У буковинки забирають дитину в Румунію – дослідження газети \”Час\”

У буковинки забирають дитину в Румунію - дослідження газети "Час"Невгамовна Анастасійка жваво бігає, скрізь лазить, усе їй цікаво. Дівчинка обожнює мультики, співає. Ні хвильки спокійно не всидить. Як і всі дітки в три рочки. Однак у її матері, Марти Гіліє (Кирилеско) з села Тарасівці Новоселицького району, на очах бринять сльози. Днями жінка отримала судове рішення, за яким її рідну кровиночку, котру до 2 років не відривала від грудей, хочуть від неї забрати. Аби віддати батькові в Румунію.

Бо той, завдяки Головному управлінню юстиції в Чернівецької області, добився в українському суді повернення дитини до Румунії. І дійсно, Шевченківський районний суд визнав незаконним утримання Анастасійки в Україні та зобов’язав Марту передати дитину чоловікові для постійного місця проживання в Румунії (округ Димбовиця, село Воінешти).

Сліпе кохання

Познайомилась громадянка України Марта з громадянином Румунії Віорелом в Бухаресті, куди поїхала навчатись на лікаря-стоматолога. Закохалась до безтями. Молоді люди вирішили одружитись. Весілля відгуляли в Тарасівцях за кошти батьків Марти. Згодом щасливі молодята повернулись до столиці Румунії, аби дружина змогла продовжити навчання. В 2009 році жінка завагітніла, згодом народила донечку Анастасію.

Заможний дядько Марти (займає високу посаду в румунському Газпромі) у Бухаресті винаймав молодій сім’ї квартиру, допомагав матеріально. Віорел ж ніде не працював, переконує Марта, і жили вони на гроші, які вона отримувала на дитину, та ті, що давав дядько. Потім, розповідає жінка, чоловік почав пити і програвати гроші в азартні ігри, часто зникати з дому. Щоб відірвати його від згубного оточення, вони виїхали до рідного села Віорела Воінешти. Однак і там нічого не змінилось. Тоді Марта вирішила поїхати з чоловіком в Україну, адже в Тарасівцях їх могла б підтримати та допомогти її родина.

Чужий на своїй землі

— Усі разом ми приїхали в Тарасівці в листопаді 2011 року, тато підшукав чоловікові роботу, — розповідає Марта. – Проживши два тижні в Україні, чоловік сказав, що залишає мене з дитиною та повертається до Румунії, так як не може звикнути, бо переїхав з Євросоюзу до бідної України, де він чужий і ніколи не буде своїм. Він заявив, що припиняє всі стосунки зі мною, залишає мене з дитиною та обов’язково звернеться із заявою про розірвання шлюбу.

Останнього разу приїжджав до Анастасійки 29 грудня 2011 року, на її день народження. Про те, щоб я йому віддала донечку, тоді не було жодних розмов.
Та ось влітку 2012 року мене викликали до Головного управління юстиції в Чернівецькій області, щоб я дала пояснення щодо викрадення дитини. Я сказала, що з Румунії приїхала з чоловіком, який потім нас покинув, що тепер не маю наміру туди повертатися і вирішила залишитися в Україні, бо є її громадянкою. Віорел після від’їзду нам не допомагав, не навідувався, навіть не кожного місяця телефонував, щоб поцікавитися життям донечки.

Навіть на третій день народження доньки не приїхав. Сказав, що сталися якісь проблеми з машиною. Правда, гроші та подарунок вислав. Ми з батьками вже влаштували Настю до дитячого садочка. Я знайшла добру роботу, отож нормально забезпечую доньку усім, що їй потрібно. І от в січні 2013 року я отримала повістку до суду, в якій йшлось про те, що чоловік вимагає негайно повернути доньку в Румунію! А вже 18 лютого Шевченківський районний суд виніс рішення про те, що я незаконно утримую дитину в Україні і негайно мушу повернути її чоловікові. І ґрунтується воно на Міжнародній конвенції про викрадення дітей, під яку моя справа не підпадає. Адже ми в’їхали на територію України разом з чоловіком! І от, не чекаючи апеляційного розгляду, виконавчою службою було відкрите провадження з приписами та виїздами до мене додому, щоб забрати дитину.

Перебування у рідній країні перетворилось для мене на суцільний жах та страх втратити найцінніше в житті – дитину! Окрім того, чоловік в телефонних розмовах почав погрожувати, що відбере доньку, якщо я не попрошу свого дядька заплатити йому гроші. Тоді він відмовиться від своїх позовних вимог. Я не сприймала його погроз, бо була певна, що держава захистить мене і дитину. Але з’ясувалось, що інтереси чоловіка в суді представляло наше Головне управління юстиції області! І саме завдяки нашим чиновникам, він, громадянин іншої держави, хоче відібрати у мене найрідніше!

