Це навіть не бомба уповільненої дії — ситуація схожа на бездумне поховання радіаційних відходів.
ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ
Відомий крилатий вираз про те, що історія повторюється спершу як трагедія, а вдруге — як фарс, останнім часом має надто багато наочних підтверджень у реальному житті. Помаранчева революція, відносно безкровна, повторилася страшної зими 2013-14 років вже трагедією, а теперішнє \”повстання на Майдані\” під керівництвом колишнього губернатора Одеської області Михаїла Саакашвілі до поважного фарсу навіть не дотягує.
Проте маємо \”під носом\” (хоча насправді — на периферії, можливо, тому і не видно з кабінетів столиці) класичний тлійний конфлікт — і його схожість з тим, що пізніше переросло в сепаратизм на Донбасі надто кидається в очі, аби з цим шуткувати. Та і дійові особи майже ті самі — політики колишньої Партії регіонів, а нині \”Опозиційного блоку\”, та попи Московського патріархату.
Нижче — спостереження-замальовки з пікетів, які стосуються \”мовного\” питання на Буковині та портрети деяких місцевих мешканців, з якими автору випало поспілкуватися під час тих самих пікетів.
27 вересня 2017 року
На перехресті біля румунського консульства незвично тихо. Лавиця, біля якої традиційно збираються кількадесят здобувачів румунської візи, замість них — сім чи вісім поліцейських, за рогом — ще вдвічі більше. \”Громадянський корпус\”, \”Правий сектор\” та інші націоналістичні партії анонсували пікет, тож з метою безпеки усіх постійних відвідувачів румунського консульства правоохоронці попросили відійти подалі та загородили ланцюжком власних співробітників.
На стінах будинків навколо — оголошення про оформлення румунського громадянства та організацію поїздок на присягу у Бухарест: на спустошеному перехресті вони особливо різко кидаються в очі. \”Азов\” та \”Правий сектор\”, підпираючи дощове небо десятками прапорів, марширують у бік консульства.
скріншот з відео
\”Правий сектор\” та \”Громадянський корпус\” пікетують румунське консульство у Чернівцях
Сам пікет відбувається розмірено, за сценарієм: пафосні речівки про \”пам’ятай чужинець, тут господар українець\” всупереч будь-якій логіці вживаються з гаслом \”Буковина — толерантний край\”. Мітинг завершується врученням представнику консульства (сама консул вже кілька років ігнорує будь-які публічні акції перед дипломатичним представництвом) ноту протесту проти прийнятої нещодавно парламентом Румунії Декларації на захист прав румунів, яка, своєю чергою, була ухвалена у відповідь на новий український закон \”Про освіту\”.
Картинка гарна, телевізійники та фотографи задоволені. Поліція також — ніяких ексцесів та провокацій. Буковина — толерантний край, як відомо.
ЄВГЕН
Жені — тридцять сім. У нього дві вищі освіти: юридична та якась технічна. Він неодружений, самодостатній чоловік з власною квартирою в одній із новобудов Чернівців. Нещодавно придбав собі майже нову недешеву автівку. Звісно, на литовських номерах — два роки тому Євген зробив собі румунський паспорт, тож автівку оформив на себе, як громадянина Румунії.
Відмовлятися від українського паспорта не збирається, хоча і вважає громадян України переважно неприємними людьми — іноді називає їх \”унтерменшами\”. Зазвичай Євген обмежується двома-трьома принизливими епітетами на адресу українців, але після певної кількості алкоголю потік образ у бік співвітчизників стає все більш агресивним.
— Ну бл*, тут же нічого не досягнеш, скільки б не отримав вищих освіт, розумієш? Хіба сидіти і най*б*вати людей. Суддєю бути, мєнтом, прокурором. А так — ні. Ти думаєш, нас просто так румуни не люблять? Бо вони такі самі були. Може і тепер такі, але зате — у Євросоюзі.
— Так ти тепер румун чи українець? Як відчуваєш?
— Я громадянин світу. Але тут нема чого робити. Українці ліниві та хворі нах*й. Тупо хворі комплексом своєї унікальності — замість працювати, віддають перевагу просто пишатися тим, що вони українці, а навколо — суцільні вороги. На*бали на першому Майдані, на*бали на другому — а вони все пишаються, а працювати хто буде?
Євген, окрім квартири у Чернівцях, обзавівся житлом і у румунському місті Сучава. Тепер намагається зробити румунське громадянство своїй дівчині. Зважаючи на те, що в неї немає родичів, які б жили на Буковині до 1940-го року (обов’язкова умова для отримання румунського громадянства), паспорт сусідньої держави обійдеться їм у рази дорожче. І ціна — єдине, що може стати на заваді незаконного отримання румунського паспорта. Посередники зазвичай просто підробляють документи тих, хто подає, банально змінюючи дані у фотошопі — а румунська сторона майже ніколи не перевіряє їх. Але ціна у 800 євро — саме стільки коштуватиме підробити документи — не зупиняє майже нікого. Не зупинить вона і Євгена, який останні два роки більше часу проводить у Європі, ніж в Україні.
17 жовтня 2017 року
Кількість правоохоронців під обласною адміністрацією вражає — тут чи не весь особовий склад патрульної поліції та поліції громадської безпеки Чернівців. Більшає і людей з румунськими прапорами та гаслами — це мешканці буковинських сіл, яких звезли до обласного центру на пікет — протестувати проти мовного закону. \”Звезли\” — учасники пікету навіть не ображаються на це слово, оскільки автобуси стоять на сусідній вулиці.
