Джерела водопостачання у нашому краї завжди були оточені високим всенародним пошанівком. У кожному населеному пункті існували свої звичаї поклоніння криницям. Під час журналістських відряджень я зафіксував у своїх записниках низку непересічних фактів про ставлення моїх краян до криниць як до вкрай необхідних життєдайних атрибутів.
Буковинські криниці приховують багато нерозгаданих таємниць. У їхніх плесах віддзеркалюється багатовікова народна звичаєва культура, яка, на жаль, до цього часу ще належно не досліджена.
З особливою пошаною ставляться до своїх криниць мешканці Погорілівки Заставнівського району. Усі сільські колодязі належно доглянуті та мають гарне зовнішнє оформлення. Поряд з багатьма встановлені хрести. В селі зберігся цікавий прадавній звичай тримати в криницях ікони із зображенням Богоматері. Освячений у церкві образ Діви Марії кріплять до ланцюга і опускають у воду, де він зберігається постійно. Піднімають оберіг на Великдень і несуть до хати, промовляючи над ним молитви. Ікони із зображенням Богоматері з’явилися в криницях Погорілівки у XVIII столітті й були виявом особливого пошанівку до водних джерел. Одна з таких реліквій виставлена в музеї села.
Побожне ставлення до криниць вкоренилося у Погорілівці невипадково. Адже тут віддавна існувала проблема з водою, особливо в горішній частині населеного пункту. Спричинена вона тим, що в цьому місці криницю викопати дуже тяжко, оскільки шлях до водоносних шарів перекриває копачам товстий камінний пласт, пробитися крізь який без вибухівки чи без застосування надтвердих бурів неможливо. Отож криниці є лише в низинній частині села, і воду для домашніх потреб людям доводиться носити здалеку або доставляти бочками. Тому до кожного колодязя тут особливе ставлення.
У бессарабських селах Буковини теж побутують свої звичаї. Подекуди в цьому регіоні люди тримають у криницях освячені у церкві букетики з василька.
На Хотинщині криниці ще називають чешмами. Це слово турецького походження запозичене місцевими мешканцями ще з часів входження наших земель до складу Османської імперії. «Чешма» у тюркських народів означає «криниця».
Бессарабські колодязі, як і турецькі, зсередини облицьовувалися каменем. Поряд з ними обов’язково стояло велике корито, видовбане з пісковика. З цих ємностей спекотної пори поїли худобу. Таких самобутніх криниць в інших регіонах нашого краю немає.
У деяких селах Буковини поширеними були й криниці-журавлі. Найбільше їх ще й дотепер можна побачити в селі Маршинці
Новоселицького району. Колодязь-журавель тривалий час був навіть на обійсті естрадної примадонни Софії Ротару.
Популярними на Буковині були й криниці-кадуби. Їх облаштовували довкола придорожніх джерел. Щоби вода була в них прохолодною, стінки кадуба облямовували кам’яними брилами. Зверху таку міні-криничку накривали дашком, покритим гонтом.
На Заставнівщині навіть є село, назва якого походить від слова «кадуба», – Кадубівці.
З давніх-давен на Буковині мала місце гарна традиція – на цямринні кожного придорожнього колодязя неодмінно стояв кухлик чи глечик, з яких можна було попити свіжої водиці.
На Сокирянщині деякі господарі тримають узимку в криничній воді бочки з квашеними огірками. Їх опускають туди на ланцюгах. Огірки, що утримуються в такий спосіб, напрочуд смачні та хрумкі В селі Росошани донедавна жив чоловік, який прославився тим, що копав криниці на спомин про своїх полеглих фронтових побратимів.
На Буковині існувала також добра традиція зводити криниці на готарях для громадського користування. Одна з таких гуманних пам’яток стоїть на околиці села Брідок Заставнівського району. Її прикрашає табличка з прізвищем того, хто доклав рук до появи цього дива. На ободку відра добротворець вигравіював такі слова: ”Попий водиці з цієї криниці і спом’яни того, хто її викопав”.
В селі Дорошівці Заставнівського району біля криниць прийнято встановлювати камінні хрести з написами про дати катастрофічних повеней, які накочувалися на населений пункт в різні роки.
У цьому селі жив колись каменотес Георгій Павчук, який вирізав із піщаника фігури Діви Марії та встановлював їх біля сільських криниць чи джерел. На жаль, в часи повального атеїзму вони були знищені. Збереглася лише одна з них, яку місцеві жителі перенесли на цвинтар. Ці скульптури є взірцями так званого народного примітиву, але саме цим вони і привертають увагу до себе. Наївність і простота зображення беруть за душу.
Заслуговує бути внесеною до переліку визначних криниць і Турецька криниця, що в Чернівцях. У неї особлива історія. Цей колодязь тривалий час поїв водою сотні чернівчан. Турецьким його назвали тому, що ним у часи Османського панування користувалися представники цього етносу.
У старих Чернівцях з водою було сутужно, оскільки в горішній частині міста викопати криницю було надзвичайно важко.
Там, де зараз стоїть Турецька криниця, било потужне джерело, яким чернівчани масово користувалися. Їздили сюди по воду фірами. Підприємливі фірмани доставляли її заможним містянам бочками. Історик нашого міста Раймунд Кайндль стверджує, що спершу ця криниця називалася Панською.
В австрійські часи джерело було взяте під контроль влади. За ним наглядав окремий сторож.
З огляду на перебої у водопостачанні, тодішній правитель міста Габріель фон Сплені розпорядився виправити становище шляхом копання нових криниць. За кілька років їх уже було близько трьох десятків. Але з часом вони позамулювалися й проблема з водопостачанням знову стала для чернівчан нагальною. Тож влада змушена була звести з північного боку сховище для води.
У цей період невпізнанно змінилася й довколишня площа. Її було вимощено бруківкою, відремонтоване шляхове покриття та прокладено тротуари. Над криницею з’явилося спеціальне капітальне накриття, стилізоване в східному стилі. Нижче площі єврейське населення облаштувало для себе спеціальну обрядову ритуальну купальню, так звану мікву, в яку надходила вода з уже згадуваного джерела, оскільки міква ритуально повинна користуватися лише протічною вологою. Застійна, нерухома для очищення тіла не годиться, як вважають євреї.
Василь БАБУХ,
журналіст, природознавець, фотограф
peredplata
