Водосвячення. Опускання хреста ва воду через вінок, с. Череш Сторожинецького р-ну. 2001 р.
Різдвяно-новорічний період народного українського календаря завершувався святом Водосвячення (Водохреща). Вечір напередодні цього свята українці називають Другим Святвечором або Голодною кутею. Освячення води у давнину святкували навесні, а з початку ХХ ст. – 19 січня. Існує ще назва свята Йордан. Вважається, що назва Йордан (Ордань) виникла в найдавніші часи й означала надання воді «сонячної» сили. В язичницькі часи це було свято на честь народження богині води Дани. За християнською релігією, освячення Ісуса Христа та інших людей Палестини відбувалося у річці Йордані, що у Передній Азії.
Обряди Святої вечері тотожні звичаям різдвяної Святої вечері. Дійсно, тут ті ж ритуали, однакові страви. Різниця лиш у тому, що Багата кутя – це Свята вечеря, на якій був присутній у Снопі-Дідухові бог урожаю, що в той вечір зійшов з неба, духи-душі Ладо, опікуни хатнього вогнища. Всі вони перебували в Дідухові. До кінця вечірні приурочене перше освячення води. Друге освячення води відбувається в день свята, після літургії, на річці. Перша вода роздається мирянам для пиття чи скроплювання будинків; друга зберігається в церкві протягом року і використовується для причащання тих, хто кається, а також для освячення нових ікон. Крім того, у надвечір’я Богоявлення Господнього освячується вода для хрещення «оглашенних». Традиція водосвяття відома з давніх дохристиянських часів, а з виникненням християнства (з хрещення Ісуса) і відзначається десь із V ст.
У Водосвятний вечір ніхто не мав у роті «ні рісочки», «би госпо¬дарство велося, земля силу на новий урожай збирала». Але оскільки після Богослужіння вперше святять воду, то віруючим дозволяється її вживати. Після освячення води, коли господар догляне все надворі, а господиня в хаті, починається власне Голодна кутя. Господар бере з тієї частини Снопа-Дідуха три колосочки – символи води, вогню й повітря (за іншими даними – землі, води й неба), наливає в макітру води, накриває книшем чи паляницею, скроплює-освячує хату, потім вносить рештки Дідуха, дві в’язочки сіна (одна зі столу, зв’язана вдосвіта на Василія, а друга з-під столу, тоді ж зв’язана). Вносить з такими ж церемоніями, як на Святий вечір. І тепер господиня відчиняє двері, зустрічає господаря з поклоном і свічкою в руках. Так само, як на Багату кутю, вітається господар, а господиня відповідає. Додатково до частинки Дідуха вносять ще свіжих колосків пшениці чи жита, а також свіжого сіна.
Вносячи до хати сніп жита перед вечерею, господар віншує: «Віншую вас щастям, здоров’ям з цим Святим вечором, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались – від ста літ до ста літ – поки наш Пан Біг назначив вік».
Вмостивши на покутті Дідуха, кутю та вар, господар бере шматочок крейди, яку, за віруваннями, бояться злі сили, скроплює цю крейду свяченою водою і «пише» хрести на куті, на варові, паляницях, якими накриті кутя та вар, на паляниці, якою накрита свячена вода (проводить у повітрі над їжею лінії хреста, а на паляницях таки залишає сліди крейди у вигляді хреста). Далі відбувалися заклинання та відганяння лихих сил з господарства і від худоби, в якому брала участь уся родина.
Господар з колосочками-кропилом, мати з свяченою водою, дитина з крейдою в руках – усі йшли виганяти лихі сили з господарства, а разом з цим «проганяти» зиму. У передгір’ї Буковини господиня випікала паляницю, яка мала бути недопеченою. Господар частував нею перед порогом усіх домочадців, брав часник з-під обруча, де він лежав від першого Святвечора, і йшов до стайні годувати кожну тварину шматком паляниці і зубком часнику. При обході господар малює крейдою хрести на воротах, дверях, одвірках.
Після обходу господарства, скроплення свяченою водою та вимальовування хрестів уся родина повертається до хати і ще раз скроплює житлову кімнату свяченою водою. Далі відбувалося обкурювання хати ладаном та луговими квітами, замішування куті.
