Вона була мені як друга мама, така тепла, ніжна і ласкава, люблю її я дуже-дуже, бо моє серце до неї зовсім небайдуже. Ця жінка є і буде для мене прикладом.
Середнього зросту, непримітної зовнішності , має темно-каштанове, закручене, наче рогалики волосся, яке гарно поєднується з ніжно-карими очима, таких на вулиці сотні, але ж ні, вона особлива, особлива для мене…
На перший погляд, сувора і серйозна, але тільки глянувши в ті, неземної краси очі, зразу розумієш, що ця людина має дуже добре серце. Але коли потрібно може так глянути, що відчуваєш зразу тисячу мурашок, які бігають по тілі і розумієш, що щось не так, треба виправлятись і бути чемною. Вона перша, хто навчив мене читати, писати, перша, яка привила любов до навчання, адже тільки за її допомоги, я була відмінницею. Та людина, до якої я могла прийти, сісти поруч, розплакатись, а вона вже наперед знала причину і всього за 5 хвилин, заспокоювала мене, витирала сльози і лагідним голосочком казала: «Це не найбільша трагедія в твоєму житті, все буде добре, Юлечко». Єдина, яка називала мене «Юлечка», ніколи не забуду ні її голос, ні її чисто українську вимову.
Ви вже напевно зрозуміли, що річ йшла про мою першу вчительку, до якої я досить частенько навідуюсь, і яку безмежно люблю.
Підготувала Цісовська Юлія (практикантка 2 курсу, кафедри журналістики, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича)
peredplata
