрi не приходять до iнституту взагалi?
— Ну аякже. Всi все знають. Тим бiльше тепер. Є старости, журнали, списки. Все, як у студентiв. А наша категорiя студентiв — тi, котрим не 20 i навiть не 30 рокiв. I вони дуже вразливо все сприймають. Вони так само працюють, вчаться, ночами не сплять, зубрять, а їм ставлять трiйку, а тим, котрi по 300, — п\’ятiрки. Всi люди дорослi, поважнi, i їм також це неприємно.

— А хто тепер на вашiй посадi?
— Знайшли i на мою посаду, i на посаду моєї дружини.

— А кого?
— Колишнiй мiнiстр — Куйбiда Василь. Щоправда, вiн не мою посаду зайняв, а посаду моєї дружини. Ото вiн якраз i був у числi тих хто проштовхував липовi дисертацiї. Пхав менi на пiдпис дисертацiю своєму братовi Миколi, яку я вiдкинув. По-перше, сказав: робота не годиться. По-друге, та робота — це копiя роботи Росенко Марiї, яка захистилася пiд керiвництвом моєї дружини.

— Копiя — це плагiат, тобто крадiжка?
— Взяли ту саму роботу, — навiть назви не помiняли, — над якою працювала Росенко, Куйбiдi Миколi. Зрозумiло, що дружина, яка була науковим керiвником в Росенко, i я дуже добре знали ту роботу. Вони навiть теми не помiняли. Одне слово тiльки. I ту саму роботу втискали на захист. Я якраз тодi вiдкинув був, i вже дуже скоро був наказ ВАКу зняти мене з посади голови спецради.

— На мiсце вашої дружини сiв Куйбiда. А ваше? Кафедру ж хтось очолив?
— На моє мiсце взяли такого Сушинського. Його Чемерис, наш колишнiй директор, за якого не було ще отого наглоття, як нинi, ще в 2003-му викинув.

— Сушинський… Звiдки менi вiдоме це прiзвище? Це не той самий Сушинський, що є у \”справi Доктора Пi\”?
— Так, той самий. Вiн був заступником директора по навчальнiй частинi, тож, як приймав цього швачку-професора на викладацьку роботу до iнституту, особисто ставив свiй пiдпис.

— А що, прокурори не знають, що декан i директор \”капусту стрижуть\”?
— Та як не знають, як самi дають? Час, мiсце передачi грошей — все їм вiдомо. Знають i тих, хто 300 платить, i тих, хто 500. I про дисертацiї липовi їм вiдомо, i про те, як воду, тепло дирекцiя iнститу продає направо-налiво, як у гуртожитку зi студентiв \”касу\” беруть не в касу iнститутську, а в кишеню \”шефам\”.

— Ви пробували боротись за своє мiсце працi?

— Була ухвала суду — поновити мене на роботi. Я прийшов, написав заяву, чекав цiлий день наказу. Вони бiгали,
бiгали. Дочекався до четвертої години — наказу не було, у мене пiдвищився тиск, i почало болiти серце, я вже не став чекати, пiшов вiдразу до лiкарнi. I в той час, коли був на лiкуваннi, дiзнався, що є наказ не про поновленя мене на посадi, а про допуск до роботи i вiдразу ж ще один наказ — про нове звiльнення мене з роботи.

Прокурори порушили кримiнальну справу. I… закрили її того ж дня. А я два роки ходжу по судах. I дружина ходить. З нею вчинили, як i зi мною.

— Ви маєте стiльки впливових учнiв у всiх гiлках влади. Не могли попросити, щоб зупинили розправу над своїм вчителем?
— Пiдходив. Просив. Дивився їм в очi. Питав: що ж ви робите? Ви ж бачите, що тут грубе порушення закону? Всi розводять руками й опускають очi: \”Ми знаємо, що вас звiльнили незаконно. Але вибачте, Олегу Ярославовичу, нiчого не можемо зробити — на нас тиснуть. Ви ж самi розумiєте, хто директор, там задiяна Партiя регiонiв\”.

— I ви вважаєте, що це переконливе пояснення, пане професоре?
— Хiба ж я їх цього вчив? Хiба це нормально — перетворити такий серйозний вуз країни у базар — купи-продай?

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ
Джерело \”Експрес\”

Новини Партнерів