Другий рік поспіль Україна фактично перебуває у стані війни з агресором, проте бойові дії називаються \”Антитерористичною операцією\”, дипломатичні відносини з Росією не розірвано, а торгівля з нею продовжується. Чимало людей не може зрозуміти, чому це відбувається, влада ж не дає чітких пояснень, які можуть дійти до кожного. Такий стан негативно відбивається на масових настроях і погрожує різкими спалахами невдоволення.
Ні миру, ні війни
Формально Росія війни Україні не оголошувала, а її керівництво стверджує, що російських військ на нашій території немає. Мовляв, це місцеві \”шахтарі й трактористи повстали проти фашистської київської хунти\”. Проте існує велика кількість неспростовних доказів активної участі регулярних військових підрозділів Російської Федерації на боці терористів. А загони бойовиків утворені не стільки з місцевих алкашів і наркоманів, скільки з \”добровольців і відпускників\”, що прибули з російської території. Серед останніх зростає відсоток зеків, достроково випущених з місць ув\’язнення для участі у кровопролитті на Донеччині.
Навіть політичний клоун Жиріновський закликав цю публіку назад до Росії не впускати, а знищувати прямо на кордоні. Адже масове повернення убивць і мародерів загрожує різким спалахом злочинності. Москва намагається на Донеччині й Луганщині перемолоти як власні кримінальні елементи, так і позбавитися від радикально налаштованої молоді, здатної скинути нинішній чекістсько-попівський режим. Самі російські аналітики пишуть, що потік лівих ідеалістів, які раніше їхали воювати проти \”укрофашистів\”, нині майже вичерпався. Їх заміняють зеками, бойові якості котрих викликають великий сумнів.
Кремль у цій кривавій бійні позбавляється від \”людського сміття\”, а Україна губить найкращих своїх синів. Українці зацікавлені у найшвидшому припиненні безумної м\’ясорубки, тому намагаються дотримуватися досягнутих у Мінську домовленостей про припинення вогню. Противник же, за старою московською звичкою, грубо порушує підписані документи. Невідведені від лінії розмежування його танки і артилерія постійно ведуть вогонь, вбивають і калічать українських воїнів та мирних людей. Ніби й триває перемир\’я, а українська сторона постійно втрачає людей. Невдоволення таким станом речей у нашому суспільстві зростає, що агентура противника використовує проти Києва.
Протистояння переноситься у тил
Влада і сама робить велику кількість помилок, гублячи авторитет в очах рядових співгромадян. Замість глибоких реформ, здатних змінити ситуацію в країні на краще, проводить піар-акції про \”необхідність змін\”. Вона не очистилася від людей минулого, здатних лише розкрадати бюджетні кошти і брати хабарі. А саме вони найбільш небезпечні для існування Української держави. На Донеччині й Луганщині захоплювали урядові будівлі, разом з російськими спецпризначенцями, місцеві зрадники з числа міліціонерів і співробітників СБУ. На бік агресора переходило чимало чиновників, співробітників прокуратури та інших продажних елементів. Якщо подібну публіку не вичистити з органів влади, вона повторить донецько-луганський досвід і в інших містах.
Для багатьох представників влади в Україні характерними є відсутність стратегічного мислення й ігнорування державних інтересів. Так, парламентарі напередодні місцевих виборів вдаються до нічим не виправданих популістських кроків, щоб забезпечити голоси своїм політичним силам. Шок у суспільстві викликав прийнятий з грубими порушеннями закон про реструктуризацію валютних кредитів, здатний зруйнувати банківську систему України. Щоб компенсувати втрати людям, які взяли кредити в банках у валюті до початку інфляційних процесів, законодавці вирішили виділити з державного бюджету близько 90 мільярдів гривень. І це в умовах війни, глибокої економічної кризи і життя практично за рахунок зовнішніх валютних надходжень…
Ситуація в економіці вкрай важка. Агресори зруйнували чимало підприємств Донецької й Луганської областей, захопили багатства Криму, позбавивши Україну значних фінансових надходженням. З району АТО виїхало більше мільйона людей, яких необхідно облаштувати на нових місцях, забезпечити житлом і роботою. А де взяти на це кошти? Частина вимушених переселенців не змогла знайти себе у мирній частині України і повернулася назад. Вони мають серйозні претензії до українських чиновників, нездатних вирішувати проблеми простих людей. Чим більше невдоволених буде в країні, тим сприятливішим будуть умови для антиукраїнської пропаганди. Кремль же спить і бачить, що критична маса невдоволення вже накопичена і можна кидати розгублених і обдурених людей у вир братовбивства.
Що робити?
Для попередження катастрофи необхідно проводити справжні реформи. І не давати винним у злочинах попереднього режиму тікати з України. Влада має відновлювати довіру до себе, а словами тут не обійдешся – необхідні конкретні справи.
Особливого значення набувають заходи з відновлення економіки. З фронту повертаються ті, хто проливав кров за Українську державу. А далеко не всім з них знаходиться місце у мирному житті. Роботи немає, реальної допомоги з боку держави добитися непросто. Треба враховувати досвід інших держав у вирішенні подібної проблеми. Американці для своїх ветеранів війни виділили вуличну торгівлю. Отримавши дозвіл на неї, вчорашній солдат займався потрібним ділом і міг прогодувати родину.
Нашим ветеранам обіцяють виділення землі, але у пресі повідомляють про різні проблеми, які виникають при цьому. А тут необхідно діяти швидко і справедливо, інакше проблеми перейдуть у ще небезпечнішу площину. Важливою є допомога воїнам у відновленні їхнього здоров\’я: з війни рідко повертаються повністю здоровим. Якщо не покалічили бійця ворожі уламки і кулі, то нерви його будуть розхитаними. Допомога психологів стає конче необхідною для всіх, хто пройшов пекло війни і отримав психотравми.
Йдеться не лише про воїнів, але і про біженців та вимушених переселенців. Наразі велику допомогу надають їм психологи – волонтери. Але потрібна державна програма з відповідним фінансуванням, кадровим забезпеченням. Можна згадувати й інші першочергові заходи, проте без їхнього матеріального забезпечення все це лишиться на рівні розмов. А гроші з\’являться лише при умові успішного економічного розвитку, що під час війни нереально.
Є ще один варіант. Україна має подавати у міжнародні суди на агресора, виставляючи йому солідні рахунки. Наші юристи вже готують позиви, де йдеться про сотні мільярдів доларів. Інша річ, що Росія добровільно їх сплачувати не буде, як не сплачує вона нині ЮКОСу відсуджені цією компанією 50 мільярдів доларів. Правда, російське майно за кордоном починають потихеньку вилучати у судовому порядку і кошти за нього повертати власнику ЮКОСу. Будемо надіятися, що таким чином задовольнятимуть і матеріальні претензії України до держави-агресора.
Українцям нині важко, проте ситуація далеко не безнадійна. Противник на очах слабшає, всередині Росії визріває розуміння безнадійності путінського курсу на відновлення імперії, і у суспільстві зростають антивоєнні настрої. Зміни на краще не лише можливі, але й неминучі. Щоб їх прискорити, українській владі треба по-справжньому діяти, спираючись на масову підтримку. Для цього потрібна народна довіра, яку досягнуть лише тоді, коли врахують інтереси переважної більшості українців.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