Ми запитали у Марти, чому вона не розлучалась з чоловіком. Жінка відповіла, що кохала його і щиро сподівалась, що він зміниться.

— Я була у розпачі, адже до останнього мала надію на примирення та подальше життя з чоловіком, якого ніхто не виганяв та не обмежував спілкування з дитиною, — розповідає Марта. 

Однак у вересні 2012 року чоловік Віорел таки звернувся до суду в Румунії (там зареєстрований шлюб), аби розлучитися з Мартою. 8 травня відбудеться чергове судове засідання, де, скоріш за все, і вирішуватиметься питання про те, з ким залишиться дитина.

А жінка тим часом оскаржує рішення Шевченківського районного суду в апеляційному суді. 10 квітня він слухатиме цю справу.

Поспілкуватися з Віорелом Гіліє нам так і не вдалось. На наш лист (текст: buna ziua eu sunt ziarist din Gazeta Ceas , Nadia,la mine sa adresat sotia voastra din privita ca dvs dorit sa ii luati copilul va rog sa imi explicati situatia din punctul dvs de vedere daca este adevarat ca dvs doriti bani ca unchiul Martei sa va dea bani si o sa o lasati in pace este adevarat?Dvs aveti posibilitatea de a intretine copilul?Daca puteti cat mai repede sa imi scrieti un raspuns.)він по сьогоднішній день не відповів.

Та ми маємо копію його позовної заяви до Шевченківського районного суду про забезпечення повернення Анастасійки до села в Румунії Воінешти. У ній йдеться, що Віорел піклувався про родину, забезпечував матір і дитину усім необхідним для комфортного життя (для чого надав заяви свідків – сусідів в Воінештах). Також у рішенні суду йдеться, що чоловік надав підтвердження своєї фінансової забезпеченості (хоча Марта стверджує, що у неї є довідки, згідно з якими він не має постійного доходу, субсидій, не займається підприємницькою діяльністю тощо). Він пише, що приїхав до Тарасівців погостювати, а потім посварився з дружиною і виїхав у справах до Румунії. Віорел зазначає, що Марта самостійно змінила місце проживання дитини, на що він ні усної, ні письмової згоди не давав, і що вона з 29 грудня 2011 року незаконно утримує неповнолітню Анастасійку на території України. Тому й просить суд повернути дитину до Румунії, та щоб це було зроблено негайно.

І от Шевченківський районний суд своїм рішенням від 18 лютого повністю задовольнив позов Віорела Гіліє, в тому числі допустив негайне виконання рішення в частині повернення дитини до Румунії. А коли мама добровільно не виконає рішення суду і не привезе дитину батькові, то зобов’язана передати її Віорелові, коли той приїде за нею в Україну.

Уже 6 березня була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження у цій справі щодо повернення неповнолітньої дитини в Румунію.
Начальник відділу державної виконавчої служби в Новоселицькому районі Віталій Скрипник повідомив, що вони виконують це виконавче провадження. Марта Гіліє під розпис його отримала і з ним ознайомлена. Для добровільного виконання рішення їй дано 7 днів. Якщо людина добровільно не виконує рішення суду, виконавча служба буде зобов’язувати її це зробити, якщо ж ні, то штрафуватиме (170 грн.). Коли ж особа втретє не відреагує на зобов’язання виконавчої служби, то та зробить подання до правоохоронних органів про невиконання рішення суду. Якщо ж Марта подала апеляцію і вона прийнята до розгляду судом, то треба, щоб жінка написала заяву і надала підтверджуючі документи до виконавчої служби. Станом на 19 березня, за словами пана Віталія, такої заяви подано не було. Хоча Марта стверджує протилежне.

В Головному управлінні юстиції Чернівецької області, яке представляло інтереси Віорела в суді, коментувати рішення суду відмовились, бо це не передбачено і вони не мають на те повноважень. Там лиш кажуть, що вони уповноважені Міністерством юстиції України представляти інтереси іноземних громадян в Україні. Адже Україна приєдналась до Конвенції ООН 1980 року «Щодо цивільно-правових аспектів міжнародного викрадання дітей» і повинна її виконувати. Іноземний громадянин (у нашому випадку Віорел Гіліє, який вважає, що його донька незаконно перебуває на території України, – Н.В.) передає необхідний пакет документів до Міністерства юстиції. Воно спершу надсилає доручення Головному управ-лінню, аби те взяло пояснення. Коли ж немає можливості уладнати конфлікт мирним шляхом тут, на Буковині, або ж в Румунії, то іноземець подає окремого зразку заяву, документи для звернення до суду і Головне управління юстиції в Чернівецькій області тоді представляє інтереси заявника в суді. Якщо ж Марта виграє апеляційний суд, то Головне управління юстиції буде його оскаржувати. Така практика, запевнили нас, діє у всіх країнах, які приєднались до конвенції, а її положеннями можуть скористатися українці, дітей яких незаконно утримують за кордоном.

