Днями підійшов час розгляду однієї з «танкових» петицій на сайті ЧМР, і тому минулої п’ятниці в міській раді оголосили громадські слухання з приводу танка Нікітіна.
Оскільки першою, яка набрала голосів, стала петиція проти демонтажу та актів вандалізму, то й зібралися переважно її прибічника – захисники танку і Вітчизни. Виговоритися мав змогу кожен. Присутні – люди поважного літнього віку – майже одностайно виступали за те, щоб танк стояв непорушно. Мовляв, об’єкт для виховання, історична пам’ять, і взагалі, в країні війна, а танк дулом наче на схід повернутий, якраз в бік ворога. Присутні на засіданні члени ради з питань охорони культурної спадщини, натомість, висловлювали погляди менш консервативні. Звучала ідея танк якимось чином осучаснити, чи забрати звідти й перенести в музей військової історії краю, чи взагалі відремонтувати і відправити на АТО. Поговорили-поговорили отак не годину і не дві – і розійшлися ні з чим: мовляв, демонтувати танк ніхто не збирається, адже він охороняється державою, вандалізму щодо нього вчинено теж не було, а щодо арт-об’єктів – ну от коли набере друга петиція достатньо голосів, тоді й зустрінемося ще раз.
По всій Україні таких танків – не один десяток. В самому лишень Луцьку їх взагалі шість, проте всі вони – на території Музею українського війська і військової техніки. Взагалі, Т-34 – наймасовіший танк пам’ятник. У період до і під час другої світової радянські заводи випустили понад 35 тисяч танків цієї моделі. З 1944 – ще 35 тисяч. А з 1965 до двадцятої річниці з дня перемоги їх почали масово ставити у містах і містечках по всьому радянському союзу. Постамент у Чернівцях теж поставили у 60тих. За легендою, його подарувала місту військова частина, де служив Нікітін, приславши бойову машину на прохання чернівчан. Проте ніякої гарантії, що цей танк – «саме той», насправді немає.
До слова, в самому понятті «арт-об’єкт» немає нічого, пов’язаного із вандалізмом, це «об’єкт мистецтва, річ, яка несе не лише матеріальну, але й художню цінність». Як це не прикро, але на недоречному місці і відірваний від історичного контексту, нестріляючий танк – не дуже то й тягне на художню цінність, він виглядає скоріш як груда заіржавілого металобрухту. От в Івано-Франківську в свій час художньої цінності в нерухомій техніці не побачили – тамтешній танк зник із постамента ще на початку дев’яностих, і місцеві поговорюють, що його вночі зняли і здали на брухт. Цікаво, який відсоток чернівчан помітить пустку на розі вулиць Гагаріна і Нікітіна, якщо і наш танк випадково вночі зникне? І чи битимемо ми на сполох і кричатимемо про понівечену історичну пам’ять і втрачений об’єкт для виховання. Чи тихенько забудемо і згадаємо лише коли на місці танку зведуть який-небудь макдональдс?
Надія РУСНАК
P.S. У дворі біля мого будинку ще з початку дев’яностих стоїть покинута «бетономішалка». Звичайнісінька бетономішалка,тисячі таких машин використовуються щодня, за допомогою цього пристрою було зведено сотні й тисячі будинків. Про те, що це саме бетонозмішувач, я дізналася не так давно. Дітлахами ми на вулиці називали її «залізякою» або ж «качелею», ми залазили в той двір і каталися на ній, адже дитячого майданчика поблизу не було. Роками я про неї не згадувала, аж нещодавно мій молодший брат запитав: «А ти теж як була маленька, каталася на тій купі заліза в дворі?» І тоді я зрозуміла, що це вже не просто бетонозмішувач – це носій традицій, якщо хочете, символ зв’язку поколінь, один із найважливіших спогадів мого і братового дитинства. Проте якщо коли-небудь в тої купи заліза об’явиться власник, викине її геть і організує в дворі нормальний, людський дитячий майданчик – я буду тільки за.
peredplata