Серед них багато людей старшого віку, а також школярів — незважаючи на те, що ще перша половина дня, і ці діти мали би бути в школах. Кілька десятків поступово перетворюються на хороші півтори сотні — вони скандують гасла румунською мовою, тому окрім них самих ніхто не розуміє їхніх вимог.
скріншот з відео
Мітинг румуномовних буковинців під облдержадміністрацією
\”Ми живьом в окупациї. Ви понімаєтє? Нас окупіровалі!\”, — кричить у телекамери чоловік з румунським прапором в руці, обдаючи журналістів характерним амбре. Позаду на нього незадоволено дивляться організатори мітингу — люди, близькі до \”Опозиційного блоку\” — саме ця політична сила педалює у регіоні обурення \”мовним законом\” серед румуномовного населення. Допомагають їм святі отці Московського патріархату, який утримує монополію на зв’язок з небесами у румунських селах. Вони також тут, на мітингу, — моляться та підтримують протестувальників.
Стратегічну висоту — сходи обласної адміністрації — зайняли атовці та активісти \”Правого сектору\” і \”Азову\”. Вони звисока спостерігають за пікетом і в якийсь момент починають співати гімн України. У це важко повірити, але пікетувальники починають закрикувати гімн — деякі навіть показують фіги атовцям. Атмосфера схожа на репортажі 2014-го року зі хідних областей — мітинги під обласними адміністраціями, прапори іншої держави, вимоги \”почути та поважати\”, лемент про \”окупацію Україною\” — і московські попи поруч.
скріншот з відео
Попи Московського патріархату на пікеті облдержадміністрації
Пікет румунів завершився різко та несподівано — ніби за командою з середини: \”достатньо, картинку ми зробили\”. Першими зникли попи. Численні неідентифіковані журналісти з камерами та фотоапаратами також розчинились у натовпі пікетувальників. Ті ж, не поспішаючи, складали румунські прапори, ліниво час від часу тикаючі \”дулі\” в сторону правосеків та атовців.
ІВАН
Іван — невисокий чоловік з одного з райцентрів області. Йому трохи за сорок. У минулому — справжній бандит, за рекет встиг відсидіти як в Україні, так і в одній з європейських країн — навіть зараз він все ще числиться у базі Інтерполу. З лихим минулим зав’язав, але таке минуле легко не відпускає — тепер щомісяця справно вносить гроші \”на общак\”. Намагається заробляти легально, навіть встиг сходити в таку-сяку політику — балотувався на посаду сільського голови у 2014-му, щоправда, не вийшло.
На вибори йшов під прапорами \”Опозиційного блоку\”, тому дивується своїй поразці: ця політична сила має велику підтримку в його районі — як і Московський патріархат та прорумунські настрої у населення. В Івана двоє синів — і жоден з них у свої 10 та 7 років ані слова не розуміє як на українській, так і на російській мовах — вдома Іван з дітьми спілкуються виключно румунською.
Два паспорти у Івана давно — наявність румунського громадянства відчутно спрощує можливість вести бізнес з транзиту у/з Європи геть усього — продуктів, б/в електроніки (часто краденої), автівок та людей. Звісно, власна автівка у Івана \”на бляхах\” — повнопривідна \”Ауді\” родом з нульових. Найближчим часом Іван збирається поїхати на заробітки у Москву. Те, що це столиця країни, яка веде війну проти його батьківщини, чоловіка турбує в останню чергу — сім’ю треба годувати.
— Они эту войну начали, чтоб денег заработать, ты понимаешь? А мне что с того?
— В смысле? Кто они?
— Власть, кто же еще? Они на этом зарабатывают, почему мне нельзя зарабатывать так, как я хочу?
Іван не вважає себе румуном, хоча румунська мова — єдина, яка звучить у нього вдома. Більше того, про етнічних румунів він відгукується з відчутним презирством — \”хитрі\”, \”скупі\”, \”бариги\”. Водночас не без гордості розповідає, як нещодавно за гроші \”порішав\” проблеми з правоохоронними органами, які вирішили трохи притиснути його бізнес з перевезень.
Саме небажання ділитися прибутками і штовхає його у столицю Росії — там традиційно добре платять, до того ж, на відміну від Європи, там простіше домовитись з правоохоронцями. Крім того, в Європі його може схопити Інтерпол — Іван все ще у розшуку за розбій. В Москві ж у нього є чимало знайомих з його ж рідного району, які зможуть допомогти влаштуватись на таку-сяку легальну роботу.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Будь-які висновки, а значить, і прогнози щодо мовно-етнічної ситуації на Буковині, врешті, як і на Закарпатті, можливі хіба за присутності притомної статистики. Але її немає — влада не веде діалог з етнічними меншинами, зате ті, відчуваючи себе чужорідним тілом, охоче сприймають інформацію з-за кордону.
Це навіть не бомба уповільненої дії — ситуація схожа на бездумне, без дотримання жодних правил поховання радіаційних відходів: ніхто не може тепер спрогнозувати, коли і яким чином недбалість державників вилізе боком для усіх нас. А те, що такі речі завжди вилазять боком, вчить історія, у тому числі новітня історія України — особливо її східної частини.
Олег Тудан
Більше читайте тут: https://tsn.ua/blogi/themes/politics/yihnya-bukovina-1044790.html
peredplata
