Тарас Кияк – великий українець (слово на спомин)

Тарас Кияк – великий українець (слово на спомин)Непоправної втрати зазнала Україна. На 74 році життя відійшов у вічність великий українець, європеєць, вчений, педагог, громадський і політичний діяч, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, вчений-мовознавець, завідувач кафедри теорії та перекладу з німецької мови інституту філології КНУ, почесний доктор інституту придунайських країн та Центральної Європи у Відні, народний депутат ВРУ ІІ скликання, координатор групи «Конституційний центр», голова міжпарламентської групи «Україна-Німеччина» ВРУ (1995-1998рр.), один із засновників науково-дослідницького Центру Буковинознавства, голова Чернівецької обласної організації товариства «Просвіта» (1990-1995 рр.), голова Українського термінологічного товариства (від 2002 р.), один із членів-засновників Демократичної партії України (1990-2003 рр.), кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Автор статті 10 (про мову) Конституції – Тарас Романович Кияк.

Всі названі заслуги є у Вікіпедії. Але й там не всі. Бо Тарас Кияк був настільки талановитою і дієвою людиною, що він встигав скрізь і до всього було йому діло. Він жив у шаленому русі. Так і помер, не зупиняючись.

З раннього дитинства він змушений був змінювати місце проживання. Народився у Винниках (під Львовом) 23 березня 1944 року. Але прожив там всього чотири місяці. Бо батько Роман-Андрій Кияк був активним членом Руху Опору України у 40-60 рр. минулого століття. Діяч українського визвольного руху та Української Греко-Католицької церкви. Також був капеланом УПА. Діяв під псевдо „Кривоніс” та „Фігурка”.

Будучи ще маленьким хлопчиком, Тарас Кияк пізнав всю науку підпільного життя і боротьби за Україну. Сім’я змушена була переїжджати з місця на місце і жити на нелегальному становищі.

Вся репресивна система колишнього Союзу не змогла викрити і зламати родину Кияків. Тарас Романович у 1965 році закінчив Чернівецький університет за фахом «Німецька мова та література». Потім у 1978 році захистив кандидатську дисертацію і у 1989 році здобув науковий ступінь доктора філологічних наук. Викладав у Чернівецькому, Київському, Одеському, Мюнхенському, Віденському університетах. Стажувався в Австрії та Німеччині.
Тільки на початку 90-х років Україна і світ дізналися про справжню діяльність патріотичної родини Кияків. Його батько тоді побував і у Чернівцях. Він допомагав становленню газети «Час». А сам Тарас Романович разом з Леонтієм Івановичем Сандуляком та Олегом Епідельфоровичем Панчуком були основоположниками відродженої газети „Час” на Буковині.

У 80-ті роки минулого століття Тарас Кияк уже виявив себе як вмілий та стійкий борець з тоталітаризмом. Ризикуючи становищем, кар’єрою він вчив студентів методикою, яка цілковито відрізнялася від традиційної більшовицької. Ще далеко до незалежності України Тарас Романович напівнелегально готував молодь до майбутніх визвольних змагань.

Пам’ятаю, як ще 1989 року Тарас Кияк виступив на одному із перших мітингів у Чернівцях. Тоді він приїхав з Німеччини і привіз із собою шматок Берлінської стіни. З’ясувалося, він з Європи віз революцію до України. Показуючи цей шматок цементу Кияк прорік: «Символ холодної війни у світі знищено. Таким чином буде знищено і Радянський Союз». Це було пізньої осені 1989 року. Союз тоді ще був сильним. І каральні органи також.

Щодо органів. На початку 90-х років Кияк почав відновлювати органну залу у Чернівцях, коли був орган у Вірменській церкві. Але його розібрали і вивезли кудись до Європи. Тарас Романович зумів знайти окремі деталі, організував виготовлення тих музичних трубок, яких не вистачало. І було урочисте відкриття органної зали. Вмілий і сильний оратор Кияк на відкритті виголосив промову, окремі фрази і образи які стали вже крилатими і вічними.
– Закінчився час Органів, – сказав Кияк. – настав час оргАнів.

Таким чином він витлумачив перехід від тоталітаризму керуючих і репресивних органів СРСР до культурної незалежності, демократичної, високоосвіченої, європейської України.

У 1993 році Тарас Кияк зібрав молодих політиків України і повіз до Австрії. Там ми чи не вперше на власні очі побачили Європу, познайомилися з європейським буттям та політикою. Вчилися, аби Європу робити в Україні.

Одного разу група молодих політиків з Кияком проїжджали повз місто Маутхаузен. Там у 1938-1945 рр. був один із найбільших концтаборів тодішнього третього рейху. При вході до табору різними мовами пам’ятні дошки доносили правду про звірства нацистів. Хоч чимало через цей табір смерті пройшло українців, пам’ятної дошки їм не було. Не відаю тепер, яким чином це вдалося Тарасу Романовичу, але через кілька місяців він особисто їхав до Австрії і власноруч на стіні концтабору прикріпив пам’ятну дошку українською мовою.

А потім Тарас Кияк виносив хрести на найвищу гору України Говерлу, на найвищу гору Буковинських Карпат Яровицю та на гору Маківка, де у боях з москалями полягли оповиті славою юні січові стрільці.

«Державною мовою в Україні є українська мова» – це 10 стаття Конституції України. Її автором є Тарас Кияк.
Зараз на могилі великого українця – крилатий вислів Івана Франка: «Лиш боротись – значить жити! Vivere memento!»
Він прожив життя у боротьбі. І боротьба його була святою! Бо присвятив себе він Україні.

Чи змогла Держава і нація гідно оцінити внесок Тараса Кияка у наше становлення і розвиток? Ні!
Сподіваємося, що це станеться тепер. Хоч і запізно…
Вічна пам’ять!

Петро Кобевко

Новини Партнерів