У передмісті столиці Угорщини є один парк чи музей, чи частина історії просто неба. Там зібрані окремі твори несмаку комуністичної доби. Як не дивно, ідеологія більшовизму на якийсь час захопила і цю європейську країну. Люди перейнялися брехнею комуністів і творили зі своєї держави той суспільний покруч, у якому ми жили до початку 90-х років минулого століття.
Ще у часи розвалу імперії 1919 року на 4 місяці, з березня до серпня в Угорщині була створена радянська республіка. За короткий період існування вона змогла залити кров’ю пів Угорщини.
Після другої світової війни ця країна вступила туди, де ми жили більше 70 років. І пізнала всі жахи комуністичної ідеї. Ідея творила своїх ідолів. А їх виставляли на показ у центрах міст і сіл. Коли впав режим, треба було щось робити з ідолами. Суспільні думки і настрої розділилися: одні хотіли залишити так, як є, аби ці пам’ятники нагадували про роки мракобісся. Інші хотіли знищити, аби забути раз і назавжди. А були пропозиції зібрати все в одне місце і показувати людям, що у них було і чого не треба робити.
І у 1993 році зібрали такі пам’ятники в одне місце. Там зробили парк пам’яті. Це було символом зміни режиму. Демократія тим і відрізняється від інших режимів, що можна чесно дивитися в очі своїй історії, не приховувати правди, якою б гіркою і страшною вона не була.
Перед парком встановлена велика трибуна Сталіну. Тільки його нема, залишилися чоботи. Бо під час революції 1956 року пам’ятник цьому тирану зняли, а чоботи залишилися на постаменті. Далі при вході Ленін і кубічні Маркс і Енгельс. Все це смердить несмаком і терором. У глибині парку на відвідувачів ніби налітає з кулаками якийсь монстр. Цей пам’ятник символізував заклик комуністів 1913 року «До зброї!». Уявляю, як він стояв у місті і лякав людей, що проходили повз нього.
Всього у парку Мементо нараховується 40 експонатів з 300, які існували в Угорщині. Хоч Угорщина змогла швидко покінчити з ганебним минулим, зняти його символи, але один таки залишився. Це – пам’ятник Свободі на горі Гелерта у Будапешті. Люди звикли до нього і не вбачали там символів тоталітаризму. Окрім одного: біля підніжжя Свободи стояв радянський солдат. Його й демонтували у 1992 році та перенесли у парк Мементо.
А Свобода у Будапешті є. Вона як рідна сестра схожа на пам’ятник на Майдані Незалежності у Києві.
Сам парк Мементо складається з символів. Куди не йдеш по ньому, завжди впираєшся в стіну чи тупик. Отакий був шлях комунізму. Хтось ішов до стіни, за якою не було нічого, для когось це була стіна, де його розстрілювали.
При вході у парк стоять бараки. Вони – ніби символ колективного зубожіння народу.
Угорщина вдало розпорядилася символами та ідолами своєї недавньої історії. До музею ходять люди. Аби не забути того, що було. Інакше воно може повторитись.
Може, й нам так вчинити. Щоб не повторилося лихо, яке нам несли більшовики у ХХ столітті.
Петро Кобевко
Чернівці-Будапешт-Чернівці
peredplata
