З путильського Довгопілля надійшла сумна новина: на 87-році життя помер Микола Антонович Зінчук. Чи не останній збирач народної творчості – казок, заклинань, повір’їв, легенд. Назбирав на 40 томів, 32 з яких зумів видати за життя, решту залишив на синів. На допомогу влади не покладався, бо та мало йому допомогла. Оті томи є справжніми раритетами, титанічною працею однієї людини, яка відбула німецькі концтабори і труд якої ще має бути достойно оцінений нащадками
Своїми хворими ногами Микола Антонович обійшов сотні гірських сіл, побував у кожному регіоні України, зустрічався з тисячами людей, які розповідали йому казки. Він записував їх, упорядковував, надсилав до фольклорно-етнологічного інституту імені Максима Рильського, де рахувався старшим науковим працівником. Бувало, що його в дорозі надибували дикі звірі, збивали з ніг стрімкі потоки, лякала холодна гроза, ночував у колибах і на вулицях. Але Микола Антонович вперто ніс свій земний хрест – збирав те, що не вмирає, що свідчить про невмирущу душу нашого народу і його предвічну культуру.
Його невеличка кімнатка на другому поверсі учительського будинку була вщерть наповнена папками, газетами, книгами, стосами списаних зошитів і паперу. А світло горіло ледь не до ранку – господар працював. Підчас нашої останньої, як виявилося, зустрічі, вельми переживав, чи встигне видати зібране. Найкращі зразки мріяв перекласти на англійську, щоб світ знав про наші народні казки Не встиг. А ще бігав різними коридорами, просив грошей, не собі, а на видання казок.
На них витрачав майже всю свою мізерну пенсію. Казав, що декілька років тому влада нібито висунула його на звання Героя України. Казкар повірив у казку, яка не збулася. Хоча труд, на який його благословив відомий історик Іван Крип’якевич, заслуговує більшої нагороди – нашої вдячності.
Родом з Житомирщини, Микола Антонович Зінчук значну частину свого життя прожив на буковинській Гуцульщині. Старі гуцули, при зустрічі з ним, знімали крисані, і віталися першими, називаючи Учителем. І не тільки тому, що він навчав їхніх дітей і внуків німецької мови, історії, вчив любити свій край і свою мову. Гуцульська земля і прийняла його в своє лоно. (Василь Гринюк).
peredplata
