Бувають історичні події, оцінювати які навряд чи можна однозначно. Одній із них на початку березня виповнюється 99 років. Правда, в історію ця весняна подія увійшла під назвою \”Лютнева революція 1917 року в Росії\”. Адже царська імперія жила за старим, Юліанським календарем, і революційні виступи у Петрограді розпочалися 23 лютого за старим стилем, тоді як Григоріанський календар показував уже 8 березня. Дивним чином ті давні події віддзеркалюються у сьогоденні.
Чому спалахнула революція?
Життя не стоїть на місці, необхідно постійно його коригувати, вносячи відповідні зміни. Їх називають реформами. Проте у разі збереження старих форм управління державою виникає глибокий конфлікт у суспільстві, який може призвести до силового зіткнення – революції. А Російська імперія на початок ХХ століття у політичному відношенні залишалася подібною до феодальних монархій середньовіччя. У 1905-1907 рр. вона пережила криваву революцію, що примусила царя все-таки здійснити деякі реформи. Вони принесли певні позитивні результати: зокрема, швидко зросли темпи економічного розвитку країни. Проте політична влада так і залишилася в руках старих архаїчних сил – аристократів і дворян. Лише її часткою вони поділилися з найбагатшими капіталістами. А суспільство терміново потребувало докорінного оновлення, приходу до влади національної буржуазії. Проте війна відволікала суспільні сили від нагальних змін.
Втома від війни зростала, а разом з ним і невдоволення царською владою. Вибух стався у столиці, коли почалися народні заворушення через нестачу хліба. На їх придушення було кинуто війська, але солдати перейшли на бік протестуючих. Події розвивалися стрімко, охоплюючи все більше людей. Під їхнім тиском цар зрікся влади, а у Петрограді було сформовано Тимчасовий уряд. Повсталі насамперед розігнали знавіснілу поліцію, замість неї добровольці почали створювати міліцію. Студенти і старшокласники взяли гвинтівки й пішли патрулювати вулиці. А там вже вирувала стихія: з тюрем випустили всіх ув\’язнених, і злодії та ґвалтівники негайно взялися за улюблену справу. Захищаючись від них, прості люди озброювалися, частішали вбивства.
Імперія розвалювалася на очах, пригнічені нації бралися за створення власних держав. Солдати на фронтах не хотіли воювати і браталися з противником. А тимчасова влада постійно обіцяла провести необхідні зміни, підміняючи конкретні справи гарними балачками. Усе це викликало масове невдоволення, чим користалися політичні авантюристи – більшовики, анархісти, ліві есери. У результаті вони восени захопили владу, потім розв\’язали громадянську війну і жахливий \”червоний терор\”. Більшовицькі збройні загони кинулися придушувати національно-визвольні рухи – від українського до фінського. Декому вдалося відбитися від них, інші знову потрапили під чужу владу.
Лютнева революція розпочиналася під чудовими гаслами свободи, рівності й братерства, але призвела до протилежних результатів. Могутню революційну енергію \”вожді\” скерували не на створення сучасного державного механізму, а на деструктивні дії. Озброєні робітники, солдати і матроси обвішувалися червоними та йшли збивати царських орлів з державних установ. Замість того, щоб у цих установах запроваджувати нову владу, підзвітну суспільству і здатну управляти цивілізованими методами.
Уроки революції
Лютнева революція 1917 р. підтвердила стару істину: краще поступові й добре продумані зміни, ніж раптовий злам всього старого життя. Але ці зміни здатні проводити лише розумні й добре освічені політики, які думають про майбутнє держави. Коли ж при владі перебувають ті, хто піклується лише про власний добробут, нічого доброго від них очікувати не варто. На жаль, така ситуація зберігається нині в Україні.
Під час розпаду СССР влада на його руїнах опинилася в руках жлобів, нездатних зрозуміти навіть суть національних інтересів держав, що утворилися замість величезної совєтської імперії. Під гаслами \”свободи і демократії\” вони фактично створювали феодальні князівства, де панівні стани перебували над законом і поза громадським контролем. Права простолюду ігнорувалися, а закон підміняла сваволя новітніх магнатів. Їх назвали \”олігархами\”, і мільйони простих людей мусили своєю каторжною працею збагачувати зажерливих правителів. Самі ж сучасні кріпаки скніли у злиднях.
Волелюбні українці довго терпіти такого знущання над собою не змогли. Двічі – у 2004 і 2014 роках – вони піднімались на боротьбу за власні права. На жаль, кожного разу запалу на повну перемогу не вистачало. Замість повної заміни остаточно дискредитованої \”еліти\”, владу лише передавали від одного угруповання жлобів іншому. Суспільство натомість штучно позбавлялося стимулів до розвитку.
Розчарування у нездійснених гаслах Лютневої революції 99 років тому штовхнуло простолюд в обійми брехунів і злочинців, які пообіцяли \”землю селянам, фабрики робітникам, мир народам\”. На хибний шлях стали десятки мільйонів людей, спровокувавши найбільшу трагедію ХХ сторіччя. Кількість її жертв достеменно підрахувати вже ніколи не вдасться. У сучасних розчарованих українців, на жаль, не сформовано імунітету проти соціальних демагогів – це видно з підтримки у суспільстві явних популістів. Як у 1917 р. Німеччина скористалася наївною довірливістю росіян і підкинула їм Леніна з його руйнівною ідеологією, так нині Росія підкидає нам різних соціальних демагогів з гучними гаслами. Проте уроки історії необхідно пам\’ятати.
Якби навесні 1917 р. революційна енергія значних соціальних сил була спрямована на модернізацію суспільства, а не на боротьбу за владу різних політиканів, тоді творча робота відволікла б людей від кривавого протистояння. Нинішня верхівка України має врахувати цей досвід, інакше розділить долю Тимчасового уряду. Нині вже йдеться про збереження Української держави і створення сприятливих умов для її швидкого розвитку. Інакше наші нащадки не будуть святкувати чергові річниці Революції Гідності, а із сумом згадуватимуть її роковини. Як згадують нині у державах на руїнах Російської й совєтської імперій сумні роковини революції 1917 року.
peredplata
