«Собака гавкає, а караван йде», – так говорить східна мудрість. Наші румунські сусіди схоже завчили цей вислів напам’ять. Ще з далекого 1992 року розпочалася активна робота румунського уряду з приєднання Молдови до Румунії. Вживалися різні кроки, виділялися значні кошти. Молдованам постійно нав’язували думку, що, насправді, вони завжди були румунами. А Молдова – це виключно штучне утворення, плід ідеологічної роботи Радянського Союзу. До процесу долучили політиків, істориків, мовознавців та інших «свідомих» румунів. При цьому чомусь почали забувати, що на території Молдови тоді і зараз мешкають значні національні спільноти українців, росіян, гагаузів, болгар. Всі вони вважають своєю Батьківщиною не Румунію, а Молдову, не забуваючи при цьому і свої історичні корені.
Українські молдовани, наприклад, не розмовляють румунською мовою. Вони говорять молдовською. Так, мови дійсно схожі, як наші слов’янські мають спільні фонеми між собою. Але румунська і молдовська – це різні мови. Так само як і українські румуни розмовляють румунською і роблять зауваження молдованам за неправильну вимову.
Європейська спільнота не один раз робила зауваження румунським лідерам про неприпустимість примушування громадян Молдови, а так само й етнічних молдован в Україні, визнавати себе румунами з відповідними правовими наслідками. Але віз і нині там. Румуни продовжують повзучий наступ на основи національної державності Республіки Молдова. Останній приклад – рішення Конституційного Суду Молдови про внесення змін до Основного Закону. Пропонується зафіксувати, що державною мовою в Республіці Молдова є не молдовська, а румунська. Далі – більше. Вже багато років в Молдові реалізується політика «затирання» слов’янського фактора на шкільному рівні.
Зі слів доценту Тараклійського державного університету ім. Гр. Цамблака Республіки Молдова Сергія Суляка, який багато років займається науковими дослідженнями в галузі етнополітики Молдови, з 1991 року уніоністське лоббі в РМ ввело в усіх навчальних закладах в якості обов’язкового курс вивчення не історії рідної держави, а історії румунів. Тобто, школярам ще у дитинстві «витирають» будь-які згадки про історичні реалії своєї Батьківщини. Автори даного курсу повністю «викреслили» слов’ян з історії Валашського та Молдавського князівств. А мажоритарному етносу відмовлено у праві на самоідентифікацію. Разом з тим, згідно із переписами населення як 2004, так і 2014 року, абсолютна більшість громадян Молдови (73,7 % населення) ідентифікують себе як молдовани. Виходить, що в усіх учбових закладах Молдови замість викладання курсу національної історії, вивчається етнічна історія однієї з національних меншин (6,9% від загальної кількості населення). І ніхто, ані в Європі, ані у Молдові не може (або не хоче) зупинити процес румунізації молдован. Хоча їх думку особливо ніхто і не питає. Як то кажуть: «Собака гавкає, а караван іде».
Так, дійсно, історична наука повинна намагатися бути «сухою», тобто просто подавати фактаж. Але, яка ж при цьому виникає спокуса привнести свою родзинку і розставити акценти на свій манер. Румуни були в Чернівцях у всього лиш впродовж 1918-1940 років, тобто якихось 32 роки. Але певно їм тоді дуже сподобалося місто, що вони мріють про його повернення. Румунських паспортів в області за неофіційними даними близько 100 тисяч. Навчання в школах румунською мовою йде повним ходом. Що буде далі? Будемо переписувати історію краю?
Володимир Лісовський
peredplata
