Один із золотих медалістів першого Чемпіонату СРСР з боксу, якого називали єдиним боксером в рингу з бородою, доживав свій вік у Чернівцях, де встиг набути не меншої слави, ніж на рингу.
Від футбольної історії – до боксерських «родзинок»
У нашому житті трапляються речі і події, які пояснити дуже важко, хоча, може, й не треба. Уже декілька років головний редактор нашого порталу «підштовхує» мене долучитися до написання літопису про видатних спортсменів Буковини. І, беручи до уваги мою футбольну приналежність, «підсовував» мені наших футбольних зірок. Але ніяк не складалось. І не через те, що бажання не було, а через буденні, плинні проблеми, якими постійно завантажена голова.
І от одного дня, копирсаючись у архівних матеріалах Чернівецького обласного центру з питань культурної спадщини, готуючись до відрядження в Білу Криницю, як місця де проживають старообрядці і де знаходяться пам’ятки архітектури національного значення, натрапив на згадки про старця Олексія, який не знав болі і мав велику силу.
Такі слова – ніби початок легенди, хоча насправді все що далі напишу – чиста правда. І вже дізнавшись фамілію та ім’я – Анкудінов Олексій Федорович, як жертва світового прогресу і поширення віртуальної павутини, одразу ввів в Інтернеті і отримав – «Перший Чемпіон Радянського Союзу по боксу». Бачили б ви моє здивування….. От і почалось…. Щоб ви мали уяву, про що говорю – дослівно з офіційного сайту Російського федерації боксу:
АНКУДИНОВ АЛЕКСЕЙ ФЕДОРОВИЧ
189*-1982, Москва
Боксом начал заниматься на военной службе в аэростатном батальоне, в котором в годы 1-й мировой войны было немало специалистов – авиаторов из Франции и Англии. В 1922 году принимал участие в цирковых матчах по боксу, организованных А. Харлампиевым. Чемпион СССР 1926 в полутяжелом весе. Звание присвоено условно, т.к. в этой весовой категории было всего один участник. Активно выступал в соревнованиях в различных городах России и Москве до 1928. Обладал сильным ударом с обеих рук и сам хорошо “держал” удары. Отлично ориентировался в боевой ситуации, с точностью наносил излюбленные удары сбоку и снизу, умело пользовался подставками, нырками, уклонами. Вел бои в размеренном несуетливом темпе. Тренировался у П. Никифорова и В. Самойлова. Участник 1-й мировой войны, Гражданской и Великой Отечественной войны. Последнее время жил и умер в Черновцах /Украина www.rusboxing.ru/publications-view-907.html
У Чернівцях проводили Меморіал Анкудінова
І питання з’являлись самі собою, як Старообрядець почав займатись боксом, як опинився в Чернівцях, де похований, чому так мало про нього говорять на Буковині, все ж таки не так багато у нас таких людей. А враховуючи закритість в спілкуванні Старовірів, шансів було не багато отримати відповіді на масу своїх запитань. Тоді навіть і не думав, як все повернеться і скільки всього цікавого можна дізнатись про долю людини вже не тільки з позиції спортсмена, а і просто таки неординарної постаті.
Все, що на початку вдалось дізнатись, це те, що похований на одному з чернівецьких кладовищ, а також номер мобільного внучатої племінниці Олексія Федоровича. Набираючи номер, не дуже сподівався на успіх в спілкуванні, але до мого величезного здивування на екрані мого мобільного висвітився збережений контакт, ідентичний з набраним номером. Олена Корніївна, так в мене записана близька подруга батьків. Не повіривши, ще раз перевірив, таки Олена Корніївна і, як виявилось з перших слів після привітання, саме вона і є родичкою виданого боксера… Вже через декілька днів вдалось зустрітись, щоб поспілкуватись про біографію діда.
Олена Корніївна радо прийняла мене якраз в тому будинку на вул. Кутузова, де проживав цей неординарний боксер. Перше ж моє запитання було, чому ніхто з чернівчан не чув про Анкудінова і чи хтось цікавився у неї вже про нього? Пані Олена ніби з тугою почала розповідати, що дід Льоша до Чернівців проживав в Барнаулі, в той час про нього багато книг було написано і навіть документальний фільм знято. І вже тут, після смерті в 1983 р., проводились турніри його пам’яті по боксу. Але, на жаль, останнім часом, за часів незалежності якось призабули. А в Чернівці він переїхав майже з усією сім’єю, після того як в 60-х одна із сестер вийшла заміж за хлопця з Буковини, а саме з Лужан. Старообрядці намагались в ті часи триматись, як то кажуть, один коло одного.
Старообрядець почав займатися боксом… у полоні
І все ж таки як він, людина «з бородою», почав займатись боксом? Та все дуже просто, каже хазяйка дому, – під час 1-ої світової війни був призваний у війська захищати Росію-матінку, де потрапив в німецький полон. Полон 1-ої світової кардинально відрізнявся все ж таки від того, який вже мав місце у 2-ій світовій: утримували в нормальних умовах, з пристойним харчуванням і одежею. У вільний час від роботи дозволялось займатись спортом. Цікава річ, що він попросився з самого початку полону, щоб перевели його в барак з іноземцями, так як не хотів жити поруч з постійно п’яними і невихованими земляками (старовіри таки закрита і особлива спільнота). Потрапив до полонених англійців, у тих і набрався того «кулачного бою». Дуже гарно відзивався про інтелігентних «туманників». Після війни виступав в циркових та інших боксерських поєдинках. Відрізнявся цікавою технікою (напевно, зараз би його в боксерському колі назвали «панчером») і дивовижною стійкістю. У післявоєнний період перший чемпіонат СРСР відбувся 1926 р. От на ньому і посів він перше місце. Хоча не без приставки «умовно», адже був єдиний суперник у його ваговій категорії, і той відмовився виходити проти Анкудінова в ринг))). Але це аж ніяк не применшує його заслуг. Онука з гордістю продемонструвала ту кількість книг, які були про нього написані і які приємні слова там викарбовані на його адресу.
З Чернівців до Лужан ходив пішки не тому, що грошей не було
Дізнаємось, як за життя постійно запрошувався суддею або почесним гостем на чемпіонати та різного роду турніри, а він, будучи дуже веселою та компанійською людиною, ніколи не відмовляв, та і подорожувати любив. Частенько гостював в Молдові в старообрядницькій общині і в Білій Криниці міг місяцями жити. До речі, під час відрядження в Білій Криниці виявилось, що там багато з тих старожилів, що залишились, і зараз гарно пам’ятають «крепкого и доброго старца». Олена Корніїївна признається, що родич жив своїм дивним, але дивовижним життям. Багато з його вчинків мало хто тоді, та й зараз, розумів. Як приклад, він любив гуляти вночі. Хтось би списав на те, що в старості і не таке в голову прийде, але і в молодості він таке полюбляв. Ще полюбляв з Чернівців в Лужани до сестри пішки ходити, не тому, що грошей не було – просто! Та й жив не так, як усі: жіноче оточення було від нього без тями, а одружений так і не був. Скажете, так і не обов’язково ж одружуватись))), але не забувайте, що бороду не голив він, бо старовір, глибоко віруюча людина, і до цього діла інакше ставився, ніж ми в наш розбещений час.
Насамкінець, гарно дякую Олені Корніївні (в силу своєї сором’язливості та вихованості просила не називати її прізвище) за надані матеріали, фото, з інформацію де знаходиться могила Анкудінова Олексія Федоровича, за те, що все це збережено і просто за цікаву розмову. Лишається надія, що наші рядки знайдуть відгук у небайдужих до цього виду спорту і, може, відродиться у Чернівцях Меморіал Анкудінова.
Олександр БІЛОУС, SportBuk.com
peredplata