В сільській раді Тарасівців співчувають негараздам, які спіткали молоду маму. Про родину Кирилеско (дівоче прізвище Марти) висловлюються дуже позитивно. Кажуть, що родина працьовита, чесна. Ніколи жодних проблем з ними не виникало. А тут раптом така проблема. Однак вступатися за Марту не будуть, бо, мовляв, не можуть впливати на рішення суду й повинні його виконувати. Коментувати рішення не хочуть.

Ми теж не коментуватимемо рішення суду. Просто зауважимо кілька речей. Так, можливо, Віорел та Марта владнають справу щодо опіки над донечкою в Румунії. Але навіщо наразі таке чинити з дитиною?

Хіба в українському суді певні, що дитина матиме належне забезпечення в селі Воінешти? Чи було обстежено там умови? Чи обговорено ситуацію з психологом, як це вплине на психіку дитяти?

Правда, в рішенні суду, йдеться, зокрема, й про те, що задовольняючи позов про повернення, дитина «не відбирається від матері». Суд переконаний, що «повернення малолітньої дитини не створить їй нестерпної обстановки з огляду на потреби забезпечення її найвищих інтересів, що полягають, серед іншого, в необхідності забезпечити дитині такі умови розвитку, за яких вона зможе у майбутньому самостійно реалізувати право на самоідентифікацію мовну, етнічну, за кровним спорідненням тощо, чому навпаки суперечать односторонні дії матері, які реально загрожують звуженню кругозору дитини через суттєве обмеження спілкування батька і доньки». В суді також вважають, що нічого не перешкоджає відповідачці вирушити до Румунії, «супроводжуючи дитину і продовжуючи спілкування з нею, задля розв’язання спору про батьківське піклування в установленому порядку». А що робити Марті в Румунії, де чоловік з нею розлучається і не хоче знатися? Як буде там дитині без мами? Чому ці питання не задаються українськими судами, управлінням юстиції? Чи, може, українська влада відправляє дитину за кордон, до країни Євросоюзу Румунії, бо тут їй буде важче жити?

Звичайно, втручатися в чужі сімейні справи, «виносити сміття» на всеогляд — справа невдячна. Але ж тут йдеться про долю та здоров’я трирічного ангелятка Анастасійки! Вона стала заручником розбірок між дорослими, котрі, прикриваючись захистом прав дитини, саме цим захистом можуть завдати їй найбільших страждань. І якщо батько стверджує в телефонних розмовах, що дуже любить дитину, то чому не може вирішити питання мирним шляхом? Адже, за словами Марти, донька вже й не впізнає батька.

Ми не можемо знати усієї правди, бо ніхто її до кінця не розповідає. Але дитина, якщо вона більше року була тільки біля мами, не може бути так просто, одним розчерком пера забрана від неї. Так, потрібно, аби у дівчинки був батько. Але хіба задля задоволення цього права можна жертвувати правом матері?

На це дасть відповідь апеляційний, а може, Верховний, а може, навіть й Європейський суд з прав людини. І сподіваємось, те, що, за словами Марти, сказав їй чоловік, є таки великим перебільшенням.

— В останній телефонній розмові Віорел пояснив мені, що в Чернівецькій області як громадяни Румунії перебувають на обліку 100 тисяч осіб, що постійно проживають в області, і всій системі народовладдя краю потрібно усвідомлювати силу румунського народу на території Буковини та рахуватись з правами громадян Румунії. Тому цю справу я вже програла, підтвердженням чому є рішення першої інстанції Шевченківського районного суду, — скрушно підсумовує Марта Гіліє.

Надія ВІРНА

Буква закону

Стаття 12 Конвенції ООН про цивільно-правові аспекти викрадення дітей від 1980 року містить наступне: судовий і адміністративний орган видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

В статті 13 йдеться, що суд не зобов’язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо буде доведено, що один з батьків (у нашому випадку) фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування, або давав згоду на переміщення або утримування, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення.

Окрім того, відмова у поверненні дитини може бути, якщо існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Окрім того, згідно зі статтею 20, у поверненні дитини може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод. І, найголовніше, в конвенції сказано, що держави, що її підписали, твердо переконані в тому, що інтереси дітей — це найважливіше у справі турботи про них.

Також, згідно зі статтею 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними вирішується судом. Суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я тощо. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає алкоголем чи наркотиками, може своєю поведінкою зашкодити розвитку дитини.

Рішення суду

Новини Партнерів