Його історію життя написав на своїй фейсбук-сторінці краєзнавець із Заставни Юрій Кушнір:
“На 88-му році життя раптово відійшов у вічність Крисько Василь Володимирович, житель села Онут, колишнього Заставнівського району. Був простим робітником, працював у своєму селі, в Заставні і Чернівцях. Разом із дружиною Ольгою Трохимівною виховали шестеро дітей – Ірину, Людмилу, Наталію, Лілію, Тетяну і Тараса. Понад усе покійний любив своїх дітей і продовжувачів роду – 16 внуків, 18 правнуків і 3 праправнуків.
Він завжди вів здоровий спосіб життя, щодня багато рухався, працював, робив ранкову фіззарядку, підіймав пудову гирю, ніколи не курив і не вживав спиртне. Від діда-прадіда палкий прихильник всього українського, активний член сільської церковної парафіяльної громади, боровся за незалежну православну церкву України, був членом “Народного руху України”, захоплювався історією свого села, збирав історичні пам’ятки, і як справжній український патріот, у 2004 році поїхав разом із сином Тарасом у Київ де був від початку до кінця Майдану. А на другий майдан приїхав серед перших буковинців, 24 листопада 2013 року. Якщо на першому майдані було більше людей старшого віку, то у 2013 році революцію творила молодь.
Він був найстаршим за віком на майдані і ходив з плакатом: “Янукович – вражий сину, ти запродав Україну”. 7 грудня 2013 року в додатку до газети “Буковина”, була розміщена фотографія, на якій серед молодих хлопців, був і він. Пізніше в центрі майдану була створена фотогалерея, на якій були величезні світлини учасників майдану. Серед цих фото поруч із зображенням Сергія Нігояна, було колоритне фото Василя Криська.
В різні часи коли йому вручали членський квиток “Народного руху” він зустрічався з Левком Лук’яненком, В’ячеславом Чорноволом і його сином Тарасом, спілкувався і з Степаном Хмарою, а на майдані з Олегом Тягнибоком. Він не шукав знайомств з вождями, він був простим, рядовим воїном революції.
Як справжній православний християнин, відвідував церкву, брав участь у хресних ходах до Васловівського Свято Преображенського монастиря. Як колись у давнину йшов дорогою без взуття, босими ногами, а зимою на озері купався в Хрещенській купелі.
У 2019 році, після смерті дружини, більше часу жив у Чернівцях у дочки Лілії, але і там показував свою патріотичну натуру, відвідував різні політичні заходи, брав активну участь у волонтерській роботі, разом з групою жінок займався плетінням маскувальних сіток які щотижня відправляли на передову лінію фронту.
Він не був багатослівним, але висловлював такі мудрі слова:
– Найдорожче, що є у людини, це її здоров’я, сім’я, родина і держава – ненька Україна. Бережіть їх з молоду, захищайте, бо втратити лише одне з перелічених легко, а зберегти важко, тому це є обов’язком кожної людини, яка вважає себе патріотом.
– Наші вороги свідомо сіють між нами розбрат, бо, як відомо “розділяй і володарюй”-принцип усіх завойовників. Вони грають на первинних інстинктах людини, яка хоче жити добре вже, а не колись. Тому розділяють нас, роз’єднують, натравлюють одне на одного, бо так легше поневолити. На жаль багато хто піддається на ці ворожі прийоми.
– Майдан об’єднував усіх нас. Тоді біда постукала у двері, і це об’єднало нас на боротьбу за справедливо обраний шлях.
– Лише спільно можна перемогти, то невже нам треба чекати на біди? Невже недостатньо підступної війни, яку проти нас розв’язав наш “брат” Іуда? Вірю, що молодь не підведе, що козацька кров пробудить український, генетичний, свідомий потяг до волі, братерства і справедливості…
Він до останньої хвилини свого життя закликав нас усіх об’єднуватись для боротьби за розбудову України і дуже мріяв зустріти з війни свого внука Аркадія з перемогою”.
peredplata