На Буковинській Гуцульщині для душ померлих ще клали миску з їжею, хоча на водохресний вечір, на відміну від Святвечора, «покликаних родичів потрібно було провести до місця їх постійного перебування». Тому, напевно, люди йшли до річки, але звідти намагалися якнайшвидше повернутися додому. Померлих уже не кликали. Щоб відстрашити їх, зчиняли шум.
Після Водосвяття господар виводив димом від свічок хрести над столом, за яким потім відбувалась ритуальна Свята вечеря, яка називалась також Голодна кутя. Тому «голодна», що цілий день до вечері ніхто нічого не їсть, але існує і припущення, що назва «Голодна кутя» походить від того, що на цю вечерю не за¬кликались «лихі сили», вони мусили бути голодні, щоб ніколи не прихо¬дили в господарство. На вечерю подавали тільки пісну їжу. Тепер на столі вже сім страв, бо сім днів у тижні. На вечерю так, як і на Святий вечір, повинна була зійтися вся родина. Під час вечері виконуються такі ж обряди, як і на Багату вечерю, тільки місць уже не продмухують. Після вечері вже нема обдаровування чи носіння «вечері». Але ворожіння відбуваються, як і при першій куті.
Після вечері господарі сукали свічки для «Трійці». Це також був окремий ритуал. Народна пам’ять зберегла різні перекази: за одними, це знаме¬нувало сонце, повітря і землю; за другими – святі душі, бога багатства та господаря; за третіми – весну, літо, осінь. У християнстві «Трійця» є символом Пресвятої Трійці.
Готування «Трійці» – певний ритуал. Віск нагрівався в тій мисці, з якої їли святу вечерю. Господиня готувала ґноти; вона держала ґнота, а господар рівно розкачував віск з ґнотом між двома долонями. Ці свічки сукались перед полум’ям – віск очищувався і освячувався перед вогнем. При цьому здійснювались магічні примовляння з побажанням добра і благополуччя родині й усьому господарству. Коли свічки вже скручені, до них додають різне зілля (обв’язують квітами); так утворюється «Трійця», схожа на китицю квітів з трьома свічками посередині.
«Трійця» вважалася чарівною: її запалювали при будь-якій небезпеці. Існувало повір’я, що можна додати розуму й сміливості дитині, якщо трохи підпалити цією свічкою волосся.
Пізно ввечері, ближче до півночі, виносять з хати Дідуха і cпалю¬ють – «пускають теплий дух, щоб покинути кожух», тобто накликати весну. Коли вогонь згасне, дівчата несуть попіл Дідуха на город – «щоб огірки родили».
Сіно, що стелили на стіл на Святу вечерю, по святі Йордані дають з’їсти корові.
У багатьох селах Буковини після вечері всі кладуть свої ложки в одну миску, а зверху хлібину, «щоб хліб родився». Чия ложка вночі «сама повернеться», той умре. Кутю, що залишилася після вечері, виносять курям, «щоб добре плодилися». Увечері, ще завидна, господиня світить лампу – «щоб кури неслися». Ще в цей вечір діти, заглядаючи у вікна, закликали мороз на кутю.
У цей вечір на Буковині діти ходять щедрувати. У Водосвятний святвечір щедрувати вважалось починати краще там, де є новонароджене, недавно хрещене дитя.
Щедрувальників запрошували в хату, де господар їх кропив свяченою водою. За щедрування ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Щедрівник же давав гілку ліщини, оберемок якої носив з собою під час щедрування. Зароблений щедрівником овес вважався найкращим «на розплід», а гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від «усього злого».
Цього Святвечора хлопці зі спеціальною колядою, віншували дівчат, які готові «на віддання» (готові вийти заміж):
Вода-вода студененька,
Прийдіт, мамко, річкою,
Там Марійка молоденька,
Та й заберіт свою дочку.
Стоїт, стоїт, листок має
Ой не прийду, бо си бою –
Та й до мамки примовляє:
Стоїт турок для розбою.
