Радісно і сумно

Радісно і сумноДуже рідко випадає такий день аби не чути про загиблих і поранених хлопців від російських смертельних куль. Українці вже звикли до сліз, що ллються на похоронах, які майже щодня бачимо в телевізорах. Але ще важче дивитись на дітей, які осиротіли через це прокляте АТО.

Слава богу знаходяться добрі люди, які стараються розрадити їх. Я довго спостерігала за цими ще маленькими сирітками, які за столами у кафе Літо» жадібно їли хрустку картоплю фрі й ще гарячу з печі піцу. Овдовілі матері не завжди встигають приготувати їм подібні харчі. Та й у парку серед своїх ровесників та ще й під спів пташок зростає апетит. Діти є діти. Вони сміялись, забавлялись, штовхались. Ще зовсім не усвідомлюючи, як їм буде важко жити без батька…
120 дітей з усіх сільських районів Буковини і Чернівців обідали того дня у кафе « Літо». Смутненькі оченята мав Андрійко Воробець зі Сторожинецького району, ласуючи солодке морозиво. Він уважно дивився, як дорослі спритно розмахували тенісними ракетками. Він теж любив грати в теніс з батьком. Але вже не гратиме з ним, бо він згорів у донецькому пекельному котлі. Софійка і Леоніла з Путилбщини високо стрибали на пружному батуті, що є біля кафе. І згадували своїх батьків, з якими стрибали лісовими горбами, шукаючи грибів. Вже разом не підуть за грибами й чорницями. Їхніх ще зовсім молодих батьків привезли додому в трунах. Скільки горя вже зазнали ці маленькі гуцулята.
А за сусіднім столиком сиділа з новими новоселицькими друзями Радноніна Мартиросян. З мамою й бабусею вона прижилась у самій Новоселиці. Вже й українську мову вивчила тут. Знає кілька румунських фраз. Радноніна приїхала з Донецька. Вона вже стала переселенкою. І не знає, коли повернеться на рідне подвір`я. Коли протверезіють московські окупанти.

Ніна Павліка
мати 10 дітей

Новини Партнерів