Щодня я розмовляю з трьома воїнами. Вони вже звикли до того, що морочу їм голови. І сприймають мої дзвінки з терпимістю.
Нагадаю, Остап воює на півдні Донецької області. Десь біля Маріуполя.
Ярослав — у Пісках та в Донецькому аеропорту. До речі, наші солдати досі там є. Щоправда, не в самому терміналі, — його вже вщент зруйновано, — а на злітно-посадкових смугах, території пожежної частини та інших споруд.
Іванові цього разу було найважче. Він воює на Дебальцівському плацдармі.
Ці воїни тримають фронт з півдня на північ. Вони — майже ровесники. Однакової статури, однаково люблять життя і Україну. Вони роблять святу справу. Роблять її відповідально, чесно, професійно. Усі — з різних регіонів України. Один одного не знають. Після перемоги, коли повернуться з війни, мені б хотілося організувати їхню зустріч, познайомити їх між собою. Уявляю їх трьох за гальбою пива і розмовою. Напевне, я буду мовчати. Нехай вони виговорять усі свої радощі, сумні та веселі історії, свій біль.
Тепер тільки прошу Бога, аби вони були всі живі і здорові до перемоги.
Цілий тиждень щодня тривожився за Івана. Він потрапив в оточення російськими військами на Дебальцівському плацдармі. На мої побоювання за нього старався не подавати виду, що є якісь проблеми. Одне просив — аби ми били тривогу скрізь і всюди.
Нам вдалося об’єднати волонтерів з Чернівців і з Києва. Вдома волонтери Олег Ревега та Федір Кукурузяк дали прес-конференцію, на якій розповіли правду про Дебальцеве. А столичні волонтери у цей час «впіймали» міністра оборони, витрусили його з автомобіля і змусили діяти. Можливо, нинішнє відведення військ – це результат діяльності волонтерів.
Ще Іван недобре відгукнувся про вище командування. Він особисто просив дозволу на атаку терористів і найманців, просив артилерію накрити військову техніку ворога, навіть надав координати. Саме тоді, перебуваючи на передньому краї в Оленівці, з терикону Іван мав можливість у бінокль спостерігати за тим, що робили вороги. Він дав координати ворожих військ, навіть розташування російського штабу. Бачив у бінокль ворожу техніку, але наші артилеристи мовчали. Дуже шкода. У тому, що сталося, винні політики та вище керівництво.
На щастя, Іванові з побратимами вдалось з боями вирватися з оточення. Він уже в Артемівську. Всі речі, які запакував в авто, згоріли. Автомобіль був підбитий ворожим танком прямою наводкою. Водій встиг вистрибнути, тому залишився живим. А у Івана — тільки бронежилет, який був на ньому, та автомат. Хлопці з відділення всі живі.
Як би там не було, а Іван досі не втрачає бадьорості. Він сильний. Бережи себе, воїне!
Ярослав цілий тиждень був на базі. Його бригаду готували на прорив до Дебальцевого. Але не встигли кинути у бій. З Дебальцівського плацдарму виводять війська.
Минулої суботи до нього заїхала моя донька Ольга.
Зустріч брата з сестрою була зворушливою. Але радості мало. Оля тоді дізналася про загибель свого колеги і друга лікаря-воїна Влада Трепка.
Найбільше позитиву цього тижня було у Остапа. Він воює на півдні Донбасу. Дуже добре воює. Днями навіть побував у Новоазовську. Ледь не вийшов на кордон з Росією. Там, де Остап, ворог втікає. Його можна було добити. Але розпочалося перемир’я. І всі зупинилися. Щоправда, відігнали російські війська від Маріуполя. У батальйоні Остапа травмовано одного воїна. Він з Чернівців, Едгар. Зараз вдома, заходив до редакції. Скоро знову поїде на війну. Спочатку в якості волонтера. А коли загоїться нога, знову воюватиме. Хочу передати Остапові гостинця. Бо він кожного дня каже, що йому нічого не потрібно. Держава і волонтери повністю забезпечують всім необхідним підрозділ, де воює Остап.
Бережи, Боже, українських воїнів!
Петро КОБЕВКО