Повернувся з Бельгії, аби захищати рідну землю: історія воїна з Герцаївщини головного сержанта Крісті Думітраша

ГЕРОЇ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО РАЙОНУ
 
Продовжуємо серію публікацій про мешканців Чернівецького району, які героїчно захищають свою країну. Мова піде про воїна, який боронить рідну землю у складі одного з підрозділів 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, головного сержанта Крісті Думітраша.
 
Його війна розпочалася ще у 2017 році, коли він підписав контракт зі Збройними Силами України. Воював у районі населених пунктів Станиця Луганська та Щастя, захищав Широкине. Саме за оборону цього населеного пункту нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня.
– 1 серпня 2021 року, коли закінчився контракт я прийняв рішення звільнитися із лав Збройних Сил України та виїхав працювати в Брюссель, – розповів Крісті Думітраш.
 
– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Ви були за кордоном?
– Так, саме їхав у відрядження. Ця жахлива новина застала мене на півдорозі між Бельгією та Люксембургом. Бойові побратими надсилали повідомлення із посиланням на українські новини. Потім подзвонили матір і дружина та підтвердили невтішну інформацію. Одразу після розмов з ними я все вирішив, адже по інакшому вчинити би не зміг… Того ж дня отримав розрахунок на роботі та 25 лютого ввечері знайшов автобус, що привіз мене до Порубного.
27 лютого був уже у нашому Герцаївському відділі районного ТЦК та СП.
Ніхто не здивувався, коли я туди прийшов, – таких як я було досить багато. Одразу оформили документи щодо призову у мій рідний підрозділ. 1 березня вже був в Миколаївській області, де вперше зустрічали російських десантників. Воювали також і на Херсонщині, а з травня наш підрозділ перевели на оборону східного напрямку. 10 серпня отримав поранення та контузію.
 
– Наскільки серйозних ушкоджень ви зазнали?
– До контузій я вже звик (сміється – авт.), бо це уже втретє. Перших двох контузій зазнав ще у 2017-2019 роках. А от поранення отримав вперше. Осколок прилетів ззаду, під бронежилет. Вважаю, що мені пощастило, могло бути і гірше. Скоро завершується реабілітація і як тільки зможу, то одразу повернуся до своїх.
 
Маємо ще багато роботи!
 
 
 
 
– Що Вас спонукало знову стати військовослужбовцем?
 
– Захищати свою землю – обов’язок кожного справжнього чоловіка. Уявляєте, що було би, якби тисячі чоловіків не пішли до війська у перші дні і тижні війни?! Припускаю, що і на Буковині сталося би те, що відбулося у Бучі, Ірпені, Гостомелі…
 
Окупант стане лише там, де ми його зупинимо! Закликаю хлопців, які ще вагаються, поповнювати ряди Збройних Сил України. Чим більше нас буде, тим швидше ми переможемо. У мене, як і в більшості моїх побратимів, ростуть дітки, є мати та дружина – вони заслуговують на щасливе життя у мирній, заможній та незалежній Україні!
 
Джерело: пресслужба Чернівецького ОТЦК та СП