Слуги снігу – в передчутті весни

До міжнародного дня театру Чернівці отримали прем`єру – виставу за п`єсою видатної англійської письменниці ІІ половини ХХ століття Айріс Мердок «Слуги і сніг». Ця мудра жінка в Оксфорді студіювала філософію та античну історію в коледжі Святої Ганни в Оксфорді, закінчила аспірантуру в Кембриджі. Згодом читала лекції в Королівському коледжі мистецтв.
За досить довге письменницьке життя написала 26 романів і кілька драматичних творів. Причому зізнавалася, що любить писати для театру тому, що „там завжди є товариство”.

Слуги снігу - в передчутті весни

Отож, цього разу товариством для А. Мердок став Чернівецький театр, подивувавши своїх глядачів українським першопрочитанням драми „Слуги і сніг” (1973р.) у постановці н. а. України Людмили Скрипки.

За задумом драматурга дія відбувається поза часом і місцем. Це відобразилося і в іменах діючих осіб: Оріана, Базіль, Патрік якось не дуже асоціюються з Англією. Та й, зрештою, не такі вже й вирішальні місце, епоха. Важливими залишилися філософські категорії: свобода і рабська психологія, вибір способу існування кожного, залежність людини від влади, природа самої влади тощо. Словом, ціла вервечка з філософських роздумів і тверджень.
Багато що у цьому творі співзвучне нашому з вами сьогоденню.

Та, практично, у будь-якому творі будь-якого часу, якщо він про людей, їхні взаємини, характери, можна віднайти багато спільного з сучасністю. Якось звернула увагу на одну репліку кіношного персонажа. Він сказав приблизно таке: „Століття минають, а нічогісінько не змінюється.” І справді, хіба змінилися чи зникли заздрість, жорстокість, хтивість, мстивість, захланність? Як і любов, щирість волелюбність? Усе – як колись, як сотні, тисячі літ тому…
На чернівецькій сцені постановка вийшла доволі близькою до оригіналу. Мені особисто це завжди імпонує, хоча Людмила Скрипка навіть позбулася одного персонажа – розпорядника маєтку (бейліфа) Грюндіха.

Гадаю, на позитив спрацювало й те, що переклад з англійської здійснила справжній майстер і ревна захисниця якісного перекладу українською мовою відомий театральний критик Галина Канарська. Давненько на сцені не чула такого дотепного і вправного, такого правильного українського мовлення. І це одна з вагомих переваг вистави.
Сюжет постановки „зав`язаний” навколо великого панського маєтку десь там, у світі людей. Помер старий власник, приїхав ґаздувати молодий (Базіль) із дружиною, під їх орудою опинилось зо дві сотні слуг.

Слуги снігу - в передчутті весни

Спочатку Базіль загорається бажанням стати демократом, хоче, аби слуги нічим не відрізнялись від панів. Зібрався скликати раду слуг, словом, узявся до роботи з оптимістичними благими намірами. Значно реалістичніше на все дивиться дружина Базіля Оріана, а також місцевий священик Амброуз та наближені слуги, котрі вважають, що ліберальні настрої господаря не принесуть нічого втішного, бо слугам потрібна сильна вольова рука. А надто тому, що Базілю доведеться відповісти за злочинну поведінку небіжчика-батька – неймовірного деспота, котрий знущався зі своїх слуг.

Але після викриття страшних таємниць маєтку оптимістичний настрій господаря поступово зазнає трансформацій і він вже прагне влади, недоторканності. У маєтку виявилось не все так легко й просто, як здавалося. Слуги і пани пов`язані одними ланцюгами злочину і кари. Старий господар вбив свого слугу, дружину якого мав за коханку (фактично іграшку, річ). За це священик Амброуз таємно закатрупив самого хазяїна. А батько вбитого Френсіса Джеймса плекає надію на кровну помсту. Цього ж прагнуть й інші слуги, особливо ті, хто вибрав свободу, а не рабське безправне існування.

У виставі переплелися пристрасть, кохання, прагнення волі, приреченість на безправ`я і життя на колінах з опущеними додолу очима, злочин і кара, визначення винного (той, у кого влада).

Усі сюжетні й психологічні колізії відбуваються глибокої зимової пори, у бездонній незнищенній стихії снігу вирує бурхлива стихія людського буття. Сніг – як очищення, сніг – як гріх, як ширма для таємниць. Режисер оживила стихію персонажем Подих снігу, котрий, за принципом поліфонії, як диригент вміло коригує поведінку дійових осіб, немовби пояснюючи причину їхніх вчинків. На цьому закинутому острівці співіснування на тлі чистого білого суворого символу – снігу яскраво вимальовуються характери героїв. Ті, хто обирає свободу, вдаються до спротиву. Останньою краплею терпіння стає смерть у лабетах хурделиці хлопчика Мікі, яким, немов лялькою-маріонеткою, погралася й викинула Оріана, а циган Патрік „забув” узяти з собою на волю.

Загибель хлопчика не зупинила весілля слуг, яким заправляв Базіль. В результаті розігралася ще одна смертельна трагедія, що й призвела до несподіваної розв`язки. Якої саме, раджу подивитися у виставі.

Слуги снігу - в передчутті весни

Загалом, дія у п`єсі А. Мердок розкручується як маховик. Спочатку повільно, майже статично – спогади про минуле, знайомство. Потім вкрадається таємниця, далі спливають подробиці, сплітаються взаємини людей, їхні долі, вибір, що й призводить до розв`язки. Трагічної. Якщо друга дія вистави прогнозовано була динамічною, то темпоритм першої трохи пробуксовував. Змістовна канва у першій дії була не зовсім зрозумілою для тих, хто з матеріалом не знайомий, принаймні, про це сказали після перегляду вистави кілька моїх знайомих.

Слуги снігу - в передчутті весни

Гарно вплелися у дію пластичні замальовки живих ляльок-маріонеток, якими керує хтось інший, що в кінці вистави втілилось у «поламці» – смерті тендітної беззахисної ляльки Мікі (балетмейстер-постановник – балетмейстер Львівського театру для дітей та юнацтва Неля Зберя).
Як на мене, майже бездоганна сценографія Наталі Тарасенко (художник Львівського театру ім. М. Заньковецької), вже добре знаної у Чернівцях за іншими виставами, все ж грішила незначною перенасиченістю деталями на кону, що подеколи відволікало від дії.

Щодо акторського ансамблю, то він був майже на висоті. Особливо чудовий вихованець дитячої театральної студії. Виокремлювати більше нікого не буду. Лишень кілька штрихів.

Можливо, через велику відповідальність за прем`єру у грі окремих акторів відчувалась напруженість.
А ще я, як глядач, не можу погодитись із надміру гротесковим, часом, клоунським втіленням ролі Фредеріка, з його дефіле у жіночому вбранні, що геть випадає із загальної канви. Як і фінальна мізансцена. Карикатурна впізнаваність прибулого генерала начебто шокує на тлі серйозної драми. Але потім думаєш: а хіба окупант, загарбник і кат може бути іншим?!

Попри різні буденні негаразди, усіх нас вітаю з прем`єрою. На цей раз – НЕ комедії, а твору, який спонукає до глибоких роздумів, загострює дуже актуальні на сьогодні емоції. Тільки нехай нас Бог боронить від необхідності сумних асоціацій.

Тетяна КРАТКО
Святлини Ігоря Константинюка

Новини Партнерів