Раритетна знахідка: Невідома Кобилянська

Минуло майже 60 років з того часу, коли до моєї майстерні завітала літня жінка й запитала: «Це вам потрібні старі рамки для картин?». То були часи, коли друзям для подарунків малював невеликі пейзажі, для яких саме й потребував обрамлення.

Бабуся залишила адресу: вулиця 28 червня. Добре запам’яталося прізвище – Айвілінг. Після роботи зайшов за вказаною адресою.
Відчинивши ковані залізні ворота, потрапив у широкий двір, в якому розташовувалися великий одноповерховий будинок та поряд два менші. Схоже, належали вони одній родині.

Господиня мене зустріла та запросила до помешкання. Дві кімнати, напівтемні від важких штор вікна. Занедбаність оселі свідчила про те, що жінка живе самотньо, і невдовзі вона й сама це підтвердила, сказавши, що не має нікого з родичів. З приводу мети мого візиту повідомила, що рами, які мене цікавлять, у неї на горищі.

Діставшись туди, я знайшов три невеликі картини та зніс до кімнати. Позаяк мене цікавили саме рамки, на зображення уваги не звертав. Розрахувався з господинею як домовлялися. Рамки потрібно було розібрати, але потрібних для цього кліщів в будинку не знайшлося. Господиня глянула на малюнки, що припали давнім пилом. Вказавши на два пейзажі, мовила, що то для неї малювали або ж купили в подарунок. А про третю запилену картинку сказала: «А це – Кобилянська». Я придивися, але побачив на малюнку лише зображення двох дівчат. Грішним ділом подумав, що у бабусі, мабуть, склероз, отож вона щось плутає.

Оскільки звільнити рамки без інструмента було складно, господиня запропонувала мені забрати їх разом з картинами, доплативши за них не більше, ніж вартують рамки.
Я зрозумів, що жінці були вкрай потрібні гроші. Отож пристав на її пропозицію та розрахувався.

Уже в майстерні, відчистивши картини від бруду, побачив на одному з пейзажів підпис. А на малюнку із зображенням дівчат помітив на задньому плані обличчя старої циганки та старі карти для гадання. Мені сподобалися зображення дівчат, а ще більше втішило те, що на картині виявився автограф художника Устияновича. Отож я помістив малюнок до своєї колекції під рубрикою «Ворожіння».

Раритетна знахідка: Невідома Кобилянська

Якось, лягаючи до санаторної лікарні, захопив з собою три випуски «Літературного наукового вісника» 1909 року, видання Львів-Київ. Коли ж узявся читати, на першій сторінці побачив назву: «В неділю рано зілля копала». Автор – Ольга Кобилянська. На жаль, не довелося раніше цього твору читати. Я був приємно вражений творінням великої української письменниці. Особливо сподобалась мова, якою він був написаний, — справжня мова тих часів, за яких жила Кобилянська. Саме тоді я пізнав для себе її творчість і дуже шкодував, що так мало знав до цього про нашу буковинську орлицю.

Читаючи п’єсу, я дійшов до того моменту сюжету, коли Настка прийшла гадати до циганки Маври. І враз пригадалася пані Айвелінг, котра назвала картину з двома дівчатами «Кобилянська».

Тільки тепер я зрозумів, що літня жінка не помилилася. То була ілюстрація до безсмертного твору Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала». І тепер картина дістала справжню свою назву. Художник Устиянович мав гарний смак та добре знав людей, натури та етнографію, його картини не можуть не приваблювати справжніх шанувальників живопису. Отож мені дуже втішно від того, що маю одну з них у своїй колекції.

Іван СНІГУР, краєзнавець, колекціонер старожитностей, Заслужений майстер народної творчості України

Новини Партнерів