Протест проти тиранії, або Що штовхнуло підлітка під колеса потяга

Дев`ятого грудня 2015 року загинув 10-класник Ставчанського ЗНЗ І-ІІІ ступенів Октавіан Вегера.
Коротке життя хлопця з Давидівців обірвалося на колії. Кидаючись під поїзд, він вирішив звести рахунки не тільки із собою, а й з тим навколишнім світом, який його оточував в останні місяці.

Протест проти тиранії, або Що штовхнуло підлітка під колеса потяга

Октавіан ріс скромним і чемним. Вчився як міг. Але любив музику. І до навчання ставився відповідально. У рідній школі про нього відгукуються тільки позитивно, дуже шкодують, що Октавіан так рано й неочікувано відійшов у вічність.

Життя та поведінка хлопця різко змінилися у негативний бік тоді, коли він перейшов на навчання у 10 клас до школи сусіднього села Ставчани. З перших днів почалися незрозумілі діяння. Раніше хлопець з великим задоволенням відвідував школу в рідному селі. А у Ставчанах з 1 вересня до 1 грудня без поважних причин пропустив 42 уроки. Чому Октавіан не ходив до школи? Що стало причиною пропусків? На ці питання навіть зараз ще ніхто не дав відповіді. А даремно.

Бо саме стосунки у новій школі – з однокласниками, з вчителями, з директором і, насамкінець, з міліціонерами, які часто навідувалися до цього навчального закладу, стали причиною трагедії, яка трапилася 9 грудня 2015 року.

Після смерті юнака були спроби виправдати самогубство якимось нездоровим впливом на психіку підлітка Інтернет-сайтів, котрі він часто відвідував. Але то не відповідає істині. Бо Октавіан до кінця свого нетривалого життя хотів жити. І про смерть навіть не помишляв.

Цікавим є невеличкий твір Октавіана, який він написав в останні дні навчання у рідній Давидівській школі, «Мої мрії та плани на майбутнє»:

«Сьогодні останній урок німецької мови. Я мрію стати вчителем музики. Тому що мені дуже подобається займатися музикою. І я хочу поїхати на екскурсію до Києва, у Китай, у Європу».

Так уявляв своє майбутнє хлопець. Він хотів жити, вчитися і працювати. Він хотів бачити світ. Вже у Ставчанській школі настрої та уподобання підлітка почали різко мінятися.

Передвісниками трагедії стали якійсь люди у цивільному. Вони представилися у школі міліціонерами, котрі ведуть там уроки права. Сказали, що помітили, ніби хлопці палять. Провели «виховну» бесіду і запросили з сільради характеристики для нібито постановки на облік до дитячої кімнати міліції.

Міліціонери часто навідувалися до Ставчанської школи. Там вони брали участь у днях і тижнях права. Це офіційно. А неофіційно їхня присутність впливала на дисципліну. Директор могла ними налякати будь-якого дебошира. І таким чином тримала у покорі всю школу. Згодом начальник відділу освіти Кіцманської РДА Руслана Равлюк у характеристиці на директора Ставчанської ЗНЗ Людмилу Степанівну Ватрич написала:
«Директор не завжди дотримується демократичного стилю керівництва. Це призводить до порушення соціально-психологічного клімату взаємовідносин у колективі».

Напевне, чиновник ще дуже м`яко змалював стиль стосунків директора з колективом школи, учнями та батьками. Діти, особливо підлітки, цей стиль вловлюють дуже швидко, боляче реагують на нього і відповідно до своїх характерів діють. Одні повністю підкорюються, інші бунтують. Але бунти мають різні прояви. Чи не стала смерть Октавіана Вегери цим самим бунтом, викликом, виявом непокори? Хтозна. Досі слідство не дає однозначної відповіді. Більше того, у школі нічого не змінилося з дня смерті підлітка. Ніби нічого й не сталося.

Але ж-бо сталося! Загинула молода людина. І не просто пішла з життя, а кинулася під поїзд, залишивши після себе страшну записку. Коли її читаєш, аж мурашки бігають по спині. Нерівний, рваний почерк підтверджує, що хлопець дуже хвилювався перед тим, як вчинити непоправне. Але він не хотів коритися тим умовам і тим законам, які панували до нього (а тепер уже видно, що й після його смерті) у Ставчанській ЗНЗ. Для кращого сприйняття ми подаємо цю записку обробленою.

«Всім пока.
Я прошу вибачення у всіх, якщо був десь неправ. Пробачте. Мамусько, пробач мені, будь ласка, за всі мої скандали. Але я пішов з життя через Л… С…. Вона рідкісна сука.
Не забувайте мене. Ще колись зустрінемось. Передайте Д. М., що я його ніколи не забуду. Він був найкращим другом. І передай йому мою сторінку в контактах….
Всім пока»
.

Протест проти тиранії, або Що штовхнуло підлітка під колеса потяга

Після такої записки вже додати нам нічого. Хіба питання: чому досі не усунута з посади директор школи? Принаймні, до того часу, поки не завершене слідство?!

Петро Кобевко