Мати загиблого чернівчанина Оксана: \”Він обіцяв приїхати на свій день народження…\”

Мати загиблого чернівчанина Оксана: \"Він обіцяв приїхати на свій день народження...\"

Cержант 3 батальйону окремої тактичної групи 80-ї окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних сил України Віктор Миколайович Мігован народився 20 липня 1991 року в Чернівцях. Зростав разом з молодшою сестричкою Діаною. Навчався у загальноосвітній школі №24, яку закінчив у 2008 році. Після школи вступив до індустріального коледжу, а по його закінченні – на заочне відділення Національного університету «Львівська політехніка». За фахом – комп’ютерник. Прагнення бути різнобічно освіченим та розвинутим не полишало юнака, і він вступив на навчання до Центру Держприкордонслужби (м. Оршанець Черкаської області)

Впродовж трьох років служив (за контрактом) зв’язківцем у Чернівецькому прикордонному загоні на контрольно-пропускному пункті «Мамалига». У зв’язку з подіями на сході України мобілізований до війська весною 2014 року. Загинув 17 червня цього ж року разом з побратимами неподалік селища Металіст на околицях Луганська, коли колона військових потрапила у пастку до терористів. Похований на центральному міському кладовищі у Чернівцях на Алеї Героїв. Нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно)

…Змалечку Вітя дуже цікавився «всім чоловічим»: грався машинками, постійно розкручував їх, вивчав будову «техніки». Мати часто водила його до своїх батьків, і хлопчик просив у дідуся гвіздки, молоток та цілими днями «майстрував». Ставши дорослішим, вчився складати з деталей «Конструктора» різних химерних роботів. З часом почав серйозно цікавитися роботою батька-електромеханіка. Спочатку йому «підкорялися» телевізори, відеомагнітофони, пізніше – комп’ютери. У школі Віктор намагався не порушувати дисципліну, а перш ніж завести друзів, довго придивлявся до потенційних «кандидатів». Народження сестрички Діаночки для нього виявилося неочікуваною подією, і він трохи ревнував батьків до неї. Але водночас став самостійнішим, дорослішим. Згодом вони дружили – Діана завжди поділяла погляди брата у прагненні досконалості у всьому.

Мати загиблого чернівчанина Оксана: \"Він обіцяв приїхати на свій день народження...\"

Після школи хлопець обрав спеціальність електромеханіка. Вчився в індустріальному коледжі, а потім вступив на заочне відділення «Львівської політехніки». Бажання незалежності від батьків привело хлопця на службу за контрактом у Чернівецькому прикордонному загоні. Підлеглими у Віктора були в основному жінки-зв’язківці, тому навіть у неробочі зміни він часто консультував колег з приводу усунення недоліків у роботі техніки.
Після закінчення у лютому 2014 року 3-річної контрактної служби юнак виявив бажання започаткувати власну справу. Оскільки практичних умінь та навичок було обмаль, влаштувався на роботу в майстерню з ремонту комп’ютерів.

Мати загиблого чернівчанина Оксана: \"Він обіцяв приїхати на свій день народження...\"

…Події кінця 2013 року на київському Майдані зустрів, ще будучи контрактником. Скрупульозно обговорював їх з родиною та, як і всі, сподівався на кращі часи. Анексію Криму сприйняв з великим обуренням. Все дивувався, «як люди можуть так чинити». У його розумінні від’єднання Криму від України – це як позбавлення цілісного організму якогось важливого органа.
Перша повістка з військкомату надійшла хлопцеві у березні, коли розпочались бої за Донбас. За нею не забарилася друга, і він відправився до колишнього 300-го полку, що в Чернівцях. Як і всі його побратими, перебував то у військовій частині, та на навчаннях на полігоні в Сторожинці.

Мати загиблого чернівчанина Оксана: \"Він обіцяв приїхати на свій день народження...\"

Знаючи, що батьки хвилюються, дотримувався настанови матусі Оксани: «Час жорстокий, світ ненадійний, подзвони і скажи, як справи», отож за першої нагоди старався зателефонувати батькам. При цьому ні на що не нарікав, не скиглив і не скаржився. Приїхав додому відсвяткувати Великдень разом з Владом Файфурою, матері якого на той час не було вдома. Потім було ще одне звільнення від служби — на травневі свята. Тільки заночував удома, а наступного дня за тривожним викликом поїхав назад до військової частини. Ще один раз, востаннє, Оксана Ананіївна бачила сина 7-го травня, коли він повідомив, що має поїхати з Чернівців. Вони тоді з чоловіком накупили різних продуктів і медикаментів та привезли синові до частини.