А ґазди і ґаздині в цей час ворожили. Якщо вранці хату замести від порога до печі – відвернеш від дівчини набридливого залицяльника. Якщо корові почесати роги, чоловік не битиме. Якщо барана покрутити проти сонця – чоловік зло залишатиме за порогом. Якщо снігу йорданського натопити та дати хлопцю попити – танутиме отак за дівчиною його душа.
Ворожила також молодь. Так, одна з форм ворожіння полягала в тому, що на певний рахунок дівчата повинні скласти вчетверо три рушники, три скатертини і повісити в такому вигляді на жердку. Якщо повішане не впаде, то ворожильника чекає добра доля цього року.
Інша форма ворожінь: хлопці або дівчата повинні за певний час набрати на руку оберемок дров. Яким буде останнє поліно (за формою), такою буде майбутня подружня пара (якщо гладке, то буде, наприклад, чоловік лисий, якщо покручене, то хворий тощо).
У християнському віруванні це свято ще називається Богоявленням, тому що під час хрещення Месії з’явилося три особи Бога-Трійці: Бог Отець з неба засвідчив хрещення Сина; Син Божий хрестився в Йордані; Дух Святий зійшов на Сина.
Свято Богоявлення християни називають також днем просвітлення, оскільки за християнськими догмами «Бог є Світло і Воскресіння, з’явився просвітити тих, хто в темноті сидів та у країні смертельної тіні». Тому в надвечір’я Богоявлення, як і в самий день свята, був звичай хрестити людей.
Водосвяття відбувається вночі, й саме свячення води має закінчитись до сходу сонця. Основні ритуали проводили на річці, озері, біля джерела, тобто біля води.
У християнські часи усі віруючі на чолі зі священиком, з образами в руках йшли на річку до вирізаного з льоду хреста та льодової брили – помосту-престолу. Попереду несли церковний хрест. Кожен мав із собою посуд на воду, прикрашений гілочками васильку. У християнські часи місце освячення води стали називати Йорданню: тут священик правив Службу Божу. Це місце готувалось парубочою громадою ще за декілька днів до свята. Прорубували на річці, чи озері, ополонку, випилювали хрест з льоду, біля хреста будували престол – все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок. Хрест із льоду був натурального кольору льоду або фарбувався в червоний колір буряковим соком.
Освячення води відбувалося через занурення священиком хреста у воду, після чого вона вважалася освяченою. Цієї миті люди випускали з рук голубів та стріляли з рушниць і пістолів.
З початку ХХ ст. в селах Буковини, за наполяганням священиків, стали освячувати воду на Водосвяття біля церкви.
На Буковинській Гуцульщині ритуал Водосвяття біля річки відбува¬вся при запалених свічках «Трійці». З «Трійцею» ідуть воду святити перева¬жно жінки і дівчата. Під час богослужіння «Трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. Коли вода вже освячена, то «Трійцю» гасять, занурюючи свічки в ополонку, де відбувалось освячення. Повертаючись із церкви, господар обходить з «Трійцею» все господарство і випалює над дверима хрести. Після обходу обійстя «Трійця» ставилась серед столу й горіла до закінчення обіду-вечері.
В кінці обряду освячення води присутні чоловіки стріляли вгору з рушниць і пістолів, викрикуючи гасла «Кирилейса!» (за грецькою мовою «Кіріє Еле Сон»), що означало «Господи, помилуй!». Швидше за все, в такий спосіб хотіли залякати холод і стужу. Пострілами проганяли мороз, зиму, розстрілювали злих духів, які можливо залишилися у воді.
Кожен, хто прийшов на Водосвяття, поспішав набрати свячену воду чим швидше, бо вважалося, що перша вода має міцніші цілющі та лікувальні властивості. Освячену воду несли додому. Її можна було використовувати для лікування різних хвороб.
У придністровських селах Буковини та селах Верхнього Буковинсь¬кого Попруття у давні часи було заведено купання чоловіків в ополонці, де відбувалося освячення води. Вважалося, що завдяки цьому обряду вода очищає людину, оновлює її тіло.
Після освячення воду несли додому. У невеликій пляшечці воду ставили також у хлів, де зберігали вулики з бджолами, і влітку ця вода має бути серед пасіки на якомусь дереві.
Батько скроплював цією водою хату і все господарство. Кроплять свяченою водою дуже швидко, «щоби чим швидше дідька вигнати». Все можна кропити, крім сирого прядива.
З поверненням господарів додому всі в хаті пили свячену воду; промивали нею очі, щоб добре бачити; вуха, щоб добре чути; чоло, щоб розумнішим бути; шию та руки, щоб усі частини тіла були здорові як вода.
У цей день також сідали за стіл за обід. Знову обкурювалась ладаном та травою хата. Усі знову пили трохи свяченої води, потім їли пісні страви, подібно як і на Святу вечерю, а вже опісля скоромні. В цей же день священик разом з дяком ходили до кожної хати, щоб покропити свяченою водою все господарство. Господар виходив назустріч із запаленою свічкою, господиня – з посудиною на свячену воду. Освятивши, священик набирав посудиною з відра води – «на душі, що відійшли». Воду клали біля калачів, у які встромляли запалені свічки. Вважалося, що душа в цей час наближається до рідних, їй «доказувалося недоказане, розповідалося про новини».
Свячена вода зберігалась аж до наступного року. Нею освячували взимку або ранньою весною поля. Не освятиш – притаїться в рослині нечиста сила і буде замість помочі шкодити.
Обряди Водохрещення-Водосвяття, Свята вечеря (Голодна кутя) перед Водосвяттям з давніх часів в українців проводилися для захисту від злих сил та привернення добрих духів до людини.
Другий день Водосвяття, 20 січня, за християнською релігією присвячений Іванові Хрестителю.
У Старому Завіті Біблії пророки передбачали, що перед приходом Ісуса Христа буде посланий предтеча, він буде підготовляти людей до прийняття його. Предтечею Ісуса Христа був Іван Хреститель. Предтеча – це попередник-звіститель.
Іван Хреститель був сином священика Захарії та його дружини Єлизавети. Він виховувався в дусі релігійному й глибокої побожності, а потім жив на самоті в пустині, де проводив своє життя в пості й молитві. Одягався він в одяг з верблюжої шерсті, а підперізувався ремінним поясом. Його харчами були корінці, сарана та польовий (від диких бджіл) мед.
Як виповнилося Іванові 30 років, Господь Бог звелів йому піти до ріки Йордань, проповідувати там і повідомляти людям, що в світ незабаром прийде Спаситель. Проповідувати Іван умів дуже гарно. Багато людей приходило слухати його науки, і після цього вони каялися в своїх гріхах. А всіх, що каялися в своїх гріхах і хотіли почати нове, краще життя, Іван хрестив у річці Йордані.
Деякі люди були захоплені наукою та праведним життям Івана до тієї міри, що навіть почали вважати його за того Спасителя, що має прийти у світ. Іван Хреститель пояснював їм, що він не Христос, та що Христос, який є сильнішим за нього, йде за ним, а він, Іван, не гідний навіть ремінця від його взуття розв’язати. Іван Хреститель говорив людям: «Я вас хрещу водою, а Той буде хрестити вас Духом Святим».
Події ці відбувалися за панування кесаря Тиберія, коли в Галілеї гетрархом був Ірод. Іван Хреститель докоряв Іродові за все зло, яке той вчинив за час свого панування, за що Ірод ув’язнив його, а згодом наказав відрубати голову.
Іван Хреститель за канонами християнства є останнім пророком і він же найбільший з усіх пророків. Пророк – це людина, що має від Бога дар знати наперед те, що станеться в майбутньому.
У цей день господар, вставши вранці, брав хліб-сіль, що лежав під образами ще від Багатої куті, ніс у стайню і роздавав худобі разом із сіном, «щоб скотина плідна була». Так само йшов до вуликів, прислухався чи не чути звуку бджіл, ставив миску з водою поряд з вуликом, щоб бджоли відчули, що вже час готуватись до весни. Вважалося, що святковий період уже закінчився, але до роботи ще не приступали. Взагалі, від Різдва і до Івана (Хрестителя) жінки не прядуть і не шиють, а на Івана вже діставали свої кужелі, оглядали їх, але до роботи ще не бралися – в цей день не можна ще нічого робити.
Олександр КОЖОЛЯНКО,
етнолог, доктор історичних наук
peredplata
