Успішний розвиток України – найбільша небезпека для Путіна. Якщо почнеться помітне зростання життєвого рівня простих українців, а наша країна набиратиме ваги у світі, тоді для рядового громадянина РФ стане зрозумілим: сучасна політика Кремля є повністю провальною, тож владу в Москві необхідно міняти. Щоб не дати Україні розвиватися, нам завдають ударів у різних сферах. При цьому використовують численні помилки керівництва країни, насамперед – разючий контраст між його словами і ділами.
Жебракам демократія не потрібна
На Майдані українці вимагали глибинних суспільно-політичних змін, щоб впливати на владу в країні, змушуючи її діяти в інтересах переважної більшості громадян. Іншими словами, розвитку демократії. А її носієм у розвинутому суспільстві є середній клас. Він може захищати власні інтереси за допомогою законних методів і має достатньо часу та знань для активної участі у політичному житті.
Натомість озлиднілі, люмпенізовані люди весь свій час мусять витрачати на задоволення власних елементарних потреб. Вони вірять у диво, у \”мудрого вождя\”, який має вести їх у \”щасливе життя\”. Очікувати громадянської активності від цієї сірої маси не варто. Вона не здатна брати на себе відповідальність за власну долю. Такий людський матеріал легко може спалахнути, але його вибух матиме лише руйнівну силу – будувати жебраки не можуть. А коли їхня кількість у суспільстві швидко зростає, загроза соціального вибуху перетворюється на реальну небезпеку.
На жаль, саме такий процес нині відбувається в Україні. Економіка опинилася у глибокій кризі й замість очікуваного економічного зростання тупцюється на місці. Причин цьому є багато, і серед них чимало тих, що безпосередньо зумовлені Москвою. Внаслідок її агресії Україна втратила на Донбасі більше чверті своєї промисловості. А закриття російських ринків для наших товарів примусило вітчизняних виробників шукати нових ринків у дуже невигідних умовах. Ринки різних країн давно поділені, до того ж, економічна ситуація у світі далеко не блискуча. Відтак виробництво на багатьох українських підприємствах скорочується або взагалі припиняється, маса людей опиняється без роботи. Державний бюджет втрачає значні кошти, які отримував від податків на товари, що раніше продавалися за кордон. Чим його наповнювати?
А наповнюють за рахунок податків на рядових громадян. Україна вибилася у світові лідери за податковим тягарем, який давить її простолюд. Адже стягають гроші саме з нього, а не з олігархів, які продовжують визначати політику держави. Щоб врятуватися від злиднів, багато українців шукає роботу за кордоном. Тому Майдан і вимагав скасування віз до країн ЄС, де існує реальна можливість заробити на нормальне життя. Проте Європейський Союз не спішить робити такий подарунок українцям, пов\’язуючи скасування візового режиму з проведенням глибинних реформ у нас. Тож все більше громадян України намагається самотужки вирішити це питання, отримуючи громадянство інших країн.
\”Паспортне питання\” як привід для чергового конфлікту
У Чернівецькій області популярними є румунські паспорти, у Закарпатській – угорські або словацькі. Українське ж законодавство не передбачає подвійного громадянства, хоча і не встановлює суворої відповідальності за таке порушення. Паспорт країни ЄС дає можливість безперешкодно в\’їжджати до Європейського Союзу, а також купувати там автомашини за ціною, значно меншою, ніж в Україні. Останнім часом у Чернівцях розгорається великий скандал з приводу використання деякими депутатами облради румунських паспортів для ввезення в Україну автомобілів, куплених за такою схемою.
Невдовзі конфлікт використали у власних інтересах ті місцеві громадські активісти, які хочуть змінити обласну владу. Вони заявили про \”порушення прав румуномовного населення області\” й закликали до перекриття міжнародної траси. А це вже підпадає під дію кримінального кодексу. Значить, справу до загострення ведуть свідомо, сподіваючись на якусь серйозну підтримку. Кому це вигідно? Румунії – навряд чи, вона добре усвідомлює небезпеку для себе з боку Кремля, тому не зацікавлена у погіршенні відносин з Україною.
