Партизани в Харківській області допомогли бійцям ЗСУ звільнити Дергачівську громаду. Українці переодягалися в безхатьків, відбирали у росіян боєприпаси та техніку.
“Вони відкрили вогонь. Ми відкрили вогонь. Вони почали відступати по посадці, але ми їх додавлювали вогнем. І коли вогонь більш-менш стих, вони почали вести вогонь з їх передового блокпоста”, – розповів Ярослав.
Російський блокпост тепер нагадує звалище, але тут можна розгледіти російські окопи та залишки ворожої техніки, яку брати розбили танковими пострілами.
“Виліз один орк з РПГ і вистрілив нам в танк. Але РПГ пройшло вище, ракета пішла вище. Але я бачив, як ракета летить в нас, буквально частка секунди і я вистрілив в нього з танка. На “Тигрі” залишилися його черевики”, – зазначив партизан.
Владиславу та Ярославу по 23 роки, служили в армії, у них два роки досвіду в зоні ООС. З першими вибухами 24 лютого приєдналися до партизанського підрозділу, який організував міський голова Дергачів. Спочатку займалися гуманітарною допомогою, а потім стали допомагати з бойовими завданнями військовим 93-ї бригади. При цьому хлопці розуміли всю небезпеку і що можуть загинути.
Вони проводили розвідку дронами, відбирали в окупантів техніку та снаряди. Скільки разів потрапляли під обстріли – не злічити. Разом з мером партизани ходили в розвідку на окуповані території, щоб їх не викрили, переодягалися в бездомних і ввічливо віталися з росіянами.
“Ми їхали з товаришем. Я кажу, що давай так-не нервуй. Вмикай поворотник, покажи їм, що ми їдемо на переїзд в селище. Без зайвих ривків, щоб не думали, що ми тікаємо від них. Відкрили віконце бокове, привіталися з ними рукою”, – розповів В’ячеслав.
На окупованих територіях тоді залишалися тисячі українців, які не хотіли жити із загарбниками. Під ворожим вогнем по замінованих дорогах партизани пробиралися і вивозили літніх людей, з дітьми, з собаками. Місцеві залазили і в багажники, аби втекти.
У свою чергу місцеві жителі повідомляли партизанам про рух техніки та базування окупантів. Людей, які допомагали, окупанти вивозили в підвал в село Козача Лопань. Туди потрапила мама В’ячеслава Задоренка, її катували через родинні зв’язки.
“Як міський голова, я, мабуть, не повинен був виконувати військову роботу. Слід було більше займатися гуманітарними питаннями місцевих людей. Але я розумів, що я не встиг відвести свою матір. Я розумів. Місцеві телефонували, розповідали, що до мами застосовували фізичне насильство, яке тиснули психологічно і возили на ці підвали. Тому це спонукало мене створювати цей партизанський підрозділ з місцевих хлопців”, – зазначив Задоренко
Партизани 11 вересня перші зайшли в Козачу Лопані, де була мати В’ячеслава, й підняли український прапор. Після повного звільнення території громади міський голова вивіз свою матір на безпечну територію та продовжив займатися гуманітарними справами, а бійці партизанського загону служать у прикордонній службі.
Звільнення Харківської області – що відомо
Збройні Сили України на початку вересня пішли в контрнаступ на Харківській області. 14 вересня президент Володимир Зеленський оголосив про осовбождении більшої частини області від окупантів.
16 вересня голова Нацполіції ігор Клименко заявив, що на звільнених територіях виявили 10 тортур. Станом на 20 жовтня від російських солдатів звільнили 544 населених пунктів, але під тимчасовою окупацією залишалися 32 населених пункти.
peredplata
