СУМНІ РОКОВИНИ

СУМНІ РОКОВИНИ

Цього тижня виповнюється 70 років початку сумнозвісної операції \”Вісла\” – примусового виселення українського населення Лемківщини, Підляшшя, Надсяння, Холмщини – етнічних українських земель, що волею Сталіна після Другої світової війни опинилися у складі Польської Народної Республіки. За допомогою совєтського НКВС та спецслужб Чехословаччини частини Війська Польського, держбезпеки і міліції депортували майже 150 тисяч українців на колишні німецькі землі, котрі Польща отримала після розгрому нацистів.

Становище українців у Польщі

З 1919 до 1921 рр. Польща приєднала до себе території, на яких проживало близько 5 мільйонів українців. Формально українці мали право послуговуватися рідною мовою у громадському житті й утримувати власні школи. Але фактично принцип рівноправності національних меншин грубо порушувався: влада намагалася їх швидко асимілювати. Українці ставили рішучий опір. Щоб його придушити, офіційна Варшава восени 1930 провела кампанію \”пацифікації\” (умиротворення), внаслідок якої чимало українців було фізично покарано, деяка частина навіть загинула. Відносини між поляками та українцями пацифікація лише загострила до крайньої межі.

Організація Українських націоналістів виступала за розвал Польської держави і створення з її українських земель зародку незалежної України. Коли 1 вересня 1939 р. гітлерівська Німеччина напала на Польщу, українські націоналісти зробили спробу взяти владу у свої руки в Східній Галичині. Проте вже 17 вересня за погодженням з Гітлером туди увійшла Червона армія, і західноукраїнські землі було включено до складу СССР.

А під час війни між СССР і Німеччиною відносини між українцями і поляками на окупованій німцями території перейшли критичну межу. Українські націоналісти прагнули створити самостійну Українську державу, а польські шовіністи – утримати західноукраїнські землі у складі відродженої Польщі. Пролилася кров народів-сусідів. Проте спірні землі у 1944 р. зайняла Червона армія і знову приєднала їх до СССР. На основі угоди про обмін населення з Польщею до Польщі було виселено близько 1 млн. 300 тис. поляків, а з Польщі до УССР – близько 500 тис. українців.

На польській же території залишилося приблизно 150 тис. українців. А Сталін підтримував ідею перетворення Польщі на мононаціональну державу без національних меншин. Ця ідея мала чимало прибічників у міжвоєнній Польщі. Зокрема, її сповідував відомий політик Роман Дмовський, який вимагав насильницької асиміляції українців. Мрію крайнього польського шовініста взялися реалізувати польські комуністи при підтримці Москви.

Операція \”Вісла\”

Переважна більшість польських українців мешкала біля кордонів з СССР і Чехословаччиною. Підготовку до їхньої депортації Варшава починала, координуючи свої дії з Москвою та Прагою. У цьому регіоні діяли українські повстанці, які намагалися захистити місцеве українське населення від терору польських шовіністів. А варшавська влада проголосила їх \”бандитами\”, яких \”необхідно знищити\”. Заодно планувалося виселити всіх українців на територію Сілезії та Пруссії, що за результатами війні від Німеччини були передані Польщі.

З самого початку 1946 р. польські власті розпочали підготовку до масової депортації українців. Консультували їх совєтські чекісти, які мали величезний досвід вивезення сотень тисяч людей, репресованих за національною ознакою. До операції залучалися дев\’ять дивізій Війська Польського, війська і органи держбезпеки, сили міліції. Зброю почали видавати і шовіністично налаштованим польським селянам, яких планували залучити до залякування тих українців, які уникатимуть депортації.

Наприкінці березня 1947 р. в район майбутньої операції виїхав генерал Кароль Сверчевський, заступник міністра національної оборони. Але його машина потрапила у засідку і генерал був убитий. Хоча комуністична пропаганда відразу заявила, що його загибель – результат замаху зі сторони бандерівців, проте дотепер у цій справі є багато неясного. Сам генерал був громадянином СССР, спеціалістом з диверсійно-терористичних справ, відрізнявся глибокою неповагою до своїх підлеглих і страждав від хронічного алкоголізму. Не виключено, що його прибрали самі поляки, які ненавиділи такого самодура.

Убивство генерала стало приводом до початку операції \”Вісла\” – мовляв, це помста за \”героя\”. Перші групи українців повезли на залізничні станції 28 квітня 1947 р., а сама операція продовжувалася декілька місяців. У Жешовському, Люблінському і Краківському воєводствах вивозили цілими селами, а на їхнє місце завозили польських селян. Тих, хто ставив опір, фізично знищували або відправляли у зловісний концтабір Явожно.

Слід зазначити, що були поляки, які співчували українцям і навіть намагалися допомагати депортованим. Агенти комуністичної спецслужби доносили начальству, що деякі ксьондзи під час недільних проповідей у костелах закликали молитися \”за наших братів, яких спіткало велике лихо\”, маючи на увазі виселених українців. А частина підрозділів УПА встановила тісні контакти з озброєним антикомуністичним підпіллям поляків і спільно намагалися захистити депортованих від терору карателів. На жаль, командування УПА і польської АК так і не дійшли згоди про спільні дії проти комуністичного ворога…

Сотні невинних загинули, понад 140 тисяч було виселено. Вивозили українців у польські села по дві-три родини на село, щоб полегшити їхню асиміляцію. У результаті в сучасній Польщі залишилося тільки 27 тисяч автохтонних українців (декілька тисяч з них називають себе лише лемками, не українцями). Чимало з них радо би повернулося на свої батьківські земля, але там вже давно хазяйнують нові господарі. Забувати цей злочин комуністичного режиму не можна, його варто засудити і українцям, і полякам. Щоб подібні трагедії ніколи не повторювалися у житті двох сусідніх народів.
Ігор Буркут, політолог

Новини Партнерів