Військові поспішали, отож батько тільки встиг передати Віті сумку, а Оксана Ананіївна навіть не мала можливості пригорнути сина до серця.

…Він не казав рідним, куди їх відправляють, а вони губилися у здогадках: Одеса, Рівне, Житомир… Уже по приїзді Віктор зізнався, що це – Луганськ. Але заспокоював: «Тут не стріляють, мамо». Оксана Ананіївна розуміла, що таємниці її син не видасть нізащо. І задля того, аби батьки не тривожилися, ніколи не розкаже про свої негаразди.

Мати загиблого чернівчанина Оксана: \"Він обіцяв приїхати на свій день народження...\"

Віктор дзвонив додому. Як правило, двічі на день. Коротко «доповідав»: усе добре, живий-здоровий. Рідні через радіо-телепередачі вдома дізнавалися, що нашим військовим бракує питної води, але син сприймав це як належне: служба…

…Їй снилися тривожні сни. Один із них – що всі хлопці повернулися з війни. Інший – що прийшла «похоронка». Тож заспокоювалася тільки тоді, коли чула Вітін голос.

«А 16 червня він чомусь зателефонував дуже рано, – розповідає мати. – Був якийсь втомлений. Запитав, що ми робимо. Я й собі справилася, чим займається він з хлопцями. Чергового разу запевнив, що все добре. Десь о 17-й був другий дзвінок, голос бадьоріший, ніж зазвичай. Я дякувала Богу, що все спокійно». У 24-й школі саме готували випускний для 9-класників, тож Діаночка хвалилася братові, яка у неї гарна сукня, який буде макіяж. Віктор казав, що дуже б хотів бути у сестри на урочистостях, на святковому вечорі, але тепер не виходить, тож буде вдячний, якщо вона «скине» йому фото по Інтернету. Та пообіцяв обов’язково приїхати додому на свій день народження, 20-го липня. «Проси Бога, аби всі були живі-здорові», — відповіла на це синові пані Оксана. — Може, сказала в лиху годину…», — витирає жінка гіркі сльози.
17-го уранці і батько, і мати, і Діана прокинулися одночасно. Всі дивилися одне на одного і мовчали, не розуміючи, що відбувається. Впродовж дня

Віктор не задзвонив, але батьки сподівалися, що це такі заходи безпеки.

Наступного дня вони пішли на урочистості до школи. Від директора Оксана Ананіївна почула про загибель чернівецьких хлопців, через що заборонили проводити випускні вечори. Вночі мати молилася та слізно просила Всевишнього вберегти її дитину. Ще не знаючи, що вже запізно…
І щойно зазоріло 19-го, рідні Віктора Мігована кинулися до військової частини. Батько пішов до командира, а пані Оксана почала спілкуватися з жінками, котрі вже тут зібралися та вимагали повернути їхніх рідних із зони проведення бойових дій. Одна з них зателефонувала на Схід та запитала свого сина, чи не знає він, хто загинув. Відповідь «Так, ваш загинув» вирвала з глибини душі і серця Оксани Ананіївни несамовитий зойк відчаю. Люди подали стільчик, аби присіла, заспокоювали: ще нема офіційних повідомлень. А серед бійців є, мовляв, не лише вбиті, а й поранені, полонені, безвісти зниклі…
Жінка раптом відчула, що її Віті таки вже немає. У свідомості майнуло, що це всього лише нічне жахіття. Мине ніч, і все стане на місце. Бо як це так – її син не приїде, як обіцяв, на свій день народження? Не довчиться, не матиме сім’ї?

Вже коли прибув до Чернівців «вантаж -200», на впізнання поїхав чоловік. Рідні не добивалися деталей загибелі сина – як і всі, хто втратив своїх дітей, знали, що він з побратимами їхав на допомогу «айдарівцям», що військові збилися з дороги, потрапили у засідку, був пекельний бій біля якогось гольф-клубу, все горіло…

…Віктора Мігована ховали разом з усіма полеглими бойовими друзями-чернівчанами 22-го червня 2014 року. Місце на Алеї Героїв стало для нього і його хлопців вічною домівкою. І місцем, до якого завжди приходитимуть рідні, аби поспілкуватися та поплакати. Аби вклонитися могилці та щиро пом’янути свого юного Героя…

Мати загиблого чернівчанина Оксана: \"Він обіцяв приїхати на свій день народження...\"

Наталія БРЯНСЬКА

Новини Партнерів