Ще не минув місяць, як у Чернівцях запрацювала нова поліція, тому про якісь конкретні результати її роботи говорити рано. Але вже зараз у місті можна помітити небачену досі екзотику: розчищений від недоладно припаркованих автівок міст на «Калинці», блимаючі сигнальні вогні поліцейських авто і дівчата у чорній поліцейській формі.
Анастасія Антименюк – новоспечена патрульна поліцейська – про здобутки і проколи перших тижнів роботи, перспективи і статус дівчини в поліції.
– Для початку: чому ти тут, в поліції?
– Хоча я поки ще навчаюся в університеті, коли оголосили набір у поліцію, зацікавилася й вирішила спробувати: чому б ні? Подавала заявку «між іншим», особливо навіть не розраховуючи на те, що пройду – гадала, братимуть лише за гроші або якихось крутеликів. І тому, отримавши під Новий рік листа із повідомленням, що мене відібрано до лав кандидатів, спочатку й не повірила – подумала, може, помилка якась. З`ясувалось – правда. Потім поїхала на навчання в Луцьк, тепер уже другий тиждень працюю.
– А що з університетом?
– Саме закінчую. Потрібно ж отримати диплом. А далі планую вступати заочно до якогось більш пов\’язаного з моєю нинішньою професією вузу юридичного напряму, наприклад, академії МВС чи ін.
– До речі, про навчання. Чого навчали кандидатів у нову поліцію? І чого, на твою думку, вас таки недовчили?
– Основний акцент робився на практичні навички: у нас була вогнева, тактична і фізична підготовка. Ми бігали, підтягувалися, віджималися, вчилися стріляти, надягати на порушника кайданки, протистояти йому… Цьому приділялося ну дуууже багато часу. Проте перші тижні показали, що на цій роботі усе таки багато паперової роботи: постійно треба заповнювати різні документи: рапорти, пояснення, звіти, протоколи… І тому, як правильно їх заповнювати, могли приділити, на мою думку, трохи більше уваги.
Хоча насправді навчання ще не закінчилося. У нас чи не щодня відбуваються різні тренінги, досі триває організаційна робота. Ми ще не працюємо так чітко, як повинні, проте викладаємося на повну і стараємося усі максимально.
– Складається враження, що патрульна поліція більшість часу їздить по місту і заповнює папери…
– Ні, насправді це не зовсім так. Коли я йшла в поліцію, то вважала, що Чернівці – це тихе і спокійне місто, в якому для нас майже не буде роботи. Проте зараз побачила місто з іншого, «закулісного» боку: щоночі трапляється щонайменше п’ять грабунків, крадіжки автівок… У нас є над чим працювати. Проте конкретно у моєму квадраті – в районі вулиці Гагаріна і до дріжзаводу – відносно тихо. Найчастіше нас викликають на сімейні скандали, бійки та конфлікти, також трапляються і ДТП.
– Не страшно виїжджати на бійки? Ти ж усе-таки дівчина…
– Не стільки страшно, скільки з’являється легка невпевненість, коли бачиш агресивно налаштовану людину. Але це, я думаю, через брак досвіду – раніше мені не доводилося спілкуватися з людьми напідпитку чи в стані наркотичного сп’яніння. Тим не менш, коли виходимо на завдання, ніхто не дивиться – мовляв, ой, дівчина, не треба їй туди йти. Всі ідуть разом.
– Тобто поряд з колегами-чоловіками ти не відчуваєш якихось привілеїв, поступок?
– Насправді – ні. В роботі у нас нема жодної різниці між хлопцями та дівчатами – нам постійно нагадують про гендерну рівність, ми навіть при зустрічі вітаємося одне з одним рукостисканням і спілкуємося на одному й тому ж рівні, не роблячи винятку ні для дівчат, ні для хлопців. Але інколи те, що я дівчина, все ж таки допомагає. При конфліктній ситуації чоловіки спокійніше реагують на дівчину-патрульного, спілкуються ввічливіше. Також був випадок, коли нас викликали на сварку, дівчина була налякана тим, що хлопець їй погрожував, і, можливо, тому з моїми колегами-чоловіками йшла на контакт не так охоче, як зі мною.
– А якісь «проколи» у тебе були?
– Серйозних не було – у нас дуже серйозно з дисципліною, тому помилки недопустимі. Але був один «протуп», пов\’язаний з документами: коли я вперше «вживу» оформлювала протокол по ДТП. Десь щось я недозаповнила. Поки що пробачили, проте сказали підтягнути самостійно, бо повторний такий недогляд дійде до керівництва.
– Питання, яке цікавить усіх: яка, якщо не секрет, у вас зарплата?
– Ще не знаємо, самим цікаво (сміється – Н.Р.). Ходять чутки і про п’ять тисяч, і про сім-вісім. Але точно не знає ніхто. От коли нам нарахують на початку травня, тоді й дізнаємося.
– І наостанок: що, на твою думку, найголовніше у роботі поліцейського?
– На першому місці повинна бути толерантність та терпіння до людей. Коли до тебе звертаються грубо, ти показати вищий рівень. І зберігати спокій, що б там не було. Друге – це професійність та фахова підготовка. А ще – постійна робота над собою.
– Чи вважаєш ти себе ідеальною поліцейською? Чи задоволена власним рівнем підготовки?
– Мені не вистачає впевненості. І знань. Адже за два з половиною місяці вивчити всі закони і повністю весь Кодекс про адміністративні правопорушення нереально. Ну і, звісно ж, досвіду. У нашій роботі, як і в будь-якій іншій, потрібно мати велике бажання працювати та повністю віддаватися роботі. Мені доводиться жертвувати вільним часом та інколи особистим життям, ця робота закрила моє творче хобі – татуювання, я банально не встигаю. Проте, з часом, сподіваюсь, зумію знайти час і для нього. А зараз моє основне захоплення – робота.
Розмову вела Надія РУСНАК
peredplata