Румунії подібні конфлікти можуть створити непрості проблеми. В цій країні, головним чином у Трансільванії, проживає близько 1 млн. 400 тис. етнічних угорців. До президентства Чаушеску, у 1952-1968 рр. частина районів з компактним угорським населенням входила до складу Угорської автономної області. Але \”геній Карпат\” проводив шовіністичну політику, спрямовану на швидку асиміляцію національних меншин, і ліквідував цю автономію. А у 2009 р. місцеві угорці спробували відновити її під назвою \”Секуйський край\”, проте офіційного визнання не отримали. Бухарест повинен проводити дуже зважену політику щодо румунських громад за кордоном, щоб не отримати небажаних конфліктів на своїй території.
Натомість Москва постійно провокує конфлікти в Україні. Її агентура минулого року спробувала проголосити \”Бессарабську Народну Республіку\” в Одеській області. Чернівецьких румунів намагалися підштовхнути до вимог \”автономії\” для себе. Подібні акції ведуть до послаблення України, а саме цього і добивається Кремль, щоб завадити розвитку нашої держави.
Розпалювання Москвою інших вогнищ напруги в Україні
На боці донецьких бойовиків проти України воюють не лише найманці з Росії, є там і озброєні групи громадян інших країн. Зокрема, сербський добровольчий підрозділ \”четників\”. А також угорські шовіністи, які здобувають бойовий досвід для силового відродження \”Великої Угорщини\”, до складу якої прагнуть включити українське Закарпаття, румунську Трансільванію, сербську Воєводину, а також цілі країни – Словаччину і Хорватію. Апетити великі, ще й їх підтримують російські імперіалісти, яким потрібні зовнішні союзники.
Путіна тривожить зростання міжнародної активності України, яку він хоче пригасити розпаленням конфліктів між українцями та сусідами іншого етнічного походження. Головні удари завдаються по польсько-українських відносинах і по зближенню України з Ізраїлем. Використовується для цього будь-який привід. Наприклад, наприкінці 2015 р. в Умані було відкрито пам\’ятник ватажкам Коліївщини 1768 року Гонті й Залізняку. Негайно російські ЗМІ розгорнули пропагандистську кампанію, яка оголосила ці історичні постаті \”масовими вбивцями\”, а українських гайдамаків – \”грабіжниками, ґвалтівниками і садистами\”.
Пропагандисти навіть стверджували, що лише поява російських військ під командою генерала Кречетнікова врятувала єврейське і польське населення Правобережної України від \”геноциду\”. Насправді ж масовий гайдамацький рух був відповіддю на шляхетські звірства, і його стимулювали царські агенти для послаблення антиросійської конфедерації польської шляхти. Гайдамаки послабили шляхту, а російські війська негайно завдали їм зрадницького удару в спину. Нині ж дуже складну історичну подію свідомо зводять до примітивної схеми, щоб, піднявши емоційну хвилю, посварити українців з поляками і євреями. Роздмухують й інші сумні приклади з історії з тією ж метою. Росія взагалі звикла жити минулим і цю звичку намагається нав\’язати іншим.
Важкі часи нині в нашій країні. Але українці знають чого хочуть і намагаються вийти на нові шляхи розвитку. Нам будуть заважати все більше. Але час працює на Україну. Зміни в країні відбуваються, хоча й дуже повільно. Згаяно було майже чверть століття, коли правителі держави лише проїдали спадщину минулих поколінь, а не створювали нових джерел розвитку. Нині необхідно надолужити те, що бездарно втрачалося раніше. Важливо для нас сили віддавати на будівництво нової держави, а не витрачати їх у конфліктах, спровокованих як зовнішніми силами, так і місцевими політиканами.
Ігор Буркут, політолог
peredplata
