На Сході України триває крихке перемир\’я, сторони відводять артилерію і танки від лінії протистояння. Хоча перестрілки зі стрілецької зброї тривають постійно, все ж напруга там трохи зменшилася. Проте до справжнього миру ще дуже далеко. Противник використовує передишку для підготовки нових операцій на Донбасі й переносить головну увагу на так званий \”другий фронт\”.
\”Гібридна війна\” ведеться повсюди
Путін розв\’язав проти України не звичайну, а так звану \”гібридну\” війну. Її розпочали без оголошення й постійно маскують під \”надання допомоги мирному російськомовному населенню Донбасу проти карателів київської фашистської хунти\”. Позиція офіційного Києва у такій ситуації багатьом людям не зрозуміла: війна іде, а дипломатичні відносини з Москвою не перервані, з нею продовжується економічна співпраця, і на території України вільно себе почувають об\’єкти російської власності – від банків до промислових підприємств. Навіть у Чернівцях російському власникові належить Обленерго, а у місті діють банківські установи РФ.
Під контролем російського капіталу перебуває чимало псевдоукраїнських засобів масової інформації, які ведуть пропаганду розбрату й останнім часом все більше маскуються під \”захисників прав простих українців\”. Вони майже відкрито закликають до антиурядових виступів. До війни з Україною у Москві готувалися давно, створивши для цього досить ефективні інструменти, котрі один за одним вводяться в дію.
Головна мета Путіна нині полягає у знищенні української незалежності. Насамперед він хоче завадити включенню України у процеси європейської інтеграції, аби розпочати розвал ЄС. Кремлівський диктатор мріє знищити об\’єднану Європу, щоб відроджена Російська імперія стала гегемоном у всій Євразії. Розгром України – лише перший крок на цьому шляху, за ним мають слідувати знищення Республіки Молдова, захоплення держав Балтії й швидке просування на Захід. На жаль, чимало європейських лідерів страждає політичною короткозорістю, викликаною надмірним споживанням значних обсягів газпромівських грошей. Відтак ігнорує реальність такої смертельної загрози.
А Путіна ще можна зупинити в Україні, бо далі буде значно складніше. Адже почала активізуватися російська \”п\’ята колона\” в європейських державах, створюючи серйозні проблеми всередині ЄС. Пропутінські політики у Франції та Німеччині блокують передачу сучасної зброї Україні й виступають за скасування економічних санкцій проти Москви. Антиукраїнські висловлювання президента Чехії викликають обурення багатьох простих чехів. Прихід лівих до влади у Греції супроводжувався демонстративним зближення \”почервонілих\” Афін з путінською Москвою. Угорське керівництво вже не приховує своїх проросійських симпатій. Мабуть, розраховує з допомогою Москви захопити українське Закарпаття, а під час російського удару із Придністров\’я на Молдову і Румунію позбавити останню Трансільванії, Марамурешу, Банату і Крішани. Апетити будапештських реваншистів відомі. А Москва звикла грати на подібних настроях, вносячи розкол всюди, де прагне послабити потенційного противника.
Розгортання \”другого фронту\” в Україні
З самого початку гібридної війни проти нашої країни Путін розраховував на класичний бліцкриг: блискавичне і майже безкровне захоплення Криму надихало його на нові анексії чужих територій. Коли ж несподівано для себе наштовхнувся на збройний опір, то намагався спровокувати громадянську війну в Україні. Втім, це йому не вдалося. Тому поступово московський акцент переноситься на провокування соціальних конфліктів. І тут Кремль має вільних і невільних союзників серед наших громадян.
Україна веде важку війну із сильним противником, що потребує значних коштів з державного бюджету. А економіка перебуває у складному стані. Промислове виробництво падає ще з часів Януковича – економісти фіксують таке падіння впродовж 40 місяців. Це означає, що грошей до бюджету промисловість дає менше, ніж могла би. Україну позбавили нафти і газу, що видобувалися біля узбережжя Криму, силою захопили кримські підприємства, у тому числі й високоприбутковий завод \”Титан\”. До того ж, мільярдних втрат зазнав Донбас, де окупанти свідомо руйнують підприємства, шляхи сполучення, житлові будинки. Знищення економіки покликане загнати простих українців у жахливі злидні, викликати ненависть до київської влади і примусити нас вийти на черговий \”Майдан\”. Так званий \”фінансовий Майдан\” вже відбувся, при чому сталися сутички маніфестантів з правоохоронцями.
Банківська система України останнім часом отримала сильний удар. Обвал курсу гривні викликаний не лише війною і політикою російських банків в Україні. До нього доклали руку й ті українські владні жлоби, які намагаються максимально нажитися на війні. Простолюд останні гроші несе волонтерам для допомоги нашим героям на фронті, а зажерливі олігархи і чиновники вивозять з України мільярдні суми. За деякими даними, вже після втечі Януковича його наступниками відправлено за кордон понад 50 мільярдів доларів. І це при тому, що солдатам не вистачає зброї, боєприпасів і всього необхідного!
Найкращі гинуть на фронті, а діти владних злодіїв відсиджуються на європейських курортах або ж прогулюють батьківські гроші у київських ресторанах. Народ це бачить і обурюється цілком справедливо. Дехто згадує, що під час війни з гітлерівською Німеччиною керівники СССР самі відправляли своїх синів на фронт. У німецькому полоні загинув син Сталіна, а син Хрущова згорів у винищувачі під час повітряного бою. Влада демонструвала, що вона переносить тяготи війни разом з народом. Але якщо влада повністю відривається від народу, її неминуче змете хвиля народного протесту.
Такий протест визріває в Україні. Невиконані обіцянки кардинальних реформ, залишена у недоторканності олігархічна система, шалена корупція та інші традиційні біди України нині доповнюються швидким розоренням великих мас простих людей, фактичним знищенням дрібного і середнього бізнесу. Противник намагається скористатися цими вкрай небезпечними процесами, щоби руками озлиднілих і обдурених людей повалити не лише \”пост-майданну\” владу, але і знищити Українську державу. Другий фронт на очах перетворюються на основний.
Якщо влада не перейде до конкретних дій, спрямованих на покращення ситуації в країні, їй не позаздриш. Необхідно по-справжньому братися за реформи і боротися з корупцією рішучими заходами. Злочинці мають бути покарані, інакше розкрадання всього і вся, як і повсюдне хабарництво, знищать державу разом з нами. Лінія фронту пройшла повсюдно, і кожен з нас повинен визначитися, на чиєму він боці. Якщо на боці українського народу, то має рішуче протистояти контратаці сил минулого, що піднялися на свій останній бій. Подолаємо їх, тоді перед нами відкриється шлях розвитку, тоді Україна матиме гідне майбутнє.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
