Віктор Балога — один з найбільших \”нейтралів\” парламенту цього скликання. Екс-міністр надзвичайних ситуацій контролює невелику групу нардепів-мажоритарників, але при цьому беззаперечно впливовий у рідному Закарпатському регіоні. Такий стан речей перетворив його на героя приказки: у тих, хто стоїть на паркані, каміння летить з обох боків — і влада, і опозиція зробили кроки для залучення \”групи Балоги\” до своїх схем. Одні \”натякнули\” на необхідність визначитися шляхом позбавлення його брата, Павла Балоги, депутатського мандата у судовому порядку. Інші — демонстративним проведенням в Ужгороді \”народного віча\”, присутність чи відсутність Балоги на якому мала б стати свідченням його позиції.
З головою партії \”Єдиний центр\” ми розмовляли у вівторок — відразу після того, як замість призначення виборів міського голови Києва у Раді сталися бійка й відверто награний конфлікт на \”мовному ґрунті\”. Довелося відразу застерегти: якщо попередня його розмова з журналістом DT.UA стосувалася практичної міністерської роботи, то тепер нас скоріше цікавить сукупність його політичного досвіду та \”політики неприєднання\” в нинішньому політичному протистоянні. Віктору Івановичу роль політичного експерта не дуже сподобалася: він позиціонує себе як опозиціонера. Але не бачить у цьому приводу для занадто активного співробітництва із тріо \”Батьківщина\”—УДАР—\”Свобода\”.
Про акції опозиції
— Ви доволі різко прокоментували нову акцію \”Вставай, Україно\”, зокрема її ужгородський етап. І доволі прозоро натякнули на марність спроб \”молодих опозиційних політиків\” спровокувати вас зігнати на мітинг \”масовку\” і тим самим позиціонувати себе як їхнього прибічника.
—Я не виступав конкретно проти когось із лідерів опозиції. Просто… скажімо так, на все має бути свій час. Якщо хтось розбирається в організації подібних акцій, то знає добре: спочатку потрібно створити \”машину\”, проробляти механізм заздалегідь. Мова про роботу на місцях. Якщо ж цього не було попередньо зроблено… Коли поглянути на цифри соціології — бачимо: в суспільстві великі протестні настрої. Коли поглянути на вулиці — бачимо: на мітинги ходить мало людей.
Вважаю, що з такими акціями, по-перше, не треба поспішати, а по-друге, до них слід долучати широкий спектр громадських організацій, а не тільки партійні бренди. Партії ніколи самі по собі нічого не досягали. І в 2004 році точку кипіння визначили не вони, а думка громадськості. Ані \”Батьківщина\”, ані УДАР, ані \”Свобода\” не відображають усієї опозиційності українського суспільства.
— А хто відображає?
—Народ України! А для того щоб він активно виходив на мітинги, з ним треба працювати. І в жодному разі не виставляти прапори політичних сил. Тільки український прапор.
— А якщо йшлося не про збурення народного спротиву, а про залучення до своїх планів окремих політиків із серйозним впливом в окремих регіонах? Зокрема Петра Олексійовича Порошенка, зокрема вас?
—Якщо опозиція справді має щире бажання залучити людей до своїх лав, то не слід це робити через Порошенка чи Балогу… Треба відразу орієнтуватися на громадськість. А спроби когось використати?.. Не думаю, що таке можливо. Використати Балогу?.. (усміхається).
— \”Використати\” не зовсім той термін. Скоріш, \”спровокувати зайняти позицію поряд із собою\”.
—А що, сьогодні Балога займає відмінну від опозиційної позицію? Це ж треба оцінювати за голосуваннями у Верховній Раді, за публічною позицією, спілкуванням із громадою… Я ж не змінюю свого вектора! Навіщо мене до когось припаювати, щоб визначити, де я є?
Про парламент
— Були сьогодні в Раді?
—Був.
— І як вам сьогоднішні події?
—Я на цю тему сказав просто і дуже коротко (демонструє допис у Фейсбуці). Партія регіонів у парламенті працювати не хоче. Провокує опозицію російською мовою. Тупість. Ясно ж, що це лише провокація. Це не по-державному.
— А як по-державному? Чи можливий — і чи потрібний — спільний знаменник, що змусить цих людей відволіктися від театрального протиборства та думок про 2015 рік і зробити щось загальнокорисне?
—Себто попрацювати на Україну? Як для влади, так і для опозиції важливо відокремити пріоритетне від другорядного. Пріоритетне для нас у цьому році — можливе підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Це — основне завдання. Плюс вибори міського голови в Києві. Вважаю, цих двох моментів достатньо для того, щоб і опозиція, і влада проявили себе. Президент каже, що наша головна мета — євроінтеграція. Президент розуміє, що вибори в Києві треба проводити.
— Хотілося б сподіватися.
—Вибачте, що він хоче і що він розуміє — то вже дещо різні речі. Він чітко знає: вибори — потрібні. Чи може це бути об\’єднавчою платформою? Звісно, що може!
— Є проблема: щоб розпочати співпрацю із владою з таких стратегічних питань, опозиції доведеться заплющити очі на те, проти чого вона раніше протестувала. Наприклад на наявність політв\’язнів.
—Якщо президент з опозицією єдині в думці, що ми йдемо в Європу… Ну добре, припустимо, що сам президент цього не хоче, але ж добре знає, що цього хоче українська громада. Себто все, що йому залишається, — підписати угоду. Упевнений, за будь-якої погоди Європа на це піде. Повірте, я чітко це бачу. А тепер запитання: в нас більше шансів звільнити політв\’язнів, коли ми вже в асоціації з ЄС чи коли ми, фактично, ніде? Чим скоріше ми підпишемося під цими стандартами, тим більша ймовірність, що в майбутньому у нас не буде політичних в\’язнів.
Ще в статусі міністра я неодноразово казав: мені дуже прикро, що Юля і Юра в тюрмі. Я чітко розумію, що ми не виберемося з цього, вибачте на слові, лайна, доки ці дві людини там залишатимуться. Але ставлю запитання інакше: чи вийдуть вони скоріше, якщо ми не підемо на Захід?
— А чи можливі взагалі компроміси з Банковою після того, як в Україні виникла практика позбавлення мандатів через суд?
—Про компроміс можна говорити завжди. Не буває політики без компромісів, політики без зрад і політики без інтересів.
З іншого боку, кожен політик мусить мати свою логіку дій. Якщо ж опозиція вчора боролася проти позбавлення нардепів мандатів, а сьогодні вже не бореться — це непослідовно. Я побажав би їм послідовності.
— Ця ситуація і вас зачепила. Це якось вплинуло на ваші політичні позиції?
—Мене нічого не зачепило. Мандат — ніщо порівняно з життям і його цінностями. А от коли президент як гарант Конституції дає привід для звинувачень у неконституційності тих чи інших рішень — думаю, це гірше для країни в цілому, ніж для когось окремо. Питання не в мені, а в Україні. І в президенті. А я… ну що таке Балога порівняно з проблемами країни?
— До речі, про цінність життя. Щось із півтора року тому до нас дійшла інформація, що ви звернулися до Управління держохорони з проханням виділити додаткових охоронців. Були причини хвилюватися?
—В ситуації, в якій я перебував, треба було зробити випереджувальні кроки, щоб не допустити ситуації, коли робити їх буде нікому. Превентивні заходи, розумієте? Щоб людина могла робити хороші вчинки, людина має бути жива. Фраза \”він може зробити багато хорошого\” — точно краща за фразу \”він міг би зробити багато хорошого\”.
Про взаємовідносини гілок влади
— Нині є сумніви у монолітності парламентської більшості та її контрольованості з боку Банкової. Деякі спостерігачі пов\’язують це із конфліктом повноважень: мовляв, Клюєву для керівництва Радою не вистачає влади, Арбузову — усього іншого. Як по-вашому?
—Навряд чи коректно оцінювати становище колег по парламенту. За чинною Конституцією за всі процеси відповідає президент. Мало того, що за виконавчу владу, — так іще, фактично, й за законодавчу. Тому говорити про якихось окремих особистостей, якихось фаворитів навряд чи є великий сенс. Відповім так: як президент кадрову політику робить — такий урожай і збере. А там уже час покаже, наскільки та політика була ефективною. Для парламенту важливо, щоб ним не намагалися керувати вручну. Та й узагалі, в будь-якій гілці влади виключно \”ручняк\” у керуванні рано чи пізно призведе до колапсу.
— З огляду на те, що зараз відбувається із ручним керуванням судовою гілкою влади, мимоволі ставиш запитання: для кого першого настане цей колапс? Зайдімо з іншого боку: як ви вважаєте, нині згаданий вище \”ручняк\” у Раді працює?
—Думаю, що вже не працює. Сказати, що нема більшості, не можу: більшість однозначно є. Але бути впевненим, що сьогодні можна досягати тих результатів, що досягалися минулого скликання, — ні. Не буде тієї легкості. Згадайте, як продавили Харківські угоди. Хай спробують зараз щось так само провести.
— Опозиція стала сильнішою чи влада послабшала?
—Не буває одного без іншого. Щоб більшість була мотивована, потрібна гармонія у стосунках між нею і президентом. Але гармонія не класу \”я начальник, ти підлеглий\”, а класу \”ми команда\”. Тоді будуть результати. Ні — будуть проблеми.
— Спроби позбавити парламент захищеності та самостійності цей \”ручняк\” зміцнюють чи послабляють?
—Це дуже зіпсувало настрій депутатів. У тому числі у фракції ПР.
— Скасування депутатської недоторканності в короткотерміновій перспективі можливе?
—Нереально. В цьому однозначно зацікавлений президент, тут таємниці нема. Але в цьому не зацікавлений жоден депутат більшості. Ну, можливо, хіба пан Рибак.
— Раніше між президентом і депутатами працював двосторонній розподіл благ системи \”ти — мені, я — тобі\”. Від нього щось залишилося?
—Важко відповісти. Я ж востаннє був депутатом четвертого скликання. У Кучми з депутатами був свій стиль взаємин, але я й тоді був осторонь. Зараз мене це взагалі не хвилює. У мене одне нагальне питання: євроінтеграція. Не бюджет, бо в ньому і так грошей нема; не те, кому й які посади дають; не те, хто які преференції отримує, — ну не хвилює це мене. Ми цього року маємо шанс вирішити питання курсу країни як такого. Досягнемо — відчую особисту гармонію.
— А порівняти тиск, що чинився на депутатів у минулому скликанні і нинішньому, можете?
—Ну а як ви думаєте, якщо в Павла Балоги відбирають мандат — це що, просто концерт? Тиск є, і він безпрецедентний.
Про Митний союз і референдум
— Поки ви говорите про неминучість євроінтеграції, влада вже проробляє концепцію асоційованого членства України в Митному союзі.
—Давайте трішечки посміємося. От чи вважаєте ви, що пан Азаров, коли в 2004-му вийшов на трибуну Майдану в помаранчевому шарфику, справді був помаранчевим? Аналогічно — і всі рухи щодо асоційованого членства у МС. Росія у відносинах із нашою владою налаштована тільки на конфронтацію. Їх улаштує лише наша повна здача. Інші форми співробітництва — ні. Тому асоційоване членство у МС як реальний формат взаємодії я апріорі не бачу. Скоріш боюся, що ми, зрештою, не підемо ані туди, ані туди.
— Чи можливе у поточній політичній ситуації проведення референдуму?
—Мисліть ширше. Ми можемо приймати будь-які закони — хоч про чисту мажоритарку, хоч про будівництво доріг (без виділення на це коштів), хоч закон про референдум, на якому можна намалювати все, що потрібно. Проблема в тому, чи сприйме це суспільство. Можна багато чого прийняти, але, рано чи пізно, розпочнеться зворотний процес. Ось наш друг Саакашвілі зробив під себе конституцію Грузії — і що, допомогло це йому? Дістав народ? Дістав. Так само й закон про референдум може дати тим, хто його розробляв, і тим, хто сподівався отримати з нього зиск, зворотний ефект. Для будь-яких дій потрібна підтримка суспільства, хоч би що ти собі де-юре прописав.
— Згадавши Митний союз і референдум, мусимо згадати і Віктора Медведчука. Як ви вважаєте, остання — досить масована — піар-кампанія йому щось дала?
—No comment (сміється). Я про цього типа й говорити не хочу.
Про 2015 рік
— Наскільки ймовірне висунення на майбутні президентські вибори єдиного кандидата від опозиції?
—Це можливо на сто відсотків. Річ у чому: якщо хтось сьогодні думає, що Тимошенко спиратиметься на будь-якого кандидата від \”Батьківщини\”, то він помиляється. Тимошенко, сидячи в тюрмі, має більшу політичну вагу, ніж дехто на свободі, і вона вже в першому турі підтримає найрейтинговішого опозиційного кандидата.
— Незалежно від партії, що його висуне?
—Абсолютно. Вона дивитиметься не на партійність, а на можливість перемоги свого обранця. А інші нікуди не подінуться — підтримають того, на кого вона вкаже.
— Чи можливий розпад команди влади перед президентськими виборами?
—До виборів нічого не розвалиться. Тим більше якщо президент у листопаді підпише угоду з ЄС — це працюватиме на нього до 2015 року.
— Мова про бонус до рейтингу?
—Мова про плюс для країни в цілому.
— Але ж ми не Грузія, і євроінтеграційна риторика в нас не сприймається із однозначним позитивом більшістю політичного спектра.
—Не думайте, що електорат Януковича весь антиєвропейський і проросійський. Це не так. До того ж якщо президент цього рішення не прийме, і ми зависнемо в ситуації \”ні туди, ні сюди\” — це, безумовно, призведе до втрати ним популярності навіть у східних областях. Які ініціативи тоді розкручувати, на що робити ставку? Лише протиставлення з опонентами вже не спрацює.
Я все ж сподіваюся: якщо не лідер, то його команда зрозуміє, що це — не просто шанс зміцнити свої позиції, це ще й шанс увійти в історію. Як у Польщі колишній соціаліст Квасневський завів державу до Європи, так і в нас це міг би зробити колишній комуніст Янукович — не Кучма, Ющенко чи Кравчук, а саме він. Є в цьому фішка. Один підпис у Вільнюсі повернув би людей на його бік. Звісно, то не все — мають іще бути ратифікації цієї угоди в національних парламентах, усе ще може роками тягтися, але якщо ти вскочив у цей останній вагон — усі бачать: щось відбувається. А якщо при цьому ще є й якісь практичні кроки — якщо суди вже не садять політичних чи, скажімо, якщо з\’являється в людей привід говорити про довіру до міліції — цей прогрес усі помітять.
— Від тих, хто вже не дуже сподівається на добру волю президента, часто доводиться чути мрійливу думку — мовляв, в Україні може виникнути альтернативний центр влади у вигляді \”профспілки олігархів\”, що вироблять цивілізовані правила гри в країні замість офіційної влади. Як на вашу думку — це реально?
—Яка різниця, хто керуватиме Україною вручну — офіційна влада чи олігархи, коли сам принцип такого керування неефективний? Краще без таких надбудов і \”профспілок\”, коли на ситуацію впливає закон і громадянське суспільство. Та й, фактично, така ситуація неможлива і така домовленість нереальна.
— А варіант збереження чинним президентом влади за рахунок конституційної реформи та перетворення України на парламентську республіку?
—Також нереальний розвиток подій.
Про сім\’ю та родинний бюджет
— Ваша політична династія навіть більш розгалужена, ніж у президента: чимало ваших рідних обіймає ті чи інші посади. Брат і кузен — з депутатськими мандатами, син і дружина перемогли на довиборах до облради… Оскільки це посади виборні, то про непотизм начебто й не йдеться, але сам принцип формування команди викликає певні сумніви. Важко говорити про громадянське суспільство в країні, де люди довіряють лише безпосереднім родичам.
—Гаразд, поговорімо про моїх сина і дружину. Є округ, на якому я працюю багато років. Працюю з людьми. Настали довибори в облраду — що, я маю підтримувати регіонала? Краще підтримати власну дружину, точно знаючи, що вона має досвід, багато працює з громадою і дбатиме про її інтереси. Упевнений, працюватиме вона совісно. Скажу більше, її висунення відбулося після того, як про це попросила громада. До мене приїздила представницька делегація з округу і просила, щоб висувалася саме Оксана, яку там добре знають і поважають.
До речі, на довиборах в обраду ми могли взяти усі п\’ять округів. Та в мене (сміється) в родині стількох кандидатів немає! Але не це головне — опозиція також хотіла зіграти на цих довиборах. Ми погодилися і дали такий шанс, а вони що? Профукали, і це виключно їхня відповідальність. Ударівець, що знявся у Виноградові, почав мочити \”фронтовика\” — у підсумку переміг регіонал! То я й кажу: хлопці, якщо ще раз кудись із вами йти, то або ви дієте командно, або я в цьому участі не беру. Вже були прецеденти, коли я за них агітую, а вони мене по всіх округах \”полощуть\”.
— Наостанок — не вважайте за зловтіху — колеги цікавляться, чи не позначилася на вас ситуація із крахом банківської системи Кіпру?
—Зараз багато хто хвилюється через новини з Кіпру! Тільки не я.
Віктор Трегубов
Джерело \”Дзеркало тижня\”
peredplata
