2 жовтня 1928 року вийшов перший номер газети \”Час\”. Його видавцем був інженер Максим Глинський. Газета з першого дня міцно стала на захист всього українського: мови, історії, культури. Українці Буковини з виходом «Часу» отримали стійкого і мужнього захисника. А захищати було від чого і від кого. Королівська Румунія тих часів – країна, яка гнобила загарбані землі. Вона гнобила людей і свободу. Часто «Час» тоді виходив з білими плямами. Так румунські цензори «розуміли» свободу слова.
На жаль, і відродженому «Часові» також довелося і доводиться терпіти го-ніння, переслідування. Недобрі люди при владі не раз подавали до суду на газету. І не два, а більше 50 разів. Журналістам газети погрожували, залякували. Тричі чинили напади на шеф-редактора. У 1995 році в мій робочий кабінет вкинули бойову гранату. Тільки випадок врятував життя редакторові. У 2004 році організували замах на моє життя. У редакції газети «Час» тоді було впіймано і знешкоджено найманого кілера. Недоброзичливці дійшли до цілковитого цинізму й підлості тоді, коли спробували «творити» фальшиву газету «Час2000». Люди швидко ро-зібралися, де правда, а де фальш. І фальшива газета зникла. Правдива – живе!
У часи румунської окупації «Час» виходив щодня перед полуднем. Він мав найвищий на той час тираж – 3000 примірників. Але газета бідувала. Аби врятувати часопис, український аптекар з міста Вами Теодосій Глинський вклав усі свої заощадження і розорився. «Час» був врятований саме тоді, коли окупаційна румунська влада чинила жорстокі репресії проти українців. На Буковині заборонили українські школи, пресу, партії, гуртки, товариства. А насамкінець була заборонена українська мова. На знак протесту проти репресій проґресивні студенти Чернівців у 1936 році під час святкування роковин Т. Г. Шевченка у філармонії засвистали румунський гімн. Влада жорстоко мстила. Десятки юних українців кинули до тюрми. На їх захист стала газета “Час” і тодішній редактор Лев Когут. Він мав адвокатську практику. І став на оборону проґресивних студентів. Майже рік тривали суди. Газета, українські студенти і Лев Когут виявилися переможцями. Юнаків визволили з тюрми. А “Час” став на межу закриття. Тоді румуни змусили редакцію газетну “шапку” публікувати румунською мовою. Але газета ще міцніше стала на українські національні позиції і не сходила з них аж до закриття більшовиками у 1940 році.
Постійні читачі “Часу” пам’ятають, як у період підготовки до 70-річчя газети невтомний до-слідник і збирач старожитностей, автор багатьох статей і розвідок Іван Снігур віднайшов часопис, датований 28 червня 1940 року. До нього вважали, що останнє число “Часу” вийшло 27 червня. Саме у цей день у Кам’янці-По-дільському була віддрукована більшовицька газета “Радянська Буковина”. Її нові загарбники на другий день на танках привезли в область. Більшовики добре розуміли ціну і силу друкованого слова. Тому першими розгромили редакцію газети “Час” і заарештували редактора.
Його відразу засудили до смертної кари і вивезли під Одесу. Друзям вдалося витягнути з кривавих енкаведистських пазурів Лева Когута завдяки німецькій переселенській комісії. Його вивезли за кордон. Якийсь час Лев Когут жив у Австрії, де й помер після війни.
Отож до знахідки Івана Снігура останнім числом виходу вважали 27 червня 1940 року. Але, як з’ясувалося згодом, за кілька годин до арешту Леву Когуту вдалося випустити “Час”, датований 28 червня. Редакція, науковці вважають цю знахідку великим відкриттям. Але доля нам готує нові розгадки. У розпорядження редакції потрапила копія газети “Час”, яка вийшла вже у підпіллі 29 червня 1940 року. Сьогодні ми ще не відаємо, за яких умов, ким і як була випущена газета. Але там нема інформації з місця. Тільки новини інформаційних аґентств. Тож такий “Час” могли зробити друкарі, технічні праців-ники, а не журналісти і редактори. Ми щиро заскочені великою сенсацією.
Добре було б, якби подібні знахідки надалі дивували нас і наших читачів.
peredplata
