Кожне гонорове місто повинно мати повний спектр своїх гонорових мешканців. Щасливі й успішні гонорові міста вирізняються тим, що всі мешканці визнають функцію і соціальну роль кожного із громадян: хтось управляє, хтось створює додаткову вартість, хтось цю додаткову вартість пропиває, проїдає і програє в азартних іграх, хтось рятує місто й світ у політичних дебатах, хтось б‘ється до крові на спортивних майданчиках у футболках національних спортивних команд, хтось вправляється у кульовій стрільбі чи киданні бруківки, щоб відкоригувати управління містом, хтось навчає в шкільних класах й університетських аудиторіях, пояснюючи, що це все вже було в історії більш давніх міст і про те, що історія нікого ніколи нічому не навчила.
Але є завжди ті, хто всю цю діловиту метушню поважних, надутих, самозакоханих і жадібних до великих грошей городян множив на нуль. Вони краще за античних філософів та політичних агітаторів уміли пояснити чернівчанам, що головне – не втратити увагу й повагу до ближнього, цінувати мир, знати межу і не переступати її у бажанні знищити всіх ворогів, щоб всіх, а насамперед себе самого зробити ще більш щасливим.
Мова про чернівецьких оригіналів, яких знало все місто. Вони посідали чільне місце в його ієрархії, хоча не мали свого кабінету, натомість незмінно займали своє місце на розі вулиці Панської (або як вона пізніше називалася Янку Фльондор) та площі Ринок і всіма мовами, якими балакали у цьому вавилонському краї зверталися до перехожих, що виходили па шпацір чи діловито поспішали найголовнішою вулицею Чернівців.
Рудоволосий Бубі – dcr rote Bubbi – був таким легендарним чернівецьким типом, якого знали всі краще за бургомістра чи примаря, бо останнім потрібно було вигравати вибори і вони змінювалися, а Бубі був завжди. Ніхто і ніколи не розкрив його таємниці, але він виконував тоді функцію Google. Він знав все і про всіх: останні результати футбольних та хокейних матчів, хто з ким і коли грає, найголовніші новини міста він вигукував всім перехожим. І коли одного разу професор Чернівецького університету дав йому 2 крейцери і попросив, щоб Бубі зайшов до сусідньої кав‘ярні і подивився, чи бува там цей професор не сидить із своєю дружиною, Бубі гідно виконав і цю місію. Він повернувся із кав‘ярні і промовив: «Так, пане професоре, ви там за столиком із вашою дамою, але ви одягнені у форму молодого лейтенанта!».
Бубі й чернівчани усвідомлювали його цінність та цінували його об‘єктивність. Аби його ніхто не купив «за бомбони» й не змусив співати лише під свою дудку, всі охоче платили йому дещицею, щоб мати впевненість у об‘єктивній інформації.
Проста формула незалежного інформресурсу, якого сьогодні у Чернівцях уже нема. Але правнуки Бубі є. Огляніться уважно!
Хто хоче більше дізнатися про легендарного чернівецького Бубі, читайте книгу Георга Дроздовського «Тоді в Чернівцях і околицях…».
Сергій Осачук
Микола Салагор
Поштівка із колекції Миколи Салагора
Спеціально для \”Часу\”
peredplata
