Два роки тому розпочалася Революція Гідності. Говорити про її повну перемогу зарано, адже багато завдань ще не виконано. Проте деякі успіхи вже є. На жаль, є й суттєві втрати. Про них варто поговорити зважено і спокійно: українцям треба рухатися вперед незвіданими шляхами, отож необхідно бути готовими до різних несподіванок.
Перемоги чи поразки?
Революція Гідності була спрямована проти корумпованого режиму Януковича – прямого агента Москви. Наляканий диктатор втік до свого кремлівського хазяїна, прихопивши з собою мільярди накрадених доларів. Україну покинули й найбільш дискредитовані його прибічники, і також не з порожніми руками. Але залишилася сама корумпована система, що дозволяла безкарно красти і вчиняти інші злочини, які постійно послаблювали нашу країну, не даючи їй розвиватися. В руках прибічників Януковича перебувала значна частина державного апарату, судова система і правоохоронні органи.
Без їхньої люстрації рухатися вперед було неможливо. А процес люстрації блокувався на різних рівнях – система боролася за самозбереження. Щоб подолати шалений опір, нові власті запросили на важливі державні посади іноземців, які мали досвід успішного здійснення реформ. На певних ділянках почалися позитивні зрушення, втім, майже непомітні для більшості простих українців: їх гасила повсюдна продажність чиновників та їхня професійна некомпетентність. Іноземці при владі не могли подолати такого опору. Зміни мають визріти всередині держави, імпортувати їх неможливо.
І тут ми побачили головне досягнення революції – значне зростання громадської активності. Ще на Майдані тисячі звичайних громадян продемонстрували небачену раніше здатність до самоорганізації. Практично з нічого виникли сотні самооборони, зародився могутній волонтерський рух, котрий зміг забезпечити революціонерів усім необхідним – їжею, медичною допомогою, теплим одягом.
А коли \”головний стратегічний союзник України\” підло вдарив нам у спину, проти російської агресії піднялися мільйони. За часів Януковича російськими агентами були зруйновані Збройні Сили України: Кремль готував агресію впродовж тривалого часу, послідовно позбавляючи українців можливості гідно протистояти нападникові. У жалюгідному стані опинилися і спецслужби. Відсутність у нас боєздатних військових частин дозволила московським злодіям поцупити український Крим практично без опору з боку ВСУ. Відчувши безкарність, вони полізли на Донбас. А тут наштовхнулися на серйозний опір.
Сотні самооборони з Майдану рушили на новий фронт. До них долучалися добровольці з усієї України. Волонтери забезпечували їх їжею, одягом і навіть зброєю. На очах народжувалася нова, справді народна армія. Громадяни України несли у волонтерські організації все, що могли. Допомога ця ішла також в частини армії та відродженої Національної гвардії. Зовсім несподівано для себе агресор відчув сильні удари з українського боку. Замість створення ілюзорної \”Новоросії\” на території восьми українських областей, проросійським силам вдалося взяти під свій контроль лише частини Донецької і Луганської областей.
Важливою перемогою нашої революції стало те, що Україну підтримало світове співтовариство. Захід запровадив проти агресора серйозні економічні санкції, які помітно послаблюють Росію. На Майдані українці вимагали асоціації з Європейським Союзом, і за два роки парламенти всіх країн ЄС ратифікували угоду про асоціацію. Відкривається шлях для тісної співпраці України з розвинутими країнами Заходу, без чого їй неможливо переорієнтувати свою економіку з російських ринків на західні.
Розрізати московську пуповину
Україна надто довго перебувала під владою Кремля. І царська, і совєтська імперії докладали значних зусиль для цілковитого розчинення складових частин єдиної держави в імперському загалі. Під кінець існування СССР багато говорилося про \”єдиний народногосподарський комплекс\”, і це були не лише розмови. Оголосивши 1991 року свою незалежність, Україна так і залишилася частиною того \”комплексу\”. А це означало її залежність від Москви в економічній сфері. Без російських нафти і газу, без російського ринку наших товарів українська економіка не могла нормально функціонувати.
Кремль вважав Україну намертво прив\’язаною до себе цією пуповиною. Коли народжується нове життя, пуповину розрізають. Її необхідно було розрізати і у випадку народження нової держави. Нарешті це сталося внаслідок Революції Гідності та подій, що вибухнули після Майдану. Війна на Донбасі та окупація Криму позбавили нашу державу значного сегменту економіки. Втрати виявилися величезними, їх відчули не лише рядові громадяни, а навіть олігархи. Виникла нагальна потреба переорієнтації нашої економіки, ігнорувати яку стало неможливо. І процес пішов, хоча й не так швидко, як вимагає ситуація. Що ж, у реальному житті позитивні зміни відбуваються повільно, на відміну від негативних…
Йдеться не лише про розрив у сфері економіки. Не менш важливими є зміни у галузях психології й історичної пам\’яті. В Україні нині відбувається процес декомунізації, у ході якого країна позбувається віджилих символів, які заважають рухатися вперед. Нерідко можна почути: знайшли час для перейменування населених пунктів, вулиць і площ, знесення пам\’ятників минулої епохи! Що, немає більш нагальних проблем? Досвід посткомуністичних країн показує, що й справді немає. Доки навколо аж рясніє від усіх отих ленінських ідолів, вулиць Комуністичних і площ Радянських, говорити про будівництво нової європейської держави не доводиться. Настав час позбуватися старого, щоб створювати нове.
А до нового життя шлях виявився важким і кривавим. Більшість незалежних держав у своїй історії мусила відстоювати власну незалежність зі зброєю в руках. Нині довелося і нам. У цій боротьбі були і перемоги, були і поразки. Багато людей розчаровані різким падінням свого життєвого рівня. Проте жодна революція ніколи не приводила до швидкого покращення життя більшості громадян. Необхідний час для зламу віджилого (чим займається будь-яка революція) і побудови нового (що робить лише успішна революція). Ми перебуваємо на початку цього нелегкого шляху. Нас намагаються зіштовхнути з нього, повернути у те минуле, з якого українці прагнуть вирватися. Не вийде – народ рушив у майбутнє, і на заваді йому краще не стояти. Бо змете!
Ігор Буркут, політолог
peredplata